КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-15566/08 Головуючий у І інстанції Попова О.Г.
Суддя-доповідач Коротких А.Ю.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20 травня 2009 року Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Коротких А.Ю.,
суддів Глущенко Я.Б.,
Федорової Г.Г.,
при секретарі Дакал В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2008 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення невиплачених коштів, -
В С Т А Н О В И В :
У грудні 2007 року позивач звернулась до суду з зазначеним позовом, в якому просила зобов'язати відповідача зробити перерахунок щомісячної додаткової пенсії за 2004-2007 роки та виплачувати вказану доплату в подальшому, посилаючись на те, що вона є інвалідом 1-ї групи та зазначені виплати отримані позивачем в значно меншому розмірі, ніж це передбачено ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ОСОБА_3».
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті щомісячної додаткової пенсії як інваліду 1-ї групи, інвалідність якої пов'язана з наслідками ОСОБА_3 в розмірі 8748,81 грн. за 2006-2007 роки.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, яким та наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Колегією суддів встановлено, що позивач є інвалідом 1-ї групи, інвалідність якої пов'язана з наслідками ОСОБА_3, що підтверджується відповідним посвідченням (а. с. 6).
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ОСОБА_3» (надалі - Закон), позивачу призначена додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка виплачується інвалідам 1-ї групи у розмірі 100% мінімальної пенсії за віком.
Проте ці виплати здійснювались відповідачем виходячи з встановленого розміру 19 грн. 91 коп., відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету».
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю як інваліду 1-ї групи, яка, у свою чергу, має бути виплачена відповідачем відповідно до мінімальної пенсії за віком, розмір якої передбачений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не постановою КМУ.
Наявність такого права у позивача є визначальним моментом для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частина перша статті 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ОСОБА_3», а не постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.
Зі статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ОСОБА_3» випливає, що під час визначення розміру щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу її нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Судовою колегією не приймаються до уваги положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та пенсії як інваліду 1-ї групи, захворювання якого пов'язано з ОСОБА_3, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 50 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ОСОБА_3».
Отже, судова колегія дійшла висновку, що відповідачем у період дії ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок ОСОБА_3» було порушено право позивача на отримання належних йому виплат, розрахованих відповідно до мінімальної пенсії за віком.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду, встановлений ст. 99 КАС України, відповідно до частини 2 якої, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
На підставі зазначеної норми законодавства та враховуючи те, що відповідач в запереченні на позов наполягав на застосуванні ст. 99 КАС України (а. с. 12-14), позовні вимоги за 2004-2005 роки задоволенню не підлягають.
Що стосується позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача здійснювати відповідні нарахування та виплачувати додаткову пенсію в подальшому, колегія суддів виходить з того, що судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання. Суд не може обмежувати законодавчий орган в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних правовідносин. У зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову частково.
Доводи апелянта спростовуються вищенаведеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22 січня 2008 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя
Судді: