ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2010 р. Справа № 76778/09

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді Старунського Д.М.

Суддів Багрія В.М. , Богаченка С.І.

при секретарі судового засідання Федунів Б.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Рівне на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 14 липня 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Рівне про зобов’язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дитині війни,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 20.05.2009 року звернувся в суд з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в м. Рівне в якому просить зобов’язати нарахувати та виплатити недоплачене підвищення до пенсії як дитині війни за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 14 липня 2009 року позов задоволено частково. Визнано дії протиправними, зобов’язано управління Пенсійного фонду України в м. Рівне провести нарахування та виплату на користь позивача підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року з врахуванням виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Прийняте судом першої інстанції рішення мотивовано тим, що позивач відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має статус дитини війни. Зазначає, що п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено. Однак Законом України від 19 січня 2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» п.17 ст.77 виключено та ст.110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абз.7 ст.5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог ст.110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалися.

З огляду на те, що встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, а тому у задоволенні позову за цей рік слід відмовити.

Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22.05.2008 року 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» якими обмежується дія ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а відтак задоволені вимоги позивача щодо виплати підвищення до пенсії є підставними та обґрунтованими.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції управління Пенсійного фонду України в м. Рівне оскаржило його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 14 липня 2009 року скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що судом першої інстанції були недостатньо досліджені докази та обставини справи, рішення постановлено з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що незважаючи на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, зміни до законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у видаткову частину не були внесені, тому кошти на виплату даних підвищень до пенсії в 2007-2008 роках були відсутні; не прийнято жодного нормативного акту на виконання вимог Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не визначено на законодавчому рівні за рахунок яких коштів і джерел, в якому порядку, яким чином обчислювати вказаний розмір. Також при застосуванні мінімального розміру пенсії, судом першої інстанції неправильно застосовано положення ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, тому колегія суддів, у відповідності до ч.4 ст.196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач має статус дитини війни, що підтверджено копією пенсійного посвідчення, наявного в матеріалах справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подану апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції скасувати з таких підстав.

Згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Колегією суддів встановлено, що п.17 ст.77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Однак Законом України від 19 січня 2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» п.17 ст.77 виключено та ст.110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абз.7 ст.5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

ОСОБА_2 був опублікований 22 березня 2006 року і набрав чинності 2 квітня 2006 року. Тобто, з 2 квітня 2006 року ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» знову почала діяти. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог ст.110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалися.

З огляду на те, що встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, колегія суддів, прийшла до висновку, що в задоволенні позову за цей рік відмовлено правомірно.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 положення п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та рішенням від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» якими відповідно було зупинено та обмежено дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 та 2008 роки відповідно, визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Згідно п.п.5, 6 резолютивної частини вищенаведених рішень, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Таким чином нарахування та виплата підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 «Про соціальний захист дітей війни», повинно проводитись в 2007 році з 9 липня та в 2008 році з 22 травня.

Однак, колегія суддів, вивчивши матеріали справи вважає, що судом першої інстанції при прийнятті постанови порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Посилання відповідача на пропущення позивачами річного строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи /а.с.13-14/, колегія суддів вважає обґрунтованим, оскільки, згідно ч.1 ст.99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого КАС України або іншими законами.

Таким чином в задоволенні позовних вимог щодо виплати підвищення до пенсії позивачу за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року слід відмовити у зв’язку з пропуском строку звернення до суду позивачем на чому наполягав відповідач.

На підставі наведеного, колегія суддів прийшла до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, а саме щодо виплати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 22.05.2008 року, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, по 31.12.2008 року включно, згідно вимог зазначених в позові.

Відносно заперечень відповідача щодо неправильного застосування положень ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», колегія суддів, зазначає, що відповідно до ч.1 ст.28 наведеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Положення ч.3 ст.28 вищевказаного Закону не є перешкодою для застосування мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат пов’язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Також, колегія суддів, вважає за потрібне наголосити, що покликання відповідача на те, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, тому виплата підвищення до пенсії у збільшених розмірах буде можливою тільки після виділення відповідних коштів з Державного бюджету України є безпідставними, оскільки відсутність бюджетних асигнувань для задоволення вимог до уваги взяти не можна, так як невиконання чи неналежне виконання законів про виплати через відсутність бюджетних коштів не є підставою для виправдання недоплати підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і мають право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір таких виплат.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Відповідно до п.1 ст.202 КАС України підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198 п.3, 202 п.1, 205 ч.2, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в м. Рівне задовольнити частково.

Постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 14 липня 2009 року у справі №2а-4427/09 скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати дії управління Пенсійного фонду України в м. Рівне щодо ненарахування і невиплати підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в користь ОСОБА_1 за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно з врахуванням ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» неправомірними.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Рівне нарахувати і виплатити підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в користь ОСОБА_1 за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно з врахуванням ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення.

На постанову, згідно з вимогами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами» №1691-IV від 18 лютого 2010 року, в порядку цивільного судочинства може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Старунський Д.М.

Судді Багрій В.М. , Богаченко С.І.

Постанова у повному обсязі складена 15.06.2010 року.