Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
28.05.2009 Справа № 2-а-8229/08/9/0170
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Горошко Н.П.,
суддів Єланської О.Е. ,
Омельченка В. А.
секретар судового засідання Колб Т.П.
сторони не з'явилися
розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Залізничному району м. Сімферополя Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Цикуренко А.С.) від 27.01.2009 р. у справі № 2а-8229/08/9
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим (вул. Гагаріна,14, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95026)
про спонукання до вчинення певних дій
ВСТАНОВИВ:
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.01.2009 р. частково задоволено позов ОСОБА_1. Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Залізничному району м. Сімферополя Автономної Республіки Крим щодо ненарахування ОСОБА_1 щомісячної державної допомоги за грудень 2007 року у сумі 124,53грн. та за червень - грудень 2008 року у сумі 684,53грн. протиправними.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Залізничному району м. Сімферополя Автономної Республіки Крим нарахувати ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну допомогу за грудень 2007 року у сумі 124,53грн. та за червень -грудень 2008 року у сумі 684,53грн.
В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, Управління Пенсійного фонду України в Залізничному району м. Сімферополя Автономної Республіки Крим звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену постанову суду та ухвалити по справі нове рішення про відмову позивачу в задоволенні позову.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.04.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Залізничному району м. Сімферополя Автономної Республіки Крим.
В судове засідання сторони не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи за відсутності нез'явившся сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.
Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи в межах апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є дитиною війни, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 (а.с. 7) та відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має право на пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Оскільки, ОСОБА_1 є дитиною війни, вона наділена державою відповідним правовим статусом та має право на соціальний захист, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.
Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок -20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених відповідно до цього Закону.
Частина 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки цим Законом передбачено в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку судової колегії, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Слід зазначити, що відповідно до статті 7 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Разом з тим, на думку судової колегії вказані обставини не можуть бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Судова колегія вважає, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року зупинено дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2007 рік.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" щодо державної соціальної підтримки дітей війни.
У даному рішенні Конституційного суду України зазначено, що згідно статей 22 частина 3, 64 Конституції України, право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Частиною 3 статті 22 Конституції України також встановлено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 6-рп/2007 (09.07.2007), у позивача, на підставі частини 3 статті 152 Конституції України, виникло право на отримання щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Судова колегія вважає обґрунтованою відмову суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог в частині стягнення щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни за 2006 рік, січень-листопад 2007 року, липень-серпень 2007 року, оскільки положенням частини 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася з позовом до суду 02.12.2008 вх. № 2-а-8229/08, тобто після спливу строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, не довівши суду поважність причини пропуску процесуального строку.
Отже, оскільки Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей відповідних законів, що визнані неконституційними, а також що рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не підлягає оскарженню суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про задоволення позову, в межах заявлених позовних вимог, в частині стягнення на користь ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги за грудень 2007 року у сумі 124,53 грн. та за червень-грудень 2008 року -684,50 грн.
Однак, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції не доведені обставини, що свідчили б про протиправність бездіяльності відповідача, а саме, судом не з'ясовано чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок відповідача для виплати їх особам на яких поширюються дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти, чи має відповідач право проводити виплати за рахунок інших платежів.
Крім того, судова колегія вважає, що задоволення позову в частині лише нарахування на користь позивача щомісячної державної соціальної допомоги є помилковим, оскільки частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, а тому зазначена до нарахування сума підлягає виплаті.
Згідно з частиною 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Беручи до уваги наведене, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись статтями 195, 196, п. 2 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 201, п. 2 ч. 1 ст. 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополі Автономної Республіки Крим задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 27.01.08 р. у справі № 2а-8229/08/9 змінити.
Виключити пункт 2 резолютивної частини постанови.
Пункт 3 резолютивної частини постанови викласти у наступній редакції:
“Зобов'язати відповідача Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну допомогу за грудень 2007 року у сумі 124,53грн. та за червень -грудень 2008 року у сумі 684,53грн.”.
В решті постанову суду залишити без змін.
Постанова може бути оскаржена згідно ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя підпис Н.П.Горошко
Судді підпис О.Е.Єланська
підпис В.А.Омельченко
Повний текст судового рішення виготовлений 02 червня 2009 р.
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Н.П.Горошко