КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-15657|08 р. Головуючий у першій інстанції: Копитова О.С.,
Доповідач: Мамчур Я.С.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 травня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Мамчура Я.С.,
суддів: Усенка В.Г., Зайцева М.П.,
при секретарі: Медовниці Ю.О.,
розглянувши апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_2 на постанову Господарського суду м. Києва від 04 грудня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання незаконним акта перевірки та скасування податкових повідомлень-рішень, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання акту перевірки тавизнання незаконними, недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень ОСОБА_2 № НОМЕР_1 від 04.12.06р. та № НОМЕР_2 від 16.02.07р., якими позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 24332 грн., у тому числі : 17380,00 грн. - основний платіж, 6952,00 грн - штрафні санкції.
Постановою Господарського суду м. Київ від 04 грудня 2007 року - позов задоволено частково.
На вказану постанову відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та ухвалити нову, якою відмовити в задоволені позовних вимог. Посилаючись на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскаржувана постанова винесена з порушенням норм матеріального права.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 10.07.06 року по справі № 2-1586-1/06 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, та ОСОБА_6 про визнання недійсними статутних документів підприємства та свідоцтва платника податку на додану вартість, визнаний недійсним статут ОСОБА_4, а також свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ОСОБА_4 №НОМЕР_3 від 08.12.03 року.
Враховуючи зазначене рішення суду, відповідач в акті перевірки прийшов до висновку, щодо безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по первинних документах отриманих від ОСОБА_4 та відповідно порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".
Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначаються Законом України „Про податок на додану вартість".
Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 зазначеного закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит визначається дата здійснення першої з наступних подій:
а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату
товарів (робіт, послуг);
б) дата отримання податкової накладної.
Обов'язковою умовою включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) в складі ціни за товари (роботи, послуги), відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", є наявність податкової накладної, виданої продавцем. Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Отже, підставою притягнення платника до відповідальності згідно цієї норми Закону України "Про податок на додану вартість" є лише повна відсутність підтверджуючих документів - податкових накладних.
Отже, як було встановлено судом першої інстанції, відповідачем під час перевірки не досліджувались первинні документи позивача по взаємовідносинах з ОСОБА_4 та не встановлювався факт віднесення позивачем сум податку на додану вартість до податкового кредиту червня 2006 року саме на підставі податкових накладних отриманих від ОСОБА_4. Відповідач лише обмежився інформацією отриманою від ВПМ СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП , щодо укладання позивачем 20.05.06 року договору № 20-05-06 з ОСОБА_4 та випискою Київської філії Комерційного банку „Західінкомбанк" на підтвердження факту перерахування позивачем ОСОБА_4 коштів в розмірі 104 282,5 грн., в т.ч. податок на додану вартість 17 380,42 грн.
Жодних доказів на підтвердження факту включення позивачем до податкового кредиту червня 2006 року сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних отриманих від ОСОБА_4 матеріали справи не містять.
Крім того, що аналіз доказів по справі, зокрема наданого позивачем реєстру отриманих та виданих податкових накладних за червень 2006 року, не свідчить про отримання позивачем будь-яких податкових накладних від ОСОБА_4 в червні 2006 року. При цьому сума податкового кредиту червня 2006 року визначена в реєстрі повністю відповідає даним податкової декларації позивача за червень 2006 року. Таким чином, матеріалами справи не підтверджені висновки акту перевірки щодо завищення позивачем сум податкового кредиту в червні 2006 року по операціях з ОСОБА_4.
Вищевказане дає підстави для висновку про те, що висновки акта №516/23-02/33104978 від 21.11.06 року не ґрунтуються на вивченні первинних документів позивача, а зроблені на підставі припущень працівника відповідача, які не підтверджуються матеріалами справи, що відповідно п. 2.3.4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України №327 від 10.08.05 року, забороняється.
Так, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що господарський суд при розгляді справ не наділений повноваженнями щодо перевірки фінансово-господарської діяльності платників податків, а лише перевіряє правомірність прийняття рішення контролюючим органом на підставі обставин встановлених в ході перевірки, викладених у відповідному акті та на підставі досліджуваних в ході перевірки доказів.
Згідно пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстр платників податку веде центральний податковий орган. Будь-якій особі, яка реєструється як платник податку на додану вартість, присвоюється індивідуальний податковий номер, який використовується для справляння цього податку.
Згідно з п.9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо:
а) платник податку, який до місяця, в якому подається заява про анулювання
реєстрації, є зареєстрованим згідно з положеннями підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2
цього Закону більше двадцяти чотирьох календарних місяців, включаючи місяць
реєстрації, та має за останні дванадцять поточних календарних місяців обсяги
оподатковуваних операцій, менші за визначені зазначеним підпунктом;
б) ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує
роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду
(фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання);
в) особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного
податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають
особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від
тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку
за рішенням суду або з будь-яких інших причин;
г) зареєстрована як платник податку особа обирає відповідно до цього Закону
спеціальний режим оподаткування за ставками, іншими, ніж зазначені у статті 6 та
статті 81 цього Закону;
ґ) особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.
Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпункті "а" цього пункту, здійснюється за заявою платника податку.
Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "б" - "ґ" цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи.
У разі анулювання реєстрації платник податку позбавляється права на нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування, але у строки, визначені законом, є зобов'язаним погасити суму податкових зобов'язань або податкового боргу з цього податку, що виникли до такого анулювання, за їх наявності, незалежно від того, чи буде така особа залишатися зареєстрованою як платник цього податку на дату сплати такої суми податку, чи ні.
При анулюванні реєстрації останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.
Таким чином, реєстрація суб'єкта господарювання платником податку на додану вартість діє до моменту її анулювання. До моменту анулювання реєстрації платник податку має право і зобов'язаний у випадках, передбачених законодавством, надавати покупцям товарів (послуг) податкові накладні.
Як випливає з акта перевірки свідоцтво платника податку на додану вартість ОСОБА_4 було анульовано ДПІ в Солом'янському районі м. Києва актом про анулювання від 15.08.06 року. Таким чином, датою анулювання реєстрації ОСОБА_4 в якості платника податку на додану вартість є 15.08.06 року.
Відтак, податкові накладні, які ОСОБА_4 виписало до 15.08.06 року, є первинними документами та мають враховуватись при вирішенні питання про правомірність віднесення його контрагентами відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту.
Крім того, постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 10.07.06 року по справі №2-1586-1/06 постановою Апеляційного суду м. Києва від 29.01.07 року було скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовлено.
Отже, висновки акта перевірки №516/23-02/33104978 від 21.11.06 року є безпідставними, а нарахування позивачеві спірними податковими повідомленнями-рішеннями податкових зобов'язань з ПДВ за червень 2006 року є необґрунтованим.
Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, якщо він заперечує проти адміністративного позову покладається на відповідача, чого не було зроблено відповідачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем спірні податкові повідомлення - рішення були прийняті без врахування всіх існуючих обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстав для застосування штрафних санкцій, визначених спірними податковими повідомленнями-рішеннями, у відповідача не було
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду м. Києва від 04 грудня 2007 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий - суддя: Я.С. Мамчур
Судді: М.П. Зайцев
В.Г. Усенко