ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2010 р. Справа № 1497/10

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді Онишкевича Т.В.

Суддів Сапіги В.П. , Попка Я.С.

при секретарі судового засідання Крот О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Кузнецовську Рівненської області на постанову Кузнецовського міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Кузнецовську Рівненської області про зобов’язання здійснити перерахунок та виплату пенсії,

ВСТАНОВИЛА :

У квітні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати неправомірною відмову управління Пенсійного фонду України в м. Кузнецовську Рівненської області (далі – УПФ України в м. Кузнецовську) у перерахунку її пенсії по інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов’язаного із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зобов’язати відповідача починаючи з 22 травня 2008 року провести перерахунок її державної та додаткової пенсій, як інваліда III групи, на підставі ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон № 796-XII), а також збільшити пенсійну виплату на 1 % заробітку з урахуванням положень ч. 2 ст. 56 цього Закону.

Постановою Кузнецовського міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2009 року позов ОСОБА_1 повністю задоволено, визнано незаконною відмову УПФ України в м. Кузнецовську у виплаті позивачці пенсії по інвалідності у розмірі, що встановлений ст. 50, ч.4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та зобов’язано відповідача провести перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 22 травня 2008 року до 26 жовтня 2009 року, виходячи з державної пенсії у розмірі не нижчому 6 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком. Крім того, на підставі ч.2 ст. 56 Закону № 796-XII УПФ України в м. Кузнецовську зобов’язано здійснити нарахування збільшення пенсії позивачки на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад 15 років за період з 21 квітня до 26 жовтня 2009 року.

У поданій апеляційній скарзі УПФ України в м. Кузнецовську просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком не може враховуватися для перерахунків або підвищень пенсій, призначених згідно із Законом № 796-XII. Просить врахувати, що фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією даного Закону здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету, а не Пенсійного фонду України. Стверджує, що при розрахунку розміру пенсії ОСОБА_1 необхідно керуватися насамперед постановами Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» та № 654 від 16.07.2008 року «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян». Вказує на те, що суд помилково застосував під час вирішення справи положення ст. 56 Закону № 796-XII, якою передбачено пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) при визначенні права виходу на пенсію за віком, а не пенсії по інвалідності, що настала внаслідок захворювання (каліцтва), пов’язаного із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з’явилися, що згідно із ч.4 ст. 196 КАС України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив із того, що вона є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії, визнана інвалідом ІІI групи внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, та відповідно до ст.ст. 50, 54 Закону № 796-XII має право на пенсію, не нижчу шести мінімальних пенсій за віком, і додаткову пенсію у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідачем УПФ України в м. Кузнецовську неправомірно та всупереч зазначеному Закону № 796-XII здійснено розрахунок пенсії позивачки виходячи з розмірів, передбачених постановами Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року. Тому, з урахуванням загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, при розрахунку державної та додаткової пенсії позивачки підлягає застосуванню розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений законом про Державний бюджет України на відповідний рік, на підставі якого і має визначатися мінімальний розмір пенсії за віком.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування вказаної величини мінімального розміру пенсії за віком для розрахунку інших, пов’язаних із нею пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством України не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною першою цієї статті.

Перерахунок основної та додаткової пенсії ОСОБА_1 по інвалідності згідно із ст.ст. 50, 54 Законом № 796-XII слід провести за період з 22 травня 2008 року до 26 жовтня 2009 року, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого Законами України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Крім того, з урахуванням вимог ч.2 ст. 56 Закону № 796-XII пенсія позивачки по інвалідності підлягає збільшенню на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад 15 років за період з 21 квітня до 26 жовтня 2009 року.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, частково відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.

Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі № 796-XII.

Як безспірно встановлено, позивачка є особою, яка постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії А № 421017 від 26.10.2006 року та згідно із довідкою МСЕК серії РВН № 104659 визнана інвалідом ІІI групи внаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Положеннями статті 14 Закону № 796-XII її віднесено до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до частини першої статті 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами IIІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів III групи, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 6 мінімальних пенсій за віком.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що позивачка має право на призначення основної пенсії в розмірі не нижчому 6 мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Наявність такого права у позивачки є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. У своєму рішенні у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 року Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов’язань (п. 26).

Пленум Верховного Суду України у п. 5 постанови № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» звернув увагу на те, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов’язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Крім того, згідно із положеннями ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

З урахуванням наведеного та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні розміру пенсій позивачки застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону № 796-XII, а не постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.

У вказаному Законі викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я. Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень. Отже, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом № 796-XII, є неправомірним.

Колегія суддів визнає безпідставним покликання відповідача на ч. 5 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, оскільки надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивачки, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, а також інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.

Зі статей 50 та 54 Закону № 796-XII випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачки конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка носить імперативний характер, на переконання колегії суддів свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення такого мінімуму.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачці слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачки повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Тому відмова відповідача у проведенні такого перерахунку у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, є протиправною, що правильно встановлено судом першої інстанції.

Разом із тим, при вирішенні адміністративного позову ОСОБА_1 в іншій частині судом першої інстанції безпідставно зобов’язано відповідача здійснити нарахування збільшення її пенсії по інвалідності на 1 % заробітку за кожний рік роботи понад 15 років за період з 21 квітня до 26 жовтня 2009 року та помилково застосовано при цьому положення ч. 2 ст. 56 Закону № 796-XII, якими передбачено пільги щодо обчислення стажу роботи (служби) при призначенні пенсії за віком (вислугою років) і які, на думку колегії суддів, не поширюються на пенсії, призначені згідно із ст. 54 Закону № 796-XII.

З огляду на викладене оскаржувана постанова у цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову у задоволенні таких позовних вимог.

У іншій частині судом першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак подана апеляційна скарга у цій частині задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 202 п. 3, 4, 205, 207, 254 КАС України колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА :

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Кузнецовську Рівненської області задовольнити частково.

Постанову Кузнецовського міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2009 року у справі № 2-а-215/09 у частині задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 про зобов’язання управління Пенсійного фонду України в м. Кузнецовську Рівненської області збільшити пенсійну виплату на 1 % заробітку згідно із ч.2 ст. 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» скасувати та прийняти у цій частині нову постанову, якою у задоволенні таких позовних вимог відмовити.

У іншій частині постанову Кузнецовського міського суду Рівненської області від 26 жовтня 2009 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Онишкевич Т.В.

Судді Сапіга В.П. , Попко Я.С.

Постанова у повному обсязі складена 25 березня 2010 року.