АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Справа: № 2-4069/2011 р. Головуючий: 1 інстанції

Провадження: № 22-ц-/2090/3743/2012 р. ОСОБА_1

Категорія: визнання права власності Доповідач: Даниленко В.М

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2012 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Піддубного Р.М.,

при секретарі: Коліснику Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсними довіреності, доручення, договору купівлі-продажу, скасування і визнання права власності шляхом переведення прав покупця та зобов’язання повернути автомобіль, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2011 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому вказувала на те, що в період з 2002 року по січень 2010 року вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4, з яким вони вели спільне господарство та мали спільний бюджет.

Зазначений факт встановлений рішенням Київського районного суду м. Полтави від 14 грудня 2010 року.

В період перебування з відповідачем ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах вони в жовтні 2008 року за її власні кошти придбали автомобіль ВАЗ-21070 СПГ, 2004 року випуску, д/н - ВІ 44-25 ВА, який зареєстрували в Управлінні ДАІ ГУ МВС України в Полтавській області на ім’я ОСОБА_4

З січня 2010 року вони припинили сімейні стосунки й почали проживати окремо, але придбаний автомобіль залишився у її колишнього співмешканця, хоча це авто є їхньою спільною сумісною власністю, як майно, набуте в період спільного проживання.

Проте, не зважаючи на це, вказаний автомобіль за генеральним дорученням відповідача ОСОБА_4 був проданий на універсальній біржі «Україна» на підставі договору купівлі-продажу № Т-2-791 від 09.06.2010 року відповідачці ОСОБА_3, яка вже перереєструвала його на своє ім’я.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що своєї згоди на продаж зазначеного автомобіля, який є об’єктом спільної сумісної власності з відповідачем ОСОБА_4, вона не давала, позивачка ОСОБА_2 просила суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу № Т-2-791 від 09.06.2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3;

- визнати за нею право власності на автомобіль ВАЗ-21070 СПГ, 2004 року випуску, номер кузова ХГА 21070041948668, номер двигуна НОМЕР_1;

- припинити право власності відповідачки ОСОБА_3 на вказаний автомобіль ВАЗ-21070, державний номерний знак якого на теперішній час - АХ 3005 СЕ;

- витребувати цей автомобіль із чужого, незаконного володіння ОСОБА_3 та зобов’язати Головне управління ДАЇ ГУ МВС України в Харківській області повернути його позивачці, зареєструвавши транспортний засіб на її їм’я.

У подальшому, в процесі розгляду справи судом позивачка ОСОБА_2 уточнила заявлені нею вимоги, вказуючи на те, що договір купівлі-продажу № Т-2-791 від 09.06.2010 року на універсальній біржі «Україна» щодо продажу зазначеного вище автомобіля був укладений третьою особою - ОСОБА_5 від імені ОСОБА_4 за Дорученням ВМГ № 987324, виданим на підставі генеральної довіреності ОСОБА_4 на право володіння, користування та розпорядження транспортним засобом третіми особами: ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, посвідченої 10.05.2010 року приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_9 при пред’явленні довірителем паспорта, в якому на той час була відсутня фотографія власника в 45 років, тобто на підставі недійсного документа, що посвідчує особу.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка ОСОБА_2 просила суд на підставі ст.ст. 16, 317, 319, 321, 361, 368, 369, 386, 388 ЦК України:

- визнати недійсною довіреність № 214 від 10.05.2010 року, посвідчену приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу ОСОБА_9, якою ОСОБА_4 уповноважив ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 управляти та розпоряджатися спірним автомобілем марки ВАЗ - 21070 СПГ, державний номер ВI 44-25 ВА, 2004 року випуску, (кузов, рама)

№ Y7С21070040013570 ХТА21070041948686;

- визнати недійсним Доручення ВМГ № 987324 від 02.06.2010 року, посвідчене приватним нотаріусом Хльно, на підставі якого ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу № Т-2-791 від 09.06.2010 року на Універсальній біржі «Україна» з ОСОБА_3В;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу № Т-2-791 від 09.06.2010 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на Універсальній біржі «Україна» щодо продажу спірного автомобіля;

- визнати за нею право власності на 1\2 частку автомобіля ВАЗ-21070 СПГ, 2004 року випуску, номер (кузов, рама) Y7С21070040013570 ХТА21070041948686;

- скасувати право власності відповідачки ОСОБА_3 на вказаний автомобіль ВАЗ-21070, державний номерний знак якого на теперішній час - АХ 3005 СЕ;

- перевести на позивачку права і обов’язки покупця по договору купівлі-продажу 1\2 частки автомобіля ВАЗ-21070 СПГ, 2004 року випуску, номер (кузов, рама) Y7С21070040013570 ХТА21070041948686, державний номерний знак НОМЕР_2;

- зобов’язати відповідачку ОСОБА_3 повернути їй вказаний автомобіль.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2012 року в задоволенні заявлених позивачкою ОСОБА_2 вимог відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, позивачка ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати це судове рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити заявлені нею позовні вимоги в повному обсязі.

В обгрунтування своєї скарги ОСОБА_2 посилається на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.

Зокрема, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених нею вимог, позаяк відчуження спірного автомобіля, на який вона претендує, було здійснено на підставі генеральної довіреності відповідача ОСОБА_4 від 10.05.2010 року № 214, посвідченої приватним нотаріусом за недійсним паспортом довірителя.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір, районний суд повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як встановлено рішенням Київського районного суду м. Полтави від 14 грудня 2010 року позивачка ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_4 з листопада 2002 року по січень 2010 року, дійсно проживали однією сім’єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу (а.с. 15-16).

При цьому в період спільного проживання ними був придбаний легковий автомобіль ВАЗ-21070 СПГ, 2004 року випуску, номер (кузов, рама) Y7С21070040013570 ХТА21070041948686, державний номерний знак НОМЕР_3, який відповідно до ч. 1 ст. 74 СК України став їхньою спільною сумісною власністю.

Згідно ст. 368 ЦК України спільною сумісною власністю є спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного із них у праві власності.

Здійснення права спільної сумісної власності регулюється ст. 369 ЦК України.

За приписами цієї правової норми співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Правочин щодо розпорядження майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Таким чином, виходячи із законодавчо встановленого правового режиму спільної сумісної власності, слід визнати, що угоди щодо розпорядження спільним майном може здійснювати кожний з учасників спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Вчинена угода одним зі співвласників щодо розпорядження спільним майном, може бути визнана судом недійсною за вимогою інших співвласників чи одного з них у випадку відсутності у співвласника, який здійснив операцію, необхідних повноважень, а також якщо порушені умови дійсності угоди (частини 1-5 ст. 203, ч. 4 ст. 369 ЦК України). У тих випадках, коли один з учасників спільної сумісної власності здійснив операцію з розпорядження спільним майном, на здійснення якої непотрібно нотаріально засвідченої згоди інших співвласників, тобто має місце презумпція згоди інших співвласників, питання про дійсність такої угоди має бути вирішено залежно від добросовісності іншої сторони за угодою. Угода може бути визнана недійсною, якщо буде доведено, що інша сторона в угоді діяла недобросовісно, тобто знала чи повинна була знати про відсутність згоди на здійснення такої угоди інших співвласників чи одного з них.

Як встановлено по справі, 09 червня 2010 року спірний автомобіль ВАЗ - 21070 СПГ, 2004 року випуску, № кузова ХТА21070041948686, дн - ВI 44-25 ВА був відчужений на Універсальній біржі «Україна» на підставі договору купівлі-продажу № Т-2-791, укладеного між відповідачем ОСОБА_4 (довірителем) в особі його повіреного ОСОБА_5, що діяв за нотаріально посвідченим дорученням ВМТ № 987324 від 02.06.2010 року, та покупцем ОСОБА_3 (а.с. 54).

При цьому матеріали цивільної справи не містять будь-яких належних та допустимих, в розумінні ст.ст. 58, 59 ЦПК України, доказів на підтвердження невідповідності зазначеного договору купівлі-продажу загальним умовам дійсності правочинів, передбачених ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України, чи недобросовісності покупця ОСОБА_3

Не представлено таких доказів позивачкою ОСОБА_2 й до суду апеляційної інстанції.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, а також те, що спірний автомобіль ВАЗ - 21070 СПГ, 2004 року випуску, який був об’єктом права спільної сумісної, а не спільної часткової власності, причому об’єктом неподільним, у зв’язку з чим правила цивільного законодавства, що регулюють правовий режим спільної часткової власності, до спірних правовідносин взагалі не підлягають застосуванню, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, правильно відмовив у задоволенні заявлених позивачкою ОСОБА_2 вимог за їх безпідставністю.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги позивачки ОСОБА_2 про те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених нею вимог, позаяк відчуження спірного автомобіля, на який вона претендує, було здійснено на підставі довіреності відповідача ОСОБА_4 від 10.05.2010 року № 214, посвідченої приватним нотаріусом за недійсним паспортом довірителя, то ці доводи апелянта судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки як зазначалося вище, договір купівлі-продажу № Т-2-791 був укладений повіреним відповідача ОСОБА_4 на підставі зовсім іншого нотаріально посвідченого документа, а саме: доручення ВМТ № 987324 від 02.06.2010 року, доказів, щодо недійсності цього доручення позивачкою до суду не представлено, як взагалі не представлено нею й належним чином завіреної копії паспорта відповідача ОСОБА_4 для перевірки відповідності його вимогам положень про паспорт громадянина України.

Інші доводи апеляційної скарги є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору не спростовують, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, з огляду на викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 04 квітня 2012 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: