ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
"02" червня 2009 р. | справа № 5020-5/704 |
За позовом: Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (99011 м. Севастополь, вул. Луначарського, 5);
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-виробнича фірма „Мелодія” (99011 м. Севастополь, вул. В. Морська, 25)
про стягнення заборгованості в розмірі 87508,34 грн.
Суддя Євдокімов І.В.
Представники сторін:
позивач –не з’явився;
відповідач –Монько С.В., довіреність № 02 від 01.12.2008.
Суть спору:
Позивач, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради, звернувся до суду з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгово-виробнича фірма „Мелодія”, про стягнення заборгованості по орендній платі в розмірі 28193,00 грн. та неустойки в розмірі 59315,34 грн., а всього 87508,34 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що дія договору оренди припинена, але в порушення діючого законодавства України, відповідач не передав займаного ним приміщення.
В процесі розгляду позивач змінив підстави позову, та просить суд застосувати до спірних правовідносини вимоги п.2 ст. 786 Цивільного кодексу України.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав, мотивуючі свої заперечення тим, що позивачем пропущений строк позовної давності.
Представник позивача на оголошення вступної та резолютивної частин рішення не з’явився, про причини неявки суд не повідомив.
Представникам сторін в судовому засіданні 05.03.2009 роз'яснені їх процесуальні права і обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши представника позивача, дослідивши надані докази, суд, -
ВСТАНОВИВ:
07 березня 2000 року між Управлінням майном міста Севастопольської міської державної адміністрації, правонаступником якого є Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (далі - Позивач) і товариством з обмеженою відповідальністю «Торгово-виробнича фірма «Мелодія»(далі - Відповідач) був укладений договір оренди № 133-00, предметом якого була оренда Відповідачем під магазин промтоварів вбудованого нежилого приміщення площею 145, 1 кв.м., розташованого в м. Севастополі, по вул. Велика Морська, 25, що знаходиться на балансі РЕП - 3.
Пунктом 9.1. вказаного договору, був встановлений термін його дії - з 07.03.2000 по 26.12.2006.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно з ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Таким чином, оскільки змістом зобов'язання є права і обов'язки сторін, то поняття «термін договору»і «термін дії договору»є тотожним і обмежувалися на момент укладення договору оренди № 133-00 від 07.03.2000 терміном його закінчення - 26 грудня 2006 року.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).
Об'єктом оренди можуть бути:
· державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;
· нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);
· інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
Оренда структурних підрозділів державних та комунальних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність даного підприємства.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 23 вересня 2004 року по справі № 20-3/234, залишеним без зміни постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 22 жовтня 2004 року, договір оренди № 133-00 від 07.03.2000, укладений між Управлінням майна міста Севастопольської міської державної адміністрації і Відповідачем був розірваний і на Відповідача покладений обов'язок звільнити займане їм приміщення по вул. Велика Морська, 25.
У зв'язку з чим, відповідно до ч.4 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, вказане рішення суду першої інстанції вступило в законну силу після розгляду справи апеляційною інстанцією. Отже, договір оренди вбудованого нежилого приміщення площею 145,1 кв.м., розташованого в м. Севастополі, по вул. Велика Морська, 25 № 133-00 від 07.03.2000 був розірваний 22 жовтня 2004 року.
Пунктом 5 статті 188 Господарського кодексу України, встановлено, що судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Відповідно до п. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України, у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Таким чином, зобов'язання Відповідача по внесенню орендної плати відповідно до умов договору оренди № 133-00 від 07.03.2000 припинилися у зв'язку з розірванням вказаного договору в судовому порядку 22 жовтня 2004 року.
Станом на 01 листопада 2004 року заборгованість по орендної плати у Відповідача була відсутня.
Вказаний факт Позивачем не заперечується і підтверджується матеріалами справи, а саме періодом стягнення заборгованості по орендній платі з 01 листопаду 2004 року по грудень 2006 року, тобто періодом, в якому зобов'язання Відповідача по оплаті орендної плати за договором оренди № 133-00 від 07.03.2000 були припинені.
У зв'язку з чим, вимоги Позивача про стягнення заборгованості по орендній платі необґрунтовані.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Крім того, Позивач звернувся до суду з позовом у грудні 2008 року, у зв'язку з чим, до вимог, що виникли до грудня 2008 року по будь-якій оплаті за майно –вбудованого нежитлового приміщення площею 145, 1 кв.м., розташованого в м. Севастополі, по вул. Велика Морська, 25, не поверненого по акту прийому-передачі, застосовується загальний термін позовної давності в три роки, які на момент подачі позову закінчилися.
В частині позовних вимог об стягнення неустойки в зв'язку з не поверненням майна, суд вважає звернути уваги позивача на наступне.
Як вбачається із змісту заяви позивача про зміну підстав позову позивач, не заперечуючи, що термін позовної давності до вимог про стягнення неустойки складає один рік, при численні позовної давності помилково застосовує норми п. 2 ст. 786 Цивільного кодексу України, вважаючи, що вказана норма закону підлягає застосуванню до вимог про стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкту оренди.
Таким чином, Позивач приходить до неправомірного висновку про те, що в зв'язку з не поверненням об'єкту оренди до теперішнього часу, перебіг позовної давності на вимогу Позивача «навіть ще не почався».
Так, відповідно до ст. 786 Цивільного кодексу України, до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також, до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік.
Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму.
Таким чином, законодавець, встановивши в ч. 1 ст. 786 Цивільного кодексу України спеціальну позовну давність до вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі яка була передана наймачу, а також до вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі, в ч. 2 вказаної статті встановив лише порядок перебігу позовної давності саме по вказаним в цій статті вимогах наймодавця і наймача, що є абсолютно обґрунтованим, оскільки саме з поверненням речі наймодавцю у останнього виникає велика вірогідність визначення дійсного характеру і ступеня пошкодження речі.
Саме неправомірне ототожнення Позивачем перебігу позовної давності по вимогах, вказаних в ч. 1 ст. 786 Цивільного кодексу України з перебігом позовної давності по вимогах про стягнення неустойки за прострочення повернення об'єкту оренди, спричинило помилковість доводів останнього про те, що перебіг позовної давності по заявленим Позивачем позовних вимогах ще не починався.
Вимога ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, надає право наймодавцю у разі невиконання наймачем обов'язку по поверненню речі, вимагати від наймача оплату неустойки у розмірі подвійної платні за користування річчю за час прострочення.
Відповідно до п. 1 ст. 223 Господарського кодексу України, при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, встановлено, що до вимог про стягнення неустойки застосовується позовна давність в один рік.
При цьому, із змісту вимог ст.ст. 230, 232 Господарського кодексу України, вбачається, що неустойка визначається як штрафна санкція, нарахування якої за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлене законом або договором, припиняється через шість місяців з дня, коли зобов'язання повинне бути виконано.
Враховуючи вказаний порядок застосування штрафних санкцій норми п.6 ст. 232 ХК України, що обмежують період нарахування штрафних санкцій шістьма місяцями з дня, коли зобов'язання повинне було бути виконано, нарахування неустойки у розмірі подвійної платні за користування орендованим майном повинне було припинитися 26 квітня 2005 року і складати суму в розмірі 12 889,08 грн., термін позовної давності по вимогах про стягнення якої сплинув.
У відзиві на позовну заяву Відповідач заявляв про необхідність застосування судом позовної давності до всіх вимог по даній справі.
Відповідно до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З урахуванням викладеного суд відмовляє у задоволенні позову.
Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
У позові відмовити повністю.
Суддя І.В. Євдокімов
Рішення оформлено
згідно з вимогами
ст. 84 ГПК України
та підписано
04.06.2009
Розсилка:
1. Фонд комунального майна Севастопольської міської ради (99011 м. Севастополь, вул. Луначарського, 5);
2. ТОВ „Торгово-виробнича фірма „Мелодія” (99011 м. Севастополь, вул. В. Морська, 25)
3. Справа