ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

-          скаржника: ОСОБА_1;

-          позивача: не з'явились,

-          відповідача: не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2006 року позивач Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа  - ОСОБА_2 подав до господарського суду Рівненської області позов до Автогаражного кооперативу "Нива" про визнання права власності на незакінчене будівництво двоповерхової адміністративної будівлі (клієнтської), що знаходиться на території відповідача за адресою: АДРЕСА_1, на підставі ст.ст. 328, 331 ч. 4 ЦК України (в редакції 2003р.).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що вказану будівлю він отримав по акту прийому-передачі від Автогаражного кооперативу "Нива" в рахунок заборгованості за виконані монтажно-будівельні роботи по зведенню даної будівлі відповідно до договору будівельного підряду НОМЕР_1, укладеного між позивачем та відповідачем.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 07.07.2006р. у справі №14/167 (суддя Марач В.В.) позов задоволено.

Визнано за суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою -ОСОБА_2 право власності на незакінчене будівництво двоповерхової адміністративної будівлі (клієнтської), що знаходиться на території автогаражного кооперативу “Нива” за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення мотивовано тим, що позивач, відповідно до ст. 128 ЦК УРСР, ст. 334 ЦК України, правомірно набув право власності на зазначене незакінчене  будівництво на підставі акту прийому-передачі від 10.03.2001р. і це право підлягає судовому захисту.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 29.09.2006р. у справі №14/167 (суддя Марач В.В.) в порядку ст.89 ГПК України п.2 резолютивної частини рішення господарського суду Рівненської області від 07.07.2006 року по справі № 14/167  викладено в наступній редакції:

"Визнати за суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою -ОСОБА_2 (код НОМЕР_2) право власності на незакінчене будівництво двоповерхової адміністративної будівлі (клієнтської), що знаходиться на території автогаражного кооперативу “Нива” за адресою АДРЕСА_1".

Не погоджуючись з прийнятим рішенням господарського суду Рівненської області, ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою вважаючи, що при прийнятті судового рішення не було взято до уваги, що спірне приміщення (клієнтської), що знаходиться на території автогаражного кооперативу “Нива” за адресою: АДРЕСА_1, було придбане ним з прилюдних торгів, які відбулися 31.10.2003р. в порядку виконання рішення Рівненського міського суду від 13.11.2002р., що підтверджується свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 14.11.2003р., посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_3 за реєстровим НОМЕР_4, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства Рівненського бюро технічної інвентаризації НОМЕР_5.  А тому висновки, викладені в оскаржуваному судовому рішенні щодо визнання права власності за позивачем на спірне приміщення, стосуються прав і обов'язків ОСОБА_1, якого не було залучено до розгляду даної справи.

ОСОБА_1 вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми процесуального законодавства щодо вирішення без його участі питань, що стосуються його прав і обов'язків.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не давав правової оцінки правовідносинам, які виникли між сторонами, а тому зазначене рішення суду слід скасувати та припинити провадження у справі.  

Згідно зі статтею 107 ГПК України сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків.    

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу з доданими до неї документами, заслухавши пояснення скаржника,  суддю - доповідача, колегія суддів Вищого господарського суду України встановила наступне.

06.09.2000р. між автогаражним кооперативом “Нива” та приватним підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір будівельного підряду №06/09-2 на будівництво адміністративного будинку автогаражного кооперативу "Нива" на земельній ділянці, яка виділена останньому за адресою: АДРЕСА_1.

Вартість виконання будівельних робіт згідно попереднього кошторису становить 70000грн. (п.3.1 договору)

Відповідно до п. п. 2.3, 3.2.2 договору підрядник прийняв на себе зобов'язання виконати будівельні роботи у термін до 06.03.2001р., а замовник  зобов'язався здійснювати платежі щомісячно на протязі 3-х робочих днів після підписання акту здачі-приймання виконаних робіт.

При цьому сторони домовились, що передача об'єкта підрядником і прийняття його замовником оформлюється актом, який підписується обома сторонами (п. 5.1 договору).

14.11.2000р. між сторонами було укладено зміни до Договору будівельного підряду НОМЕР_1, згідно яких  платежі за договором замовник здійснює після закінчення будівництва в повному обсязі на протязі трьох банківських днів після підписання сторонами форми №1 вартості виконаних робіт.

06.03.2001р. сторонами було підписано локальний кошторис з розрахунком договірної ціни НОМЕР_3, відповідно до якого вартість  будівельних робіт складає 55782грн.

08.03.2001р. було укладено зміни до Договору будівельного підряду НОМЕР_1, щодо встановлення розміру оплати і порядку розрахунків, відповідно до яких після закінчення будівельних робіт та підписання сторонами Форми №1 вартості виконаних робіт замовник проводить розрахунки з підрядником шляхом передачі Підряднику збудованого майна по договору (адміністративна будівля) автогаражного кооперативу “Нива” за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності для подальшої її реєстрації в держаних органах як власності підрядника з правом повного господарського  відання. Майно передається актом приймання-передачі, який підписується замовником і підрядником. 

По акту прийому-передачі 10.03.2001р. відповідач передав позивачу двоповерхову адміністративну будівлю автогаражного кооперативу “Нива”, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно ч.3 ст. 331 Цивільного кодексу України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У  разі  необхідності  особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення, не врахував зазначені приписи закону та передчасно зазначив, що незважаючи на факт укладання акту прийому-передачі позивач на даний час не набув права власності у зв'язку із тим, що даний об'єкт не було здано в експлуатацію і на даний час ця будівля є об'єктом незакінченого будівництва, ступінь готовності якої складає  95 відсотків, без зазначення при цьому документів, які свідчать про ступінь готовності недобудованого нерухомого майна.

Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає передчасним висновок суду про можливість визнання права власності на вказане вище майно за позивачем у зв'язку з домовленістю сторін щодо усіх істотних умов договору, повним виконанням договору підряду будівельних робіт, оскільки судом не було надано правової оцінки поданим сторонами документам, а саме: державному акту на право постійного користування землею НОМЕР_6, виданому відповідно до рішень Рівненської міської Ради народних депутатів НОМЕР_7, НОМЕР_8 та рішення виконавчого комітету Рівненської міської Ради народних депутатів НОМЕР_9, а також  не з'ясовано та не надана правова оцінка зазначеним рішенням органів державної влади.

Суд касаційної інстанції не здійснює оцінки правових підстав задоволення позовних вимог у повному обсязі, а лише визначає правові підстави права власності на майно по оскаржуваному договору  та акту прийому-передачі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає підставними вказівки скаржника, що висновки, викладені у рішенні судової інстанції про визнання за позивачем права власності на незакінчене будівництво двоповерхової адміністративної будівлі, є передчасним, без з'ясування обставин, з якими закон пов'язує право на відчуження майна (наявність у відповідача документа, який з достовірністю підтверджує право власності на це майно, відсутність заборони на відчуження або арешт зазначеного майна за даними Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна; відсутність податкової застави та заставної за даними Державного реєстру застави рухомого майна).

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає підставними й вказівки скаржника, що без надання правової оцінки Свідоцтву на придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 14.11.2003р. та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства Рівненське МБТІ за НОМЕР_10 висновки суду є передчасним.

Скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судовою інстанцією не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання які стосуються оцінки доказів, які, проте, не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України  враховує, що відповідно до частини 1 статті 111¹⁰ Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду є порушення або неправильне застосування норм процесуального права.

Відповідно до п.3 ч.2 ст. 111¹⁰ ГПК України порушення норм процесуального права, а саме: господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків осіб, які не були залучені до участі в справі, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого суду.

Отже, оскільки судом касаційної інстанції за результатами перевірки касаційної скарги встановлено, що судом першої інстанції прийнято рішення, що стосується прав і обов'язків ОСОБА_1, якого не було залучено до участі в справі, це свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, та відповідно є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

У зв'язку з вказаним, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що при прийнятті рішення судом першої інстанції по справі не було з'ясовано наявності у відповідача права власності на оспорюваниий об'єкт та не залучено до участі у справі, особу, інтереси якої зачіпає рішення по суті спору, а отже було не досліджено всіх обставин справи та порушено норми процесуального права, що є порушенням вимог ст. 4² Господарського процесуального кодексу України, а отже правова оцінка доказів, яка викладені в рішенні суду першої інстанції, не ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Колегія суддів зазначає, що спір був розглянутий судом не в повному обсязі, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судове рішення у справі підлягає скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹-111¹² ГПК України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Рівненської області від 07.07.2006р. у справі №14/167 скасувати.

Справу №14/167 передати на новий розгляд до господарського суду Рівненської області в іншому складі суддів.