ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 липня 2010 р. Справа № 85598/09
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді – Заверухи О.Б.,
суддів – Багрія В.М., Старунського Д.М.,
при секретарі судового засідання – Ільницькій Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на постанову Сихівського районного суду міста Львова від 09 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення, -
ВСТАНОВИЛА :
В серпні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення та стягнення недоплаченої щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2007-2008 роки в сумі 4420 грн.
Постановою Сихівського районного суду міста Львова від 09 жовтня 2009 року позов задоволено. Зобов»язано Сихівський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачену щорічну грошову допомогу на оздоровлення за 2007, 2008 роки відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час виплати допомоги, з врахуванням виплачених сум.
Зазначена постанова мотивована тим, що позивач є інвалідом ІІІ групи, що настала внаслідок ЧАЕС і відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» йому підлягає до виплати щорічна допомога на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. У зв’язку з тим, що щорічна допомога на оздоровлення виплачувалась позивачу не в повному обсязі, позовні вимоги підлягають до задоволення. Стосовно строку звернення до суду, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем такий не пропущений, оскільки з довідки Ощадного Банку України №1335 від 26.09.2009 року вбачається, що кошти із призначенням на оздоровлення зараховані на рахунок позивача 29.10.2008 року та 25.03.2009 року.
Не погоджуючись з прийнятою постановою Сихівський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову про відмову у задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що суд першої інстанції помилково застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Вважає, що відповідач, виплачуючи позивачу щорічну допомогу на оздоровлення в розмірах, визначених чинним законодавством на час проведення таких виплат, діяв правомірно. Також зазначає, що позивачем пропущено строки звернення до адміністративного суду.
Позивач в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив, вважає постанову суду першої інстанції законною та обгрунтованою, просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача в судове засідання не з»явився, про дату, час і місце апеляційного розгляду був повідомлений належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу у його відсутності.
Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду скасуванню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є інвалідом ІІІ групи, що настала внаслідок ЧАЕС та має право отримувати щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Колегія суддів вважає, що зі змісту вимог Законів України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливості застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норм ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Слід зазначити, що встановлений ще в 1996 році постановою Кабінету Міністрів України N 836 розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався і не відповідав розміру, встановленому іншими законами України. Оскільки ні Верховна Рада України, ні Кабінет Міністрів України в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягає саме стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада України вже у 2006 році доповнила Закон N 796-XII статтею 71, в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (Закон N 231-V від 5 жовтня 2006 року).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
За таких обставин та з урахуванням вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідач повинен був виплачувати позивачу щорічну допомогу на оздоровлення, виходячи із суми мінімальної заробітної плати на момент виплати.
Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено дію абзаців 2-7 ч. 4 та ч. 7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2007 рік. Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України і є неконституційними положення пп.11 п.28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими зупинено норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2008 рік.
Крім цього, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті постанови порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Посилання представника відповідача на пропущення позивачем строку звернення до адміністративного суду, який передбачений ч.2 ст.99 КАС України, колегія суддів вважає обґрунтованими з наступних підстав.
Згідно ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність поважних причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду, оскільки позивач міг та мав реальну можливість дізнатися про порушення свого права. Посилання суду першої інстанції на довідку Ощадного банку України № 1335 від 26.09.2009 року з якої вбачається, що кошти із призначенням на оздоровлення зараховані на рахунок позивача 29.10.2008 року та 25.03.2009 року колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зазначені кошти стосуються виплати допомоги у 2008-2009 роках (кошти щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік зараховані 29.10.2008 року, а кошти допомоги за 2009 рік зараховані на рахунок позивача 25.03.2009 року).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, а саме в частині виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення на 2008 рік, оскільки, дія статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції, яка передбачає виплату суму щорічної допомоги на оздоровлення, як особі, що постраждала внаслідок аварії на ЧАЕС була відновлена з 22.05.2008 року, відтак позивач має право на таку виплату.
У задоволенні позовних вимог щодо виплати такої допомоги за 2007 рік слід відмовити у зв’язку з пропуском строку звернення до суду позивачем.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.
Оскільки правові положення, які передбачають виплату щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що виплата щорічної допомоги на оздоровлення в користь позивача в розмірі, меншому, ніж передбачено Законом спричинена протиправними діями відповідача.
Колегія суддів вважає, що вірним способом відновлення порушеного права позивача є покладення обов’язку на відповідача провести належне нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік у відповідності до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права, фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.
Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.3 ст. 198, ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 КАС України, колегія суддів, –
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради – задовольнити частково.
Постанову Сихівського районного суду м. Львова від 9 жовтня 2009 року в справі № 2-а-1126/09 скасувати та прийняти нову про часткове задоволення позову.
Визнати протиправними дії Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради щодо неповної виплати на користь ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік у розмірі меншому, ніж це передбачено ст. 48 Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов’язати Сихівський відділ соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, як це передбачено ст. 48 Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але згідно вимог Закону України №1691-VI від 18.02.2010 року може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду України в порядку цивільного судочинства протягом двох місяців з дня набрання постановою законної сили.
Повний текст постанови
виготовлений та підписаний
09.07.2010 року