Справа № 2-1236/09

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 січня 2010 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя у складі: головуючого судді Чебанова О.О., при секретарі Петрухіній Т.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 підприємства «Стройконтроль» та Маріупольскької міської ради, Міського голови ОСОБА_3 про захист трудових прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати дії Маріупольської міської ради та міського голови ОСОБА_3 неправомірними відносно відмови у задоволені її заяви про звільнення по ст. 38 КЗпП України; стягнути з КП «Стройконтроль» на її користь заборгованність з виплати заробітної плати за лютий 2009 року у розмірі 1600 гривен та за період до 26 березеня 2009 року у розмірі 1341 гривня 86 копійок, компенсацію за невикористані 20 календарних дні відпустки за період з 11 березня 2007 року по 11 березня 2008 року у розмірі 2359 гривень 52 копійки, компенсацію за невикористані 34 календарних дня відпустки за період з 11 березня 2008 року по 11 березня 2009 року у розмірі 4537 гривень 30 копійок, вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку у розмірі 13 684 гривень 29 копійок, моральну шкоду у розмірі 6920 гривень; зобов’язати Маріупольську міську раду прийняти засоби по фінансуванню КП «Стройконтроль» з метою погашення заборгованності по сплаті заробітної плати перед позивачкою.

В ході судового розгляду позивачка неодноразово уточнювала позовні вимоги та просила визнати недійсним рішення ліквідаційної комісії КП «Стройконтроль» від 20 серпня 2009 року про її звільнення по п. 1 ст. 40 КЗпП України; визнати дії Маріупольської міської ради та міського голови ОСОБА_3 неправомірними відносно відмови у задоволені її заяви про звільнення по ст. 38 КЗпП України; змінити дату та формулювання причини її звільнення і вважати її звільненою за ст. 38 КЗпП України, а датой звільнення вважати день постановлення рішення суду; зобов’язати міського голову звільнити її по ст. 38 КЗпП України у зв’язку з невиконанням властником підприємства законодавства про працю; стягнути з КП «Стройконтроль» на її користь заборгованість з виплати заробітної плати за лютий 2009 року у розмірі 1600 гривен та за період до 26 березня 2009 року у розмірі 1371 гривня 42 копійки; середню заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, тобто період з 27 березня 2009 року по 19 січня 2010 року, сума дорівнює 30363 гривням 36 копійкам; компенсацію за невикористані 20 календарних дні відпустки за період з 11 березня 2007 року по 10 березня 2008 року та компенсацію за невикористані 63 календарних дні відпустки за період з 11 березня 2008 року по дату постановлення рішення суду, усього за 83 календарних дні у розмірі 8567 гривні 74 копійки; вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку у розмірі 9600 гривень; моральну шкоду у розмірі 12000 гривень; зобов’язати Маріупорльську міську раду прийняти засоби по фінансуванню КП «Стройконтроль» з метою погашення заборгованості перед позивачкою.

У судовому засіданні позивачка уточнила свої позовні вимоги та пояснила, що не бажає продовжувати працювати у відповідача, та просить визнати незаконним її звільнення, яке мало місце 20 серпня 2009 року, змінити дату та формулювання причини її звільнення і вважати її звільненою за ст. 38 КЗпП України, а датой звільнення вважати день постановлення рішення суду, та надала суду письмове уточнення позовних вимог. Також позивачка пояснила, що працювала начальником КП «Стройконтроль» з 07 березня 2001 року, про що було зроблено відповідний запис у трудову книжку. За лютий 2009 року відповідач нарахував, але не сплатив у березні їй заробітну плату у зв’язку з тим, що 03 березня 2009 року Маріупольська міська рада прийняла рішення № 5/29-5173 «Про ліквідацію комунального підприємства «Стройконтроль», а тому підприємтво расторгло з замовниками договора на виконання послуг, та повернуло замовникам кошти, сплачені ними в якості предоплати за послуги. Тому у зв’язку з відсутністю коштів на розрахунковому рахунку КП «Стройконтроль» у відповідача виникла заборгованість по сплаті заробітної плати позивачці. Після прийняття рішення про ліквідацію підприємства позивачка продовжувала працювати у відповідача. Вона була включена до складу ліквідаційної комісії. Але у зв’язку з тим, що договір аренди приміщення, яке раніше використовувалось для праці, був розірван, вона змушена була працювати у себе вдома, де з березня 2009 року зберігалося і все майно та документація КП «Стройконтроль». Маріупольска міська рада не передбачила того, що для ліквідації підприємства необхідні кошти і як власник комунального підприємства не прийняла ніяких заходів для фінансування процедури ліквідації. Від неї вимагали сплатити з її особистих коштів усі витрати, пов’язані з ліквідацією підприємства. Крім того, їй пояснили, що заробітну плату нараховувати та сплачувати їй не будуть, бо на оплату її праці у КП «Стройконтроль» нема коштів, а Маріупольська міська рада як засновник комунального підприємства не прийняла ніякого рішення про фінансування витрат з оплати праці працівникам, які продовжують працювати у період здійснення процедури ліквідації підприємства. Тобто позивачка, на думку Маріупольскької міської ради, повинна працювати без оплати праці. Позивачка не бажала працювати без оплати праці. Крім того, у лютому позивачка подавала заяву про її звільнення за власним бажанням по ст. 36 КЗпП України. Але відповідач не звільнив її. Вважає, що відповідач порушує вимоги трудового законодавства та Колективного договору. 24 березня 2009 року позивачка подала на ім’я міського голови заяву про звільнення за власним бажанням з 26 березня 2009 року відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України у зв’язку з порушенням власником підприємства трудового законодавства. Зазначену заяву було прийнято відповідачем, про що було проставлено відмітку на повідомлені про вручення заяви. Останній день позивачка працювала на підприємстві 26 березня 2009 р. З 27 березня 2009 року позивачка припинила працювати, але відповідач відмовлявся її звільняти. Після подання заяви позивачка звернулася до відповідача з проханням видати їй трудову книжку та поставити в ній запис про звільнення без якої позивачка не має можливості працевлаштуватися на іншу роботу чи стати на облік у службі зайнятості та отримувати допомогу по бізробіттю. Але їй було відмовлено, і відповідач ухилявся від спілкування з позивачкою на цю тему. У зв'язку з цим позивачка звернулася до Прокуратури у Донецької області із заявою у порядку статті 259 КЗпП України, для здійснення цим органом контролю за діяльністю відповідача. Заяву, що направлялася прокурору, було перенаправлено на розгляд до територіальної державної інспекції праці у Донецької області. Після перевірки зазначеного питання позивачці було видано трудову книжку, в якій відсутня запис про її звільнення. А ліквідаційною комісією КП «Стройконтроль» 20.08.2009 прийнято рішення про її звільнення, але не на тій підставі, з якою зверталась позивачка у своїй заяві до відповідача, а як випливає з рішення ліквідаційної комісії КП «Стройконтроль», у зв’язку з ліквідацією підприємтва по п. 1 ст. 40 КЗпП України. Звернула увагу суду на те, що рішення про її звільнення було прийнято через п’ять місяців після того як вона подала останню заяву про своє звільнення. При цьому міський голова, який згідно до ЗУ «Про місцеве самоврядування» та п. 4.2 Статуту КП «Стройконтроль» має право звільняти керівників комунальних підприємств, так і не видав роспорядження про її звільнення. Позивачка зазначає, що її звільнення по п. 1 ст. 40 КЗпП України є неправильним і таким, що не відповідає дійсності та фактичним обставинам, а також безпідставним і таким, що порушує права позивачки, оскільки ліквідаційна комісія не має права звільняти керівника підприємтства. Таке право є тільки у міського голови. Крім того, не була дотримана процедура звільнення, яка передбачена ст. 49-2 КЗпП України, тобто відповідач не попередив її про скорочення у зв’язку з ліквідацією підприємства за два місяці та не повідомив державну службу зайнятості про це, не нарахував та не виплатив їй вихідну допомогу у зв’язку з звільненням по п.1 ст. 40 КЗпП України у розмірі середньої заробітної плати, передбачену ст. 44 КЗпП України. У трудовій книжці відсутній запис про звільнення, а тому вона тривалий час не може працевлаштуватися чи стати на облік по бізробіттю.

Просила визнати недійсним рішення ліквідаційної комісіі КП «Стройконтроль» про її звільнення від 20 серпня 2009 року, нарахувати та оплатити на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі, що відповідає середньому заробітку, заборгованість по виплаті заробітної плати за лютий та березень 2009 року, компенсацію за невикористану відпуску за час роботи з 11.03.2007 року по дату звільнення, виходну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку та зобов’язати Маріупольську міську раду як власника комунального підприємства прийняти міри по забеспеченню фінансування КП «Стройконтроль» з ціллю погашення заборгованості. Вважає, що порушення відповідачем її законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Представник відповідачів (КП «Стройконтроль», Маріупольської міської ради та міського голови ОСОБА_3) ОСОБА_4 позов у судовому засіданні не визнала та пояснила, що КП «Стройконтроль» діє на принципах повного господарського розрахунку. Підприємство самостійно встановлює форму, та систему оплати праці, гарантії та компенсації, пільги своїм працівникам. У зв’язку з відсутностю у КП «Стройконтроль» грошових коштів підприємство не може оплатити працю робітникам та виплатити компенсацію за невикористану відпустку. Пояснила, що згідно до п. 3.4 Статута КП «Стройконтроль» Маріупольська міська рада не відповідає по зобов’язанням придприємства. 03 березня 2009 року Маріупольська міська рада прийняла рішення № 5/29-5173 «Про ліквідацію комунального підприємства «Стройконтроль». 01.04.2009 р. міський голова підписав розпорядження № 118 «Про створення ліквідаційної комісії», яку очолює перший заступник міського голови ОСОБА_5. Позивачку було включено до складу ліквідаційної комісії без її згоди, тому що склад ліквідаційної комісії визначає власник підприємства, і на це не потрібна згода самої особи, яка включена до складу цієї комісіі. Позивачка, як член ліквідаційної комісії, повинна працювати безкоштовно. Порядок ліквідації підприємства визначається Господарським кодексом України. Не згодна з тим, що позивачка має право на щорічну планову відпустку у розмірі 34 календарних дні, за рік. Вважає, що розмір щорічної відпустки позивачки повинен бути 24 календарних дні за рік. Тому розмір невикористаної позивачкою відпустки становить 41 календарний день за період з 11.03.2007 року по 20.08.2009 року (дата звільнення). Звернула увагу на те, що фактично з січня 2009 року позивачка не працювала, тому з січня 2009 року та по час її звільнення їй не повинна була нараховуватися заробітня плата. Заперечуе проти стягненя вихідної допомоги, передбаченою ст. 44 КЗпП України та проти стягнення моральної шкоди. Вважає, що фактично ніякої відмови у розгляді заяви позивачки про звільнення Маріупольська міська рада та міський голови відповідачки не надавав. Навпаки її заява була розглянута та позивачка була звільнена 20.08.2009 року на підставі рішення ліквідаційної комісіі, яка має право звільняти керівника комунального підприємства. Просить у задоволені позову відмовити у повному обсязі.

Суд, вислухавши думку сторін, вивчивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню на підставі наступного.

У судовому засіданні достовірно було встановлено, що позивачка працювала начальником КП «Стройконтроль» з 07 березня 2001 року.

24 березня 2009 року позивачка подала заяву про звільнення її з 26 березня 2009 року за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України у зв’язку з невиконанням власником підприємства законодавства про працю. Цю заяву було прийнято, про що поставлена відповідна відмітка на повідомлені про вручення заяви. Це визнає і представник відповідачів. Після подачі заяви позивачка звернулась за отриманням розпорядження міського голови про її звільнення та за трудовою книжкою, у якої просила зробити запис про її звільнення по ст. 38 КЗпП України у зв’язку з невиконанням власником підприємства законодавства про працю, але у цьому їй було відмовлено. Їй не була нарахована та виплачена компенсація за невикористану відпустку та вихідна допомога. Її заява про звільнення не була розглянута. Заборгованість по виплаті нарахованої заробітної плати за лютий та березень 2009 року їй не виплачена. У зв'язку з цим позивачка звернулась до органів прокуратури для здійснення відповідного контролю за додержанням і правильним застосуванням законів про працю. Заяву, що направлялася прокурору, було перенаправлено на розгляд до територіальної державної інспекції праці у Донецької області. Після перевірки зазначеного питання позивачці було видано трудову книжку, в якій відсутня запис про її звільнення, а ліквідаційною комісією КП «Стройконтроль» прийнято рішення про її звільнення, але не на тій підставі, з якою зверталась позивачка у своїй заяві до відповідача, а як випливає з рішення комісії, у зв’язку з ліквідацією підприємтва по п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Суд дійшов висновку, що звільнення відбулося незаконно і є таким, що не відповідає дійсності.

Відповідно до статті 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Зазначена стаття передбачає перелік причин, за яких працівник може звернутися до власника з питанням про звільнення його в більш короткий термін. Трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору. Проте зазначена стаття зобов'язує власника звільнити працівника в строки, про які працівник просить, також за наявності інших поважних причин. Які інші причини можуть визнаватися поважними - вирішується у кожному конкретному випадку.

Стаття 40 КЗпП передбачає звільнення працівника з роботи у зв’язку з ліквідацією підприємства, але згідно до вимог ст. 49 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи. Відповідач не надав суду доказів того, що позивачка була попереджена про наступне вивільнення у зв’язку з ліквідацією підприємства. Відповідач не надав суду доказів того, що одночасно з попередженням про звільнення довів до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення позивачки із зазначенням її професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці. Тобто не додержав встановлений законом порядок звільнення.

Згідно з пунктом 10 частини четвертої статті 42 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів. Повноваження міського голови починаються з моменту оголошення відповідною міською виборчою комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання. міський голова несе персональну відповідальність за здійснення наданих йому законом повноважень. У разі звільнення з посади міського голови у зв'язку з достроковим припиненням його повноважень або його смерті, а також у разі неможливості здійснення ним своїх повноважень, повноваження міського голови здійснює секретар відповідної міської ради. Законом України «Про місцеве самоврядування» не передбачена можливість делегування повноваження міського голови до ліквідаційній комісії підприємства. Крім того, ніякого рішення (розпорядження) міського голови про делеговані повноваження ліквідаційній комісії відносно звільнення позивачки відповідач суду не надав. Права ліквідаційної комісії встановлені ст. 105 ЦК України, ст. 60 ГК України та Статутом підприємства. Згідно п. 3 ст. 105 ЦК України, з моменту призначення комісії до неї переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Комісія виступає в суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Тобто ст. 105 ЦК України не передбачає права ліквідаційної комісії звільняти керівника комунального підприємства. Не передбачено такого права ліквідаційної комісії ні статею 60 ГК України, ні Статутом підприємства. Тобто закон не передбачає права ліквідаційної комісії звільняти з роботи керівника комунального підприємства, це право є тільки у міського голови, який приймав рішення про призначення на посаду керівника комунального підприємства. Статутом КП «Стройконтроль» також не передбачено право ліквідаційної комісіїї приймати рішення щодо звільнення з роботи керівника підприємства.

При вирішені справи суд приймає до уваги, що зі змісту ч. 3 ст. 235 КЗпП України вбачається, що у разі визнання звільнення таким, що не узгоджується із чинним законодавством, суд на прохання працівника, який у зв'язку з допущеними щодо нього порушеннями законодавства про працю не бажає продовжувати трудові відносини з відповідачем, може визнати звільнення незаконним і, не поновлюючи працівника на роботі, змінити дату звільнення та формулювання його причини з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунки. Крім того, у статті також зазначено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника він зобов'язаний також у день звільнення, крім трудової книжки, видати йому копію наказу (розпорядження) про звільнення з роботи. Але відповідач, грубо порушуючи зазначені КЗпП України норми та вимоги, ні в день звільнення, ні в подальшому, аж до проведення відповідної перевірки, не видавав позивачеві трудової книжки, і до часу прийняття судового рішення не зробив відповідний запис про звільнення у трудовій книжці, чим порушував його законні права на працевлаштування та право на отримання допомоги по бізробітттю. Якщо несвоєчасне та неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Трудовим законодавством передбачено, що в разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки суд дійшов висновку, що саме з вини відповідача досі не зроблено запис про звільнення позивачки і досі відсутнє розпорядження міського голови про звільнення позивачки, була затримка у видачі трудової книжки, а також у зв'язку з неправильним формулюванням причин звільнення, позивачка не могла працевлаштуватися чи стати на облік по бізробіттю, та, відповідно, отримувати заробітну плату або допомогу по бізробіттю, що спричинило вимушений прогул, а також, оскільки формулювання причин звільнення встановлюється рішенням суду, суд вважає, що з відповідача варто стягнути заробітну плату за весь час вимушеного прогулу по дату винесення рішення.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою в Україні.

Згідно до вимог ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Згідно до вимог ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про відпустки» Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Згідно до вимог ст. 8 ЗУ «Про відпустки» працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою надається щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах. Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про відпустки» загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів. У даному випадку на підприємстві був зареєстрован в управлінні праці та соціального захисту населення Колективний договір за № 75 від 05 липня 2004 року, який згідно до п. 1.6 Договору набирає чинність зі дня прийняття його на загальних зборах трудового колективу та діє до прийняття нового колективного договору. Згідно п. 5.2 Колективного договору, працівникам надається відпустка 30 календарних дня. Відповідно до п. 5.3 цього Колективного договору, додаткова відпустка у 4 календарних дня надається робітникам з ненормованим робочим днем. Позивачка працювала керівником підприємства з ненормованим робочим днем, тобто має право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. У відповідності до вимог Колективного договору, загальна тривалість щорічної основної та додаткової відпусток позивачки становить 34 календарних дня, тобто не перевищує 59 календарних днів. Тому суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки компенсації за невикористану відпустку із рахунку 34 календарних дня за рік та доводи представника відповідачів стосовно розміру відпустки позивачки у розмірі 24 календарних дня за рік вважає необґрунтованими.

Суд вважає, що з відповідача КП «Стройконтроль» варто стягнути на користь позивачки компенсацію за невикористану відпустку за період з 11.03.2007 року по дату винесення рішення суду, та вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100) і обчислює середній заробіток позивачки виходячи з виплат за останні два повних відпрацьованих календарних місяця роботи, що передували звільненню позивачки, тобто при визначенні середньоденної заробітної плати, суд приймає до уваги заробітну плату позивачки, нараховану їй в листопаді 2008 р. та в грудні 2008 р., згідно з інформацією ПФУ в Жовтневому районі м. Маріуполя №17700/12 від 04.08.2009 р. про зарплату ОСОБА_6 за період з 01.01.2008 по 31.12.2008. Суд не погоджується з розрахунком розміру заробітної плати позивачки, який зроблений начальником відділу ІРКС міського фінуправління ОСОБА_7 та наданий до суду представником відповідачів. При цьому суд враховує, що відповідно до згаданого вище Порядку середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два повні відпрацьовані місяці роботи, але протягом останніх двох календарних місяців, що передували звільненню (20.08.2009 р.), працівник (позивачка) фактично не працювала і заробітна плата позивачці не нараховувалась. Суд, перевіривши розрахунки середньоденної заробітної плати, визначення розміру середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 27 березня 2009 року по 19 січня 2010 року, компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, які були надані до суду позивачкою, погоджується з ними.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд не погоджується з доводом представника відповідачів стосовно того, що позивачка фактично не працювала у лютому та березні 2009 року, у зв’язку з чим їй не правомірно була нарахована заробітна плата за цей час, яка на думку відповідачів не повинна їй виплачуватися. Суд, вислухавши пояснення позивачки, представника відповідачів та дослідивши письмові докази, які є в матеріалах справи (копія графіку роботи працівників КП «Стройконтроль» від 17.01.2008р.; копії табелів обліку робочого часу працівників КП «Стройконтроль» за листопад і грудень 2008р., та лютий і березень 2009р.; копія відомості обліку нарахованої заробітної плати працівників КП «Стройконтроль» за лютий 2009р. і копія розрахунку заробітної плати за березень 2009р.; копія звіту у ПФУ «Розрахунок суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за лютий місяць 2009 року»; копія заяви головного бухгалтера від 19.02.2009 р.; копія наказу №6 від 20.02.2009р. «Про звільнення головного бухгалтера»; копія листа директору ТОВ «Степ» від 27.02.2009р.; копія листа директору ТОВ «Степ» від 01.03.2009р.; копія акту прийому-передачі майна ТОВ «Степ» від 02.03.2009р.; копія заяви від 24.03.2009р. на ім’я начальника фінуправління ОСОБА_8; копія заяви від 24.03.2009р. на ім’я міського голови ОСОБА_3; копія службової записки на ім’я міського голови ОСОБА_3 від 24.02.2009р.; копія заяви від 25.03.2009р. на ім’я начальника головного управління містобудування і архітектури міської ради ОСОБА_9; копія заяви від 26.03.2009р. на ім’я начальника головного управління містобудування і архітектури міської ради ОСОБА_9; інформація від Маріупольського відділення Донецької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» про рух грошових коштів на поточному рахунку КП «Стройконтроль» за лютий та березень 2009р.; копія листа погодження до проекту розпорядження міського голови «Про створення ліквідаційної комісії» та копія проекту розпорядження міського голови «Про створення ліквідаційної комісії» від березня 2009р.; копія розпорядження міського голови «Про створення ліквідаційної комісії» № 118р від 01.04.2009р.; копія доручення на ім’я ОСОБА_6 (ОСОБА_1) Н.П. № 06-342-02 від 07.04.2009р.; копія протоколу засідання ліквідаційної комісії від 20.08.2009р.), приходить до висновку, що позивачка працювала в КП «Стройконтроль» та виконувала свої посадові обов’язки і в лютому 2009 р., і в березні 2009 р. (до 26 березня 2009 р).

КП «Стройконтроль» нарахувало, але не сплатило позивачці заробітну плату за період з 1 лютого по 26 березня 2009 року, у зв’язку з чим у КП «Стройконтроль» виникла заборгованість з виплати заробітної плати за лютий 2009 року у розмірі 1600 гривен та за період до 26 березеня 2009 року у розмірі 1371 гривня 42 копійки, а всього 2971,42 гривень, про що свідчать представлені суду докази (копія відомості обліку нарахованої заробітної плати працівників КП «Стройконтроль» за лютий 2009р. і копія розрахунку заробітної плати за березень 2009р.; копія звіту у ПФУ «Розрахунок суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, що підлягають сплаті за лютий місяць 2009 року»; довідка про заборгованість з виплати заробітної плати), які містяться у матеріалах справи. Відповідач не надав суду доказів про відсутність заборгованості з виплати заробітної плати та доказів отримання позивачкою нарахованою, але не сплаченою їй заробітної плати за лютий та березень 2009 року (розрахункових відомостей тощо). Суд приходить до висновку про стягнення з КП «Стройконтроль» на користь позивачки заборгованості з виплати заробітної плати.

Згідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Суд приходить до висновку, що неправомірними діями відповідача позивачки була заподіяна моральна шкода. Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тому виходячи з принципу розумності та справедливості, суд прагне сумлінно захистити цивільні права позивачки з урахуванням інтересів відповідачів та приходить до висновку про зменшення розміру моральної шкоди у 12000 гривень, який був заявлений позивачкою та стягує з комунального підприємства «Стройконтроль» на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 2000 гривень.

Відповідно до статей 28 ЦПК України, ст. 80, 91,92 ЦК України здатність мати цивільні та цивільні процесуальні права й обов'язки та здійснювати їх, визнається за підприємствами, які є юридичними особами. Статусу суб'єкта права і юридичної особи підприємство набуває з моменту його реєстрації (п. 4 ст. 91 ЦК України). Чинним законодавством (ст. 104 ЦК України) передбачено, що підприємство вважається ліквідованим з моменту внесення запису про це в єдиний державний реєстр. Цивільна правоздатність юридичної особи припиняється з дня внесення запису про його припинення до єдиного державного реєстру (п. 4 ст. 91 ГК України) Тобто, статусу суб'єкта права і юридичної особи підприємство позбавляється тільки після завершення здійснення щодо нього ліквідаційного процесу і виключення його з державного реєстру. Судом встановлено, що на час вирішення судом спору відповідач розпочав ліквідаційну процедуру, але правовий статус відповідача КП «Стройконтроль» не змінився, бо з Єдиного державного реєстру юридичних осіб підприємство не виключено. Таким чином, відповідно до аналізу зазначених правових норм суд дійшов до висновку, що відкриття ліквідаційної процедури, не позбавляє відповідача від виконання обов’язків, передбачених КЗпП України.

Відповідно до вимог ст. 78 Господарського кодексу України, комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство). Статутний фонд комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого воно входить, до реєстрації його як суб'єкта господарювання. Мінімальний розмір статутного фонду комунального унітарного підприємства встановлюється відповідною місцевою радою. Збитки, завдані комунальному унітарному підприємству внаслідок виконання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добровільно або за рішенням суду. Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом. Тому суд приходить до висновку про задоволення вимоги позивачки про необхідність зобов’язання Маріупольської міської ради прийняти засоби по фінансуванню ОСОБА_2 підприємства «Стройконтроль» з метою погашення заборгованості перед позивачкою.

На підставі викладеного та керуючись статтями 38, 40, 47, 235 КЗпП, статтями 15, 30, 62, 75, 203, 217 ЦПК, суд -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним рішення ліквідаційної комісії ОСОБА_2 підприємства «Стройконтроль» від 20.08.2009 року про звільнення позивачки ОСОБА_1 з посади начальника ОСОБА_2 підприємства «Стройконтроль» на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Зобов'язати міського голову ОСОБА_3 звільнити позивачку ОСОБА_1 за власним бажанням, згідно зі статтею 38 КЗпП України у зв’язку з порушенням власником підприємства трудового законодавства з дати прийняття рішення по справі, а саме, з 19 січня 2010 року.

Стягнути з ОСОБА_2 підприємства «Стройконтроль» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 27 березня 2009 року по 19 січня 2010 року у розмірі 30363 гривень 36 копійки.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за 1 місяць у розмірі 3200 гривень (середньомісячну зарплату за два останніх календарних місяці роботи, повністю відпрацьованих та оплачених (листопад 2008р. і грудень 2008р.).

Стягнути з ОСОБА_2 підприємства «Стройконтроль» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати за лютий 2009 року у розмірі 1600 гривен та за період до 26 березня 2009 року у розмірі 1371 гривні 42 копійки; компенсацію за невикористані 79 календарних дня відпустки за період з 11 березня 2007 року по 19 січня 2010 року у розмірі 8567 гривень 74 копійки; вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку у розмірі 9600 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 підприємства «Стройконтроль» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 2000 гривень.

Зобов’язати Маріупольську міську раду прийняти засоби по фінансуванню ОСОБА_2 підприємства «Стройконтроль» з метою погашення заборгованості перед позивачкою.

Стягнути з відповідача ОСОБА_2 підприємства «Стройконтроль» державне мито у розмірі 515 грн. 02. коп. на користь держави та збір на ІТО судового процесу у розмірі 120 гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі до Донецького апеляційного суду через Приморський районний суд м. Маріуполя.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Приморський районний суд м. Маріуполя протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя: