ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2010 р. Справа № 87507/09

           Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді – Заверухи О.Б.,

суддів – Ніколіна В.В., Старунського Д.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у місті Нововолинську Волинської області на постанову Нововолинського міського суду Волинської області від 12 листопада 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у місті Нововолинську Волинської області про стягнення підвищення до пенсії,-

ВСТАНОВИЛА :

В жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача про нарахування та стягнення підвищення до пенсії за період з 01.07.2007 року по 30.09.2009 року, зазначивши, що ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено підвищення до пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, яке відповідач не виплачує.

Постановою Нововолинського міського суду Волинської області від 12 листопада 2009 року позов задоволено частково. Поновлено позивачу строк звернення до суду. Зобов»язано управління Пенсійного фонду України в місті Нововолинську Волинської області провести нарахування підвищення до пенсії на користь ОСОБА_1 за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зазначена постанова мотивована тим, що позивач є дитиною війни, а рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», «Про Державний бюджет України на 2008 рік» якими обмежується дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а відтак вимоги позивача щодо виплати підвищення до пенсії є підставними та обґрунтованими за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, управління Пенсійного фонду України в місті Нововолинську Волинської області подало апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

За відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року N 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням, а відтак, він має право на підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Вирішуючи позовні вимоги щодо спірних виплат за 2006 рік, то Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік» було зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», однак Законом України від 19.01.2006 року №3367-ІУ дію цієї статті було відновлено, але встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5, запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом верховної ради України з питань бюджету. Тобто, такі підвищення до пенсії повинні були здійснюватись у випадку вищезазначених умов. Оскільки такі умови не настали, в задоволенні позовних вимог щодо виплати державної соціальної допомоги за 2006 рік слід відмовити.

Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», якими обмежується дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цих Рішень. При цьому згідно п.п. 5,6 резолютивної частини такого це рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги, вірно виходив з того, що невиплата підвищення до пенсії позивачу заподіяна протиправними діями відповідача. Колегія суддів вважає вірним способом відновлення порушеного права позивача покладення обов’язку на відповідача провести належне нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням виплачених позивачу сум.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для виплати позивачу підвищення до пенсії за період з 09.07.2007 року по 31.12.2008 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, що, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права, фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України”).

Оскільки правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії дітям війни є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

Стосовно посилань апелянта на те, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», то колегія вважає за необхідне вказати про наступне.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Однак, згідно ч.3 ст. 28 цього Закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Оскільки законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, слід застосовувати цей розмір.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. 195, ст. 196, ч.1 ст.197, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в місті Нововолинську Волинської області залишити без задоволення, а постанову Нововолинського міського суду Волинської області від 12 листопада 2009 року в справі №2а-1985/09 – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий : О.Б. Заверуха

Судді : В.В. Ніколін

ОСОБА_2