ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2010 р. Справа № 89298/09

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді Онишкевича Т.В.

Суддів Попка Я.С. , Сапіги В.П.

при секретарі судового засідання Крот О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2009 року у справі за її позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області, третя особа начальник управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області ОСОБА_2 про поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

ВСТАНОВИЛА :

У грудні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позов, у якому після уточнення своїх вимог просила:

- визнати недійсним написаний нею 04.11.2008 року рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажання;

- скасувати наказ начальника управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області (далі – УМВС України в Івано-Франківській області) № 184 о/с від 04.11.2008 року та поновити її на роботі;

- провести оплату вимушеного прогулу та провести доплату в різниці до заробітної плати, отриманої за новим місцем праці;

- стягнути на її користь 5000 грн. відшкодування моральної шкоди.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2009 року у справі № 2-а-6590/08/0970 у задоволенні позову було відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить вказане судове рішення скасувати та прийняти нову постанову про задоволення її позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводів її позовних вимог та не вказав мотивів їх відхилення. Вважає справжньою причиною свого звільнення звинувачення керівництва відповідача у тому, що вона не завадила старшому за званням працівнику міліції, який перебував у стані алкогольного сп’яніння, сісти за кермо автомобіля, що у подальшому призвело до дорожньо-транспортної пригоди 29.06.2008 року, хоча вона була визнання за даним фактом потерпілою. Вважає показання допитаних у судовому засіданні свідків суперечливими та такими, що не спростовують наявності психологічного тиску на неї з метою написання рапорту про звільнення за власним бажанням.

Окрім того, наголошує на тому, що у її рапорті відсутні покликання на будь-які поважні причини, що перешкоджають виконанню службових обов’язків, як передбачено ст. 64 п. “ж” Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991 року (далі – Положення).

Одночасно звертає увагу апеляційного суду на те, що судом першої інстанції не було надано належну оцінку тому факту, що начальник УМВС України в Івано-Франківській області ОСОБА_2 з 27.10.2008 року по 24.11.2008 року перебував у відпустці, а також показанням свідка ОСОБА_3, який підтвердив, що вона вийшла з кабінету третьої особи заплакана і пояснила, що той вимагає написання рапорту про звільнення за власним бажанням, що і було зроблено під його диктовку.

Додатково акцентує увагу на тому, що у поданому рапорті не вказана дата звільнення.

У ході апеляційного розгляду позивачка ОСОБА_1 та її представник підтримали апеляційну скаргу поясненнями, аналогічними до викладеного у самій скарзі, та просять її задовольнити у повному обсязі.

Представники УМВС України в Івано-Франківській області у судовому засіданні апеляційного суду вимоги апелянта заперечили, просять залишити подану апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без змін.

Третя особа на виклик апеляційного суду не прибула, що не перешкоджає судовому розгляду справи у її відсутності відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких міркувань.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що твердження позивачки про те, що на неї чинився психологічний тиск при написанні рапорту про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду. Звільнення ОСОБА_1 було проведено у відповідності до вимог п. “ж” ст. 64 Положення, дії відповідача відповідають чинному законодавству, а тому підстав для задоволення позовних вимог немає.

Такі висновки суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права.

Відповідно до приписів п. “ж” ст. 64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням – при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов’язків.

Положеннями п. 68 вказаного Положення передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

На підставі системного аналізу вказаних правових норм колегія суддів приходить до переконання про те, що викладені у них вимоги щодо наявності у особи поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов’язків, та необхідність її звільнення у межах 3-місячного строку, стосуються безпосередньо керівництва такої особи і покликані унеможливити затримання її на службі понад встановлений строк за наявності обґрунтованого бажання звільнитися з неї. При цьому вказані норми не перешкоджають можливості звільнення такої особи зі служби у більш стислий термін і без зазначення нею поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов’язків, за наявності згоди на таке звільнення керівництва відповідного органу внутрішніх справ.

З огляду на викладене колегія суддів вважає безпідставними відповідні покликання ОСОБА_1 у поданій апеляційній скарзі, як на підстави для задоволення її позовних вимог та поновлення на службі в органах внутрішніх справ.

Показання свідка ОСОБА_3, на думку колегії суддів, самі по собі не можуть служити доказом про чинення на позивачку психологічного тиску з метою написання рапорту про звільнення за власним бажанням, оскільки вказаний свідок не був присутній при її розмові з керівництвом відповідача, а лише передавав слова самої ОСОБА_1

Будь-які прямі докази психологічного впливу керівництва УМВС України в Івано-Франківській області на ОСОБА_1 у матеріалах справи відсутні, а сам факт здійснення такого категорично заперечується відповідачем.

          Допомога свідка ОСОБА_3 у оформленні оспорюваного позивачкою ОСОБА_1 рапорту від 04.11.2008 року, на думку колегії суддів, не свідчить про здійснення на неї психологічного тиску у такий спосіб.

На підставі наведеного колегія суддів приходить до переконання про те, що відповідач УМВС України в Івано-Франківській області при звільненні позивачки ОСОБА_1 за власним бажанням на підставі п. “ж” ст. 64 Положення діяв у межах наданих повноважень та у відповідності до вимог чинного законодавства, а відтак підстав для задоволення позовних вимог про скасування наказу начальника УМВС України в Івано-Франківській області № 184 о/с від 04.11.2008 року, поновлення позивачки на роботі, оплати часу вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди немає.

Одночасно колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 3 ст. 99 КАС України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до суду.

При розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами. У разі коли ці закони зазначені питання не врегульовують, то з врахуванням необхідності субсидіарного застосування законів про працю суди повинні виходити із строків звернення до суду, визначених ч. 1 ст. 233 КЗпП України. Тому громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби — у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Позивачкою ОСОБА_4 було подано вказаний адміністративний позов засобами поштового зв’язку лише 19.12.2008 року з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду, на застосуванні якого наполягав відповідач УМВС України в Івано-Франківській області під час розгляду справи судом першої інстанції.

Переконливих доказів того, що у вказаний строк існували причини, які б унеможливлювали подачу відповідного адміністративного позову до суду позивачкою не наведено, що дає додаткові правові підстави для відмови у задоволенні її позовних вимог (ч. 1 ст. 100 КАС України).

Разом із тим, суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору у мотивувальній частині оскаржуваної постанови дійшов обґрунтованого висновку про необхідність закриття провадження у справі у частині позовних вимог про визнання недійсним рапорту ОСОБА_1 від 04.11.2008 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України, однак у її резолютивній частині у задоволенні таких позовних вимог відмовив.

Відтак у цій частині постанова суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі щодо вказаних позовних вимог з наведених підстав.

Керуючись ст.ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 203, 205, 206, 254 КАС України колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2009 року у справі № 2-а-6590/08/0970 у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним рапорту від 04 листопада 2008 року про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажання та закрити у цій частині провадження у адміністративній справі.

У решті постанову суду від 03 листопада 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Онишкевич Т.В.

Судді Попко Я.С. , Сапіга В.П.

Ухвала у повному обсязі складена 25 червня 2010 року.