АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11 - 417 2009 року Головуючий у 1-й інстанції Альошина Н.М.
Категорія ст.286 ч.2 КК України - Т.З. Доповідач: Давиденко Е.В.
В И Р О К
Іменем України
20 травня 2009 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого - судді Давиденка Е.В.
Суддів Костенка В.Г., Захожая О.І.
при секретарі Гнітько А.М.
з участю прокурора Подворчан Ю.М.
представника потерпілої ОСОБА_1
потерпілої ОСОБА_2
адвоката ОСОБА_3
засудженого ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві кримінальну справу за апеляціями заступника Миргородського міжрайонного прокурора, потерпілої ОСОБА_2 та її законного представника ОСОБА_1 на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 лютого 2009 року.
Цим вироком: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець с. Зубівка Миргородського району, українець, громадянин України, з середньою освітою, одружений, інвалід ІІІ групи, працює бетонником-формувальником в ТОВ «Шляхбрук» м. Миргород, раніше не судимий, -
засуджений:
• за ст. 286 ч.2 КК України на 4 роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами;
• за ст. 135 ч.3 КК України на 4 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 ч.1 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань, призначено ОСОБА_4 остаточне покарання 4 роки 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнений від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням на іспитовий термін 2 роки.
Згідно ст. 76 КК України ОСОБА_4 зобов'язаний періодично з'являтись на реєстрацію в органи кримінально-виконавчої системи та без дозволу цих органів не виїжджати за межі України на постійне місце проживання.
Стягнуто з ОСОБА_4 витрати на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_2 на користь фінансового управління Миргородської райдержадміністрації 2855,04 грн. в Миргородській ЦРЛ, та на користь фінансового управління Полтавської міськради 421,64 грн..
Цивільний позов потерпілої задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь потерпілої ОСОБА_2 30000 грн. моральної шкоди
Вирішено долю речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_4 визнаний винним та засуджений за те, що 30 травня 2006 року близько 21 год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, керуючи автомобілем ВАЗ 2107 д.н.з. НОМЕР_1 в селі Хомутець на перехресті вулиць Леніна та Декабристів перед в'їздом на міст через р. Хорол здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, що рухалась по правому краю проїжджої частини, чим порушив п.п. 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху. В результаті вчинених ОСОБА_4 дій ОСОБА_2 отримала тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння. Після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 залишив на проїжджій частині дороги потерпілу ОСОБА_2, яка знаходилась в небезпечному для життя стані, та зник з місця пригоди, чим порушив вимоги п. 2.10 ПДР.
В апеляції заступник Миргородського міжрайонного прокурора без оспорення кваліфікації дій засудженого ставив питання про скасування вироку суду в частині призначення покарання ОСОБА_4, яке обране без урахування його особи та тяжкості вчиненого ним злочину, та просив постановити новий вирок, яким засудити ОСОБА_4 за ст.ст. 286 ч.2, 135 ч.3, 70 ч.1 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом на 3 роки, та на підставі ст. 75 КК України звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням на іспитовий строк 3 роки.
Потерпіла ОСОБА_2 та її законний представник ОСОБА_1 в поданій апеляції вказували, що місцевий суд призначаючи покарання ОСОБА_4 не врахував тяжкість вчинено злочину, внаслідок якого неповнолітній потерпілій було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння, а також його поведінку після скоєного ДТП, а саме залишення без допомоги потерпілої, яка перебувала в небезпечному для життя стані, що стало причиною тривалого розладу її здоров'я. А тому просили призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді реального відбуття в місцях позбавлення волі, а також задовольнити цивільний позов в частині стягнення с засудженого моральної шкоди та витрат на послуги адвоката.
Інші учасники процесу вирок суду не оскаржили.
Заслухавши доповідача, прокурора в обґрунтування поданої апеляції, який вважав необхідним вирок суду скасувати в частині не застосування додаткової міри покарання, а в іншій частині вирок суду залишити без зміни, потерпілу ОСОБА_2 та її законного представника ОСОБА_1 про безпідставне звільнення засудженого ОСОБА_4 від відбування покарання з випробування на підставі ст. 75 КК України та про необґрунтоване незастосування додаткової міри покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, а також просили задовольнити цивільний позов, засудженого ОСОБА_4 та в його інтересах захисника ОСОБА_3, які вважали вирок суду залишити без зміни, а апеляції інших учасників без задоволення, провівши часткове судове слідство, перевіривши доводи апеляцій та матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що апеляції заступника Миргородського міжрайонного прокурора, потерпілої ОСОБА_2 та її законного представника ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а вирок суду скасуванню з постановленням нового, виходячи з наступного.
Винність ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому дій доведена зібраними у передбаченому законом доказами, які ретельно перевірені в судовому засіданні, докладно наведені у вироку і не оскаржуються учасниками процесу.
Дії ОСОБА_4 судом першої інстанції правильно кваліфіковані за ст.ст. 286 ч. 2, 135 ч.3 КК України.
Правильно встановивши фактичні обставини вчинення злочину місцевий суд хоч і призначив ОСОБА_4 покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого та даним про особу винного, але звільнив його від відбування покарання з випробуванням на іспитовий строк дійшовши до необґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого без позбавлення волі.
Відповідно до положень ст.65 КК України суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до ст.75 КК України якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як вбачається з вироку суду, ОСОБА_4 було враховано пом'якшуючі покарання обставини, проте в повній мірі не враховано тяжкість вчиненого ним злочинів та їх наслідки, фізичні та моральні страждання потерпілої від цих злочинів.
Так, суд першої інстанції не взяв до уваги тяжкість вчиненого ОСОБА_4 злочину при обтяжуючий обставині - алкогольному сп'янінні, залишення ним без допомоги потерпілої, яка перебувала в небезпечному для життя стані і була позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження, наслідки, що настали, зокрема тривалий розлад здоров'я потерпілої ОСОБА_2 внаслідок отриманих при ДТП тяжких тілесних ушкоджень, і ці обставини безсумнівно підвищують ступінь суспільної небезпечності його особи.
Також помилковим є висновок суду першої інстанції про наявність такої обставини, що пом'якшує покарання засудженому, як щире каяття у скоєному, оскільки як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 в суді заперечував той факт, що вчинив злочин в стані алкогольного сп'яніння та зник з місця скоєння дорожньо-транспортної пригоди умисно залишивши потерпілу в небезпечному для життя стані.
Враховуючи викладене, колегія апеляційного суду не вбачає достатніх підстав вважати за можливе виправлення засудженого ОСОБА_4 без відбування основного та додаткового покарання, передбаченого санкцією статті за вчинені ним злочини.
За таких обставин, в цій частині апеляційні вимоги потерпілої є обґрунтованими і підлягаючими до задоволення.
Проте, апеляційні вимоги потерпілої в частині збільшення розміру відшкодування моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 районний суд визначив відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» врахувавши характер та обсяг страждань, яких зазнала потерпіла, стану її здоров'я, а також на засадах розумності, виваженості та справедливості врахувавши матеріальний стан та сімейне становище ОСОБА_4
Щодо додаткових вимог потерпілої ОСОБА_2 про відшкодування матеріальних витрат на додаткове лікування, за послуги адвоката та проїзд до лікарні, на думку колегії суддів судом безпідставно відмовлено у їх задоволенні.
Відповідно до ст.28 КПК України цивільний позов може бути пред'явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи потерпілою цивільний позов був поданий під час досудового слідства, і до початку судового слідства нею він не змінювався, і вже під час проведення судового слідства були внесені доповнення, що виключається при розгляді кримінальної справи.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову суд 1 інстанції фактично позбавив права потерпілу звернутися з таким позовом в порядку цивільного судочинства. Тому, колегія суддів вважає за необхідне скасувати і в цій частині судове рішення, а цивільний позов в частині відшкодування матеріальних витрат на додаткове лікування, за послуги адвоката та проїзд до лікарні залишити без розгляду, роз'яснивши право потерпілій звернутися в порядку цивільного судочинства.
В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 365, 366, 378 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду Полтавської області, -
П Р И С У Д И Л А :
Апеляцію заступника Миргородського міжрайонного прокурора задовольнити частково.
Апеляції потерпілої ОСОБА_2 та її законного представника ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 27 лютого 2009 року стосовно ОСОБА_4 скасувати в частині призначеного покарання і застосування ст.75 КК України та цивільного позову в частині відшкодування матеріальних витрат на додаткове лікування, за послуги адвоката та проїзд до лікарні.
Постановити новий вирок, за яким засудити ОСОБА_4
- за ст. 286 ч.2 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки;
- за ст. 135 ч.3 КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у вигляді 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.
Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу змінити з підписки про невиїзд на взяття під варту в залі суду.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з 20 травня 2009 року.
Цивільний позов в частині відшкодування матеріальних витрат на додаткове лікування, за послуги адвоката та проїзд до лікарні залишити без розгляду, роз'яснивши право потерпілій звернутися в порядку цивільного судочинства.
В іншій частині вирок суду залишити без зміни.
Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду України через Апеляційний суд Полтавської області протягом одного місяця з моменту його проголошення.
Судді:
Давиденко Е.В. Костенко В.Г. Захожай О.І.