АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа: № 2-5574/2011 р. Головуючий: 1 інстанції

Провадження: № 22-ц-/2090/3759/2012 р. ОСОБА_1 Категорія: договірні Доповідач: Даниленко В.М

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2012 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Піддубного Р.М.,

при секретарі: Коліснику Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - представника ОСОБА_5 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2012 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський ОСОБА_6» (далі: ПАТ «ВіЕйБі Банк») до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2011 року позивач - Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський ОСОБА_6» звернувся до суду з вищезазначеним позовом, у якому вказував на те, що 17 жовтня 2006 року між ПАТ «ВіЕйБі Банк» (на той час - АТ ВАБанк) та відповідачем ОСОБА_3 був укладений Кредитний договір № 325, згідно якого останньому для проведення розрахунків за договором купівлі-продажу автомобіля було надано кредит у розмірі 15 795,00 доларів США з кінцевим строком його погашення 17 жовтня 2012 року та сплатою щомісячних процентів за користування кредитними коштами в розмірах, визначених договором.

За умовами вказаного Кредитного договору позичальник зобов’язувався погашати заборгованість за кредитом та сплачувати проценти за користування кредитними коштами щомісячними ануїтетними платежами згідно з погодженим сторонами графіком погашення кредитної заборгованості.

При цьому, з метою забезпечення виконання позичальником ОСОБА_3 своїх договірних зобов’язань за Кредитним договором № 325, того ж дня, тобто 17 жовтня 2006 року, між позивачем ПАТ «ВіЕйБі Банк» та відповідачем ОСОБА_5 був укладений договір поруки, згідно якого останній поручився перед кредитором за виконання позичальником у повному обсязі узятих на себе кредитних зобов’язань та взяв на себе солідарну з боржником відповідальність за їх невиконання.

Банківська установа свої договірні зобов’язання за Кредитним договором № 325 від 17.10.2006 року виконала в повному обсязі, надавши позичальнику ОСОБА_3 кредит у вищезазначеному розмірі, але останній узяті на себе зобов’язання належним чином не виконує та порушує умови кредитного договору щодо погашення заборгованості за кредитом, а також сплати відсотків за користування кредитними коштами, в зв’язку з чим станом на 30 серпня 2011 року утворилася значна прострочена кредитна заборгованість, загальний розмір якої в еквіваленті за офіційним курсом НБУ становить 122 953,16 грн. та складається із заборгованості за тілом кредиту, основної та простроченої заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, а також передбаченої кредитною угодою неустойки (пені), нарахованої банком за порушення позичальником своїх договірних зобов’язань.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що позичальник ОСОБА_3 у добровільному порядку повертати кредитору запозичені грошові кошти не бажає, позивач - ПАТ «ВіЕйБі Банк» просив суд у примусовому порядку стягнути солідарно з відповідачів: боржника ОСОБА_3 та його поручителя ОСОБА_5 на користь банківської установи кредитну заборгованість у зазначеному вище розмірі, а також судові витрати, понесені ним по справі.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2012 року позовні вимоги ПАТ «ВіЕйБі Банк» задоволено.

Стягнуто з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 солідарно на користь ПАТ «ВіЕйБі Банк» 122 953,16 грн. в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором № 325 від 17.10.2006 року.

При цьому судом першої інстанції вирішено питання й щодо судових витрат по справі.

Ухвалами Московського районного суду м. Харкова від 10 квітня 2012 року заяви відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про перегляд ухваленого по справі заочного рішення залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представника відповідача ОСОБА_3 ставиться питання про скасування зазначеного заочного рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового рішення по суті заявлених позивачем вимог.

В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.

Зокрема, апелянт вказує на те, що за умовами Кредитного договору № 325 від 17 жовтня 2006 року банківська установа повинна була надати позичальнику ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 15795,00 доларів США для проведення розрахунків за укладеним між позичальником та ТОВ «Харківський автоцентр» договором купівлі-продажу транспортного засобу, однак фактично банківською установою були перераховані продавцю грошові кошти в розмірі 78 380,00 грн., тобто в національній валюті України, в зв’язку з чим існуюча заборгованість за кредитним договором (122 953,16 грн.) повинна бути перерахована з урахуванням співвідношення офіційних курсів НБУ на час видачі кредиту та на час здійснення розрахунку цієї заборгованості й становити всього 72 257,00 грн.

Крім того, апелянт вказує й на те, що 27 листопада 2008 року між банківською установою та позичальником була укладена Додаткова угода № 5 до Кредитного договору № 325 від 17 жовтня 2006 року, згідно якої процентна ставка за користування кредитними коштами була збільшена до 17,5 % річних.

Однак, збільшення цієї процентної ставки відбулося без згоди поручителя ОСОБА_5, в зв’язку з чим порука останнього за належне виконання позичальником своїх договірних зобов’язань, як така, припинила свою дію відповідно до приписів ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Представник відповідача ОСОБА_5 в апеляційній скарзі також просить скасувати ухвалене судом першої інстанції по справі рішення та ухвалити нове рішення по суті спору, яким відмовити в задоволенні заявлених банківською установою вимог у повному обсязі.

В обґрунтування цієї скарги апелянт посилається на недоведеність заявлених банківською установою вимог, позаяк в матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження виконання банком своїх зобов’язань щодо надання позичальнику ОСОБА_3 кредитних коштів, а також на припинення договору поруки від 17 жовтня 2006 року в зв’язку зі збільшенням сторонами кредитного договору розміру процентної ставки за користування кредитними коштами без згоди поручителя.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог, районний суд повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 главою 71 Цивільного кодексу України.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави «Позика, кредит, банківський вклад», якщо інше не встановлено параграфом 2 «Кредит» і не випливає із суті кредитного договору. Викладене міститься у статті 1054 Цивільного кодексу України.

За змістом положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Загальні умови виконання зобов’язань передбачені ст. 527 ЦК України. Згідно цієї правової норми зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов’язання згідно зі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов’язань передбачені ст. 611 ЦК України. За змістом цієї правової норми у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Наслідки порушення договору позичальником встановлені ст. 1050 ЦК України.

Згідно з частиною другою вказаної правової норми, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з ростроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася (тобто, залишку боргу в цілому), та сплати процентів.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником.

Зі змісту наведеної правової норми випливає, що порука є угодою щодо прийняття третьою особою на себе обов’язку поручитися перед кредитором за виконання боржником свого зобов’язання та нести відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язання боржником шляхом відшкодування у грошовій формі того, що не було виконане боржником.

Таким чином, порука є способом забезпечення виконання зобов’язання (як правило, грошового).

Відповідно до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно керувався зазначеними нормами матеріального права, у та договору поруки, а тому встановивши факт неналежного виконання позичальником ОСОБА_3 своїх договірних зобов’язань, що останнім фактично визнається й не заперечується, обґрунтовано задовольнив заявлені ПАТ «ВіЕйБі Банк» позовні вимоги, стягнувши з відповідачів солідарно на користь останнього кредитну заборгованість за Кредитним договором № 325 від 17 жовтня 2006 року, а також нараховану банком неустойку (пеню) за прострочку виконання позичальником своїх договірних зобов’язань.

Доводи ж апеляційної скарги представника відповідача ОСОБА_3 про порушення банківською установою умов кредитного договору щодо надання кредитних коштів у національній валюті замість доларів США, судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки як вбачається з укладеного між сторонами Кредитного договору № 325 від 17 жовтня 2006 року, при його підписанні кредитор та позичальник обумовили порядок надання кредитних коштів, згідно якого кредит надається в іноземній валюті в безготівковій формі шляхом дебатування позичкового рахунку позичальника та після конвертації у національну валюту перераховується на поточний рахунок позичальника для подальшого розрахунку з продавцем за придбаний автомобіль (а.с. 6-9).

Безпідставними є й посилання представника відповідача ОСОБА_5 на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження виконання банківською установою своїх договірних зобов’язань щодо надання позичальнику ОСОБА_3 кредитних коштів, оскільки Кредитний договір № 325 від 17 жовтня 2006 року до цього часу недійсним не визнаний, а факт отримання кредитних коштів за цим кредитним договором та придбання за них легкового автомобіля не оспорюється й не заперечується навіть самим позичальником - відповідачем ОСОБА_3, який крім того, пояснив, що на протязі декількох років він належним чином обслуговував отриманий кредит і лише наприкінці 2008 року почав відчувати фінансові труднощі, що й призвело до виникнення кредитної заборгованості.

Те ж саме стосується й доводів апелянтів про припинення поруки поручителя ОСОБА_5 з підстав, передбачених ч. ст. 559 ЦК України, а саме внаслідок підвищення процентної ставки за укладеним між банківською установою та позичальником ОСОБА_3 Кредитним договором № 325 без згоди поручителя, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності, оскільки як вбачається з п.п. 1.1, 3.4 Договору поруки від 17 жовтня 2006 року, поручитель ОСОБА_5 узяв на себе солідарну з позичальником ОСОБА_3 відповідальність за виконання останнім у повному обсязі зобов’язань як за вищевказаним кредитним договором так і додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, без будь-яких обмежень чи застережень, у тому числі й що стосується можливості підвищення процентної ставки за кредитом.

При цьому сторони Договору поруки також домовилися, що в разі внесення змін у кредитний договір і їх пролонгації, обставини, що з нього виникають, розповсюджуються на поручителя.

Таким чином, підписавши зазначений Договір поруки на вказаних умовах, поручитель ОСОБА_5, тим самим надав свою згоду відповідати за виконання позичальником ОСОБА_3 не тільки вже існуючих кредитних зобов’язань, а й інших зобов’язань останнього, що можуть виникнути в майбутньому, а тому законні підстави вважати цей договір поруки припиненим, у даному випадку відсутні.

Інші доводи апеляційних скарг є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору не спростовують, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, з огляду на викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - представника ОСОБА_5 - відхилити.

Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2012 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: