ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 липня 2010 р. Справа № 14718/10
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді – Заверухи О.Б.,
суддів – Богаченка С.І., Старунського Д.М.,
при секретарі судового засідання – Ільницькій Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Державного казначейства України у Львівській області про зобов’язання виплатити невиплачену частку пенсії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, зобов’язання здійснити компенсацію частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати,-
ВСТАНОВИЛА :
В грудні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просив зобов’язати відповідача виплатити йому невиплачену з 1 січня 2008 року частку нарахованої пенсії без обмежень нарахованої суми пенсії 12 мінімальними розмірами пенсії за віком та здійснювати подальшу виплату пенсійного забезпечення без обмежень 12 мінімальними розмірами пенсії за віком.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2009 року до участі в справі в якості відповідача було залучено Головне управління Державного казначейства України у Львівській області.
В процесі розгляду справи позивач неодноразово уточнював позовні вимоги та згідно останньої заяви про уточнення позовних вимог від 16 грудня 2009 року просив суд зобов’язати відповідача виплатити йому невиплачену з 1 січня 2008 року частку нарахованої пенсії без обмежень нарахованої суми пенсії 12 мінімальними розмірами пенсії за віком в сумі 30946,68 грн., сплачене держмито в сумі 103,40 грн., відшкодувати спричинену моральну шкоду в сумі 10000 грн., здійснити компенсацію частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати, яка станом на грудень 2009 року складає 4093,62 грн.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2009 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Вказана постанова мотивована тим, що позивач отримував призначену йому пенсію відповідно до ч. 5 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» в редакції Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року відповідно до якого максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Така ж норма закріплена в Постанові Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року. Оскільки рішенням Конституційного Суду України № 19-рп/2009 від 08.09.2009 року п. 10 Постанови № 530 визнано таким, що не відповідає Конституції України, а згідно довідки Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 11.12.2009 року, пенсія нараховується позивачу без обмежень нарахованої суми пенсії 12 мінімальними розмірами пенсії за віком, у задоволенні вимог про виплату пенсії без обмежень слід відмовити. Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у її задоволенні, оскільки нормами пенсійного законодавства, таке відшкодування не передбачено. Також суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні вимоги про компенсацію частини доходів у зв’язку із порушенням строків їх виплати, оскільки Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку із порушенням строків їх виплати» компенсація частини доходів проводиться тільки у випадку, якщо такі доходи були нараховані громадянам, але були затримані строки їх виплати, а в даному випадку строки виплати пенсії позивачу затримані не були.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема зазначає, що виплачуючи йому пенсію відповідач діяв з порушенням норм законодавства України, яке регулює дані відносини, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених із військової служби та деяких інших осіб», якою обмежувалась виплата пенсії 12 мінімальними розмірами пенсії за віком, відтак, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що він немає права на виплату такої пенсії у повному обсязі. Також ОСОБА_1 зазначає, що його вимога про відшкодувуання спричиненої матеріальної, моральної шкоди та про компенсацію частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати чітко викладена у матеріалах справи, документально обгрунтована і відповідає міжнародним нормам справедливої сатисфакції, що також упереджено та однобічно проігноровано судом першої інстанції.
Позивач в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Представники Головного управління Пенсійного фонду України та Головного управління Державного казначейства України у Львівській області в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення позивача та представників відповідачів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду скасуванню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в органах військової прокуратури Західного регіону України. Позивачу призначено пенсію у відповідності до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Станом на 1 січня 2008 року розмір пенсії ОСОБА_1 становив 5640,00 грн. відповідно до ч. 5 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» в редакції Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року.
З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини та наявні у справі докази колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
У відповідності до ч. 5 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених із військової служби та деяких інших осіб» максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Зміни у ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених із військової служби та деяких інших осіб» з доповненням її частиною 5 у наведеній вище редакції були внесені п. 29 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 27.12.2007 року.
Як вбачається із матеріалів справи станом на 01 січня 2008 року розмір пенсії ОСОБА_1 становив 5640,00 грн. відповідно до ч.5 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в редакції Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що виплачуючи пенсію позивачу, відповідач – 1, діяв правомірно, керуючись постановою Кабінету Міністрів України № 530 від 28.05.2008 року «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», яка є обов’язковою до виконання з огляду на наступне.
Рішенням Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 р. у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу І, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту З розділу III Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу І, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) положення пункту 29 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до ст. 152 Конституції України закони і інші правові акти, які за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Вказане рішення Конституційного суду України має преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів в зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів України, що визнані неконституційними.
Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів вважає, що з 22 травня 2008 року позивач має право на отримання пенсії в повному розмірі.
В той же час, в процесі апеляційного розгляду було встановлено та не заперечувалось представником Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області те, що оскільки рішенням Конституційного Суду України № 19-рп/2009 від 08.09.2009 року п. 10 Постанови № 530 визнано таким, що не відповідає Конституції України, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області тільки з 1 жовтня 2009 року почало здійснювати нарахування позивачу пенсії без обмежень нарахованої суми пенсії 12 мінімальними розмірами пенсії за віком.
Відтак, колегія суддів вважає, що вірним способом відновлення порушеного права позивача є покладення обов’язку на Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату недоотриманої частини його пенсії за період з 22 травня 2008 року по 01 жовтня 2009 року.
Позовні вимоги про здійснення нарахування та виплату недоотриманої частини пенсії за період з 1 січня 2008 року по 22 травня 2008 року не підлягають до задоволення, оскільки в цей період ч. 5 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених із військової служби та деяких інших осіб» була чинною.
В той же час, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності вимог позивача про здійснення компенсації частини доходів у зв’язку із порушенням строків їх виплати, стягнення матеріальної та моральної шкоди з наступних підстав.
У відповідності до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року, компенсація громадянам втрати частини доходів зв’язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Оскільки сума недоплаченої пенсії за період з 01.01.2008 року по 01.10.2009 року не нараховувалась та не виплачувалась позивачу, правові підстави для здійснення компенсації відсутні.
Стосовно висновку суду першої інстанції про відмову у стягненні в користь позивача 10000 грн. моральної шкоди, то колегія суддів також вважає його вірним, оскільки позивач не зазначив з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди та якими доказами підтверджується її спричинення.
З приводу стягнення судових витрат у розмірі 103,40 грн., то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відтак, судовий збір у розмірі 3,40 грн., сплачений позивачем при зверненні до суду, підлягає до стягнення в його користь з Державного бюджету України. Документально підтверджених доказів про понесення будь-яких інших судових витрат позивачем не надано.
Керуючись ч. 3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.3 ч.1 ст. 198, п.п. 1, 3, 4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 КАС України, колегія суддів, –
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 грудня 2009 року в справі № 2-а-10644/08 – скасувати та прийняти нову про часткове задоволення позову.
Зобов»язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 невиплачену частку пенсії без обмежень нарахованої суми пенсії за віком 12 мінімальними розмірами пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по 01 жовтня 2009 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 3 грн. 40 коп. судового збору.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України – з дня складення постанови в повному обсязі.