Судове рішення #5077917
19/28-09


ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

  

10.06.09р.


Справа № 19/28-09


за позовом  Акціонерного товариства закритого типу страхової компанії "ДІСКО", м.Дніпропетровськ 

до  Державного підприємства "Придніпровська залізниця", м.Дніпропетровськ 

про стягнення 5 436 784,16 грн.

Суддя Петренко І.В.

                                                                                                       При секретарі Увлахович В.М.

Представники:

Від позивача: Волохов О.О. - дор. № 3 від 03.01.09 р.

Від відповідача: Ігнатов А.О. - дов. № 396 від 01.01.09 р.

                             Пащук В.В. - дов. № 423 від 01.01.09 р.


СУТЬ СПОРУ:

          По справі оголошувалась перерва по 09.06.09 р. на 14 годин 00 хвилин та по 10.06.09 р. на 09 годин 30 хвилин.

Акціонерне товариство закритого типу страхова компанія «Діско»(далі –позивач) звернулось до суду із позовом, у якому просить стягнути з Державного підприємства «Придніпровська залізниця»(далі –відповідач) 5436784,16 грн. збитків (упущеної вигоди). Свої вимоги позивач мотивує порушенням відповідачем умов агентського договору (договору доручення) №АД55ПР/НФ-051687/НЮ від 19.10.2005р., що виявилось у відмові збирати та перераховувати позивачу страхові платежі. Оскільки до 01.12.2007р. відповідач належним чином не повідомив позивача про своє бажання припинити дію договору з 01.01.2008р. і дія договору була подовжена до 31.12.2008р., підстави для припинення агентських зобов’язань відсутні.

Відповідач проти позову заперечує та вказує на те, що він листом №НЗК-8/840 від 29.11.2007р. повідомив позивача про розірвання з 01.01.2008р. договору №АД55ПР/НФ-051687/НЮ від 19.10.2005р. на підставі положення його п. 7.1, а також позивач не довів належними доказами розмір та реальність збитків, не визначив причинно-наслідкового зв’язку між неодержаними доходами (упущеною вигодою) та порушенням зобов’язань з боку відповідача.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач в позові просить відмовити.

Вислухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, господарський суд, -


ВСТАНОВИВ:


АТЗТСК «Діско»та ДП «Придніпровська залізниця»19.10.2005р. уклали агентський договір (договір доручення) №АД55ПР/НФ-051687/НЮ (надалі –договір), відповідно до якого позивач прийняв на себе зобов’язання зі страхування пасажирів (застрахованих осіб), що відправляються зі станцій Дніпропетровської та Кримської дирекцій залізничних перевезень, під час поїздки або перебування на залізничних вокзалах і залізничних станціях на умовах, передбачених Положенням про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №959 від 14.08.1996р. Відповідач за винагороду зобов’язався діяти як страховий агент позивача (страховика). Відповідно до п. 7.1 договору, він діє з 01.01.2006р. до 31.12.2006р. У випадку якщо жодна з сторін за місяць до закінчення строку дії договору не заявляє письмово про намір розірвати договір, останній вважається пролонгованим на наступний термін.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2008р., залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 03.03.2009р. у справі №18/492-07(7/218-07) за позовом АТЗТСК «Діско»до ДП «Придніпровська залізниця»про стягнення 5277186,80 грн. встановлено, що дія договору у 2006 році була подовжена на 2007 рік.

Відповідач надав суду рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, а саме листа №НЗК-8/840 від 29.11.2007р. про розірвання договору.

Позивач натомість односторонню відмову від договору вважає незаконною, а речення 2 пункту 7.1 договору, на який відповідач посилається як на підставу для його розірвання, таким, що суперечить чинному законодавству України та не підлягає застосуванню.

Як встановлено судом, листом №НЗК-8/840 від 29.11.2007р. відповідач повідомив позивача про розірвання договору. У відповідь на це позивач листом від 14.12.2007 за № 749  повідомив про свою незгоду з припиненням дії цього договору.

Суд вважає дії відповідача щодо розірвання в односторонньому порядку договору такими, що не відповідають чинному законодавству України з огляду на наступне.

Відповідно до статей 206, 188 та 193 ГК, господарське зобов’язання може бути розірвано сторонами відповідно до правил, встановлених статтею 188 цього Кодексу. Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 598 ЦК, зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Укладений сторонами спірний договір не визначає підстав його розірвання (припинення зобов’язання). Відтак підстави для припинення договору (його розірвання на вимогу однієї сторони) повинні бути передбачені законом. За своєю правовою природою спірний договір є агентським договором, яким опосередковуються відносини комерційного представництва (це підтверджується серед іншого і змістом пункту третього Положення про обов’язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №959 від 14.08.1996р., у редакції, що діяла на момент укладення договору, яким передбачено, що страховий платіж по обов’язковому особистому страхуванню утримується з пасажира транспортною організацією, яка має агентську угоду із страховиком). Агентські правовідносини врегульовані нормами глави 31 ГК. Відповідно до п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. №01-8/211, норми ГК України, які встановлюють особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання, підлягають переважному застосуванню перед тими нормами ЦК України, які містять відповідне загальне регулювання. Відповідно до ст. 304 ГК, агентський договір припиняється за угодою сторін, а також у разі: відкликання повноважень комерційного агента суб’єктом, якого він представляє, або відмови комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва за договором, укладеним сторонами без визначення строку його дії; вибуття однієї із сторін договору внаслідок її припинення або смерті; виникнення інших обставин, що припиняють повноваження комерційного агента або суб’єкта, якого він представляє. У разі відкликання повноважень комерційного агента суб’єкт, якого представляє комерційний агент, повинен сповістити його про припинення договору не менш як за один місяць, якщо більш тривалий строк не передбачений договором.

Таким чином, чинне законодавство передбачає можливість припинення агентських правовідносин на вимогу лише суб’єкта, якого представляють. Натомість у агента (суб’єкта, який представляє) зазначене право відсутнє. Тому положення речення 2 пункту 7.1 договору, відповідно до якого договір може бути розірваний на вимогу будь-якої сторони, не відповідає вимогам чинного законодавства України, тому при вирішенні спору судом не застосовується.

Враховуючи викладене, з огляду на відсутність відповідного волевиявлення позивача, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для припинення агентських правовідносин з 01.01.2008р.

Відповідно до ст. 216 ГК, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов’язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов’язань у натурі.

Відповідно до статей 303, 224 та 225 ГК, комерційний агент несе відповідальність у повному обсязі за шкоду, заподіяну суб’єкту, якого він представляє, внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов’язків, якщо інше не передбачено агентським договором. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною.

Позивач правомірно розраховував отримати у 2008 році дохід за договором, але через неналежне виконання відповідачем своїх зобов’язань зазнав збитків і саме з вини відповідача.

Відповідно до ст. 614 ЦК, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання. Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів законності своїх дій, тому суд доходить висновку про наявність у діях відповідача господарського правопорушення, а саме неналежного виконання ним своїх зобов’язань як агента за договором, про наявність його вини у спричиненні позивачу збитків (упущеної вигоди), якою є не отримані позивачем за договором страхові платежі за період з 01.01.2008р. до 31.12.2008р. та безпосередній причинно-наслідковий зв’язок між збитками та винними діями відповідача.

Отже, враховуючи усе вище викладене в сукупності, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення із відповідача на користь позивача відшкодування понесених ним збитків у вигляді упущеної вигоди.

Щодо розміру збитків суд виходить з того, що, як було встановлено судами у пов’язаній справі №18/492-07(7/218-07), з 01.01.2006р. до 31.12.2006р. відповідач перерахував позивачу за договором 5436784,16 грн. страхових платежів.

          Відповідно до ст. 35 ГПК, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

          Рішення господарського суду від 22.12.08 р. у справі № 18/492-07(7/218-07) залишено без змін Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.03.09 р., яка набрала законної сили і діє та не скасована, оскільки ухвалою ВГСУ від 20.05.09 р. касаційна скарга відповідача на постанову повернута без розгляду.

Оскільки протягом 2007-2008 року відбулося декілька подорожчань вартості проїзду залізничним транспортом (наказ Міністерства транспорту та зв’язку України від 26.04.2006р. №395, від 29.12.2006р. №1222, від 27.01.2007р. №58, від 22.07.2008р. №913), а отже пропорційно збільшились суми страхових платежів, позивач, таким чином, розраховував на отримання за договором у період його дії з 01.01.2008р. до 31.12.2008р. не менше 5436784,16 грн. страхових платежів, зібраних відповідачем як агентом позивача за договором.

Відповідно до ст. 49 ГПК, з відповідача на користь позивача слід стягнути 25500 грн. сплаченого державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 34, 35, 43, 49, 77,82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:


Позов задовольнити повністю.

   Стягнути з  Державного підприємства "Придніпровська залізниця", 49602,  м.Дніпропетровськ , пр.К.Маркса, 108 (р/р № 2600830130306 РУ ПІБ м.Дніпропетровська, МФО 305437, ЗКПО 01073828) на користь Акціонерного товариства закритого типу страхової компанії "ДІСКО", 49000, м.Дніпропетровськ , вул.К.Лібкнехта, 4-Д (р/р № 26509119762001 в КБ „Приватбанк” м.Дніпропетровська, МФО 305299, ЗКПО 13470552) суму 5 436 784,16 грн. (п’ять мільйонів чотириста тридцять шість тисяч сімсот вісімдесят чотири грн.16 коп.) упущеної вигоди,  25 500 грн. (двадцять п’ять тисяч п’ятсот грн.) державного мита та  118 грн. (сто вісімнадцять гривень) витрати по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, про що видати наказ.

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області набирає законної сили через 10 днів з дня його прийняття відповідно до ст. 85 ГПК України.





Суддя                                                                                                              І.В. Петренко



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація