ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2010 р. Справа № 80165/09

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді – Заверухи О.Б.,

суддів – Любашевського В.П., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання – Ткач О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області про стягнення підвищення до пенсії,-

ВСТАНОВИЛА :

В листопаді 2008 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області про стягнення підвищення до пенсії за 2006-2007 роки, зазначивши, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»передбачено виплату такої у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Незважаючи на це, відповідач її не виплачує.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2009 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області. Зобов»язано управління Пенсійного фонду України в Ужгородському районі Закарпатської області здійснити перерахунок підвищення до пенсії на користь ОСОБА_1 з підвищенням її на 30 % мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування»та провести відповідні виплати за період з 26 листопада 2007 року по 31 грудня 2007 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зазначена постанова мотивована тим, що позивач є дитиною війни, а рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»якими обмежується дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а відтак вимоги позивача щодо виплати підвищення до пенсії є підставними та обґрунтованими за період з 26 листопада 2007 року по 31 грудня 2007 року. Стосовно пропущення позивачем строку звернення до суду, який передбачений ст.99 КАС України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що такий поновленню не підлягає.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить оскаржувану постанову змінити стосовно нарахування та виплати недоплаченого підвищення до пенсії за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року з врахуваннями індексу інфляції.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з»явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає за можливе розглядати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду без змін з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням, а відтак, він має право на підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими обмежується дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення. При цьому згідно п.п. 5,6 резолютивної частини такого це рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Стосовно позовних вимог щодо спірних виплат за 2006 рік, то Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік»було зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», однак Законом України від 19.01.2006 року №3367-ІУ дію цієї статті було відновлено, але встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5, запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом верховної ради України з питань бюджету. Тобто, такі підвищення до пенсії повинні були здійснюватись у випадку вищезазначених умов. Оскільки такі умови не настали, в задоволенні позовних вимог щодо виплати державної соціальної допомоги за 2006 рік слід відмовити.

Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги, вірно виходив з того, що невиплата підвищення до пенсії позивачу заподіяна протиправними діями відповідача. Колегія суддів вважає вірним способом відновлення порушеного права позивача покладення обов’язку на відповідача провести належне нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»з урахуванням виплачених позивачу сум.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо застосування строку звернення до суду відповідно до ч.2 ст.99 КАС України та про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог позивача щодо виплати підвищення до пенсії за період з 09.07.2007 року по 26.11.2007 року, оскільки позивач не навів поважних причин пропуску строку. Відтак, нарахування та виплата підвищення до пенсії за період з 26.11.2007 року по 31.12.2007 року, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права, фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Кечко проти України”).

Оскільки правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії дітям війни є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

Стосовно посилань апелянта на те, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком»як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», то колегія вважає за необхідне вказати про наступне.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Однак, згідно ч.3 ст. 28 цього Закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Оскільки законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, слід застосовувати цей розмір.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для його скасування немає.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст. 195, ст. 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2009 року по адміністративній справі №2-а-3944/08 –без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але згідно вимог Закону України №1691-VI від 18.02.2010 року може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду України в порядку цивільного судочинства протягом двох місяців з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий : Судді : ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4

Повний текст ухвали

виготовлений та підписаний

11.06.2010 року