У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
14.05.09 Справа №11/2-09
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В. судді Мойсеєнко Т. В. , Колодій Н.А. , Кричмаржевський В.А.
при секретарі Акімовій Т.М.
за участю представників:
позивача – Дудченко В.М., довіреність № 212 від 16.08.2007р.;
відповідача – Морев І.В., довіреність № 1 від 12.01.2009р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи №11/2-09 та апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Південенерго», м.Нова Каховка Херсонська область
на рішення господарського суду Херсонської області від 12.02.2009р. у справі № 11/2-09
за позовом Відкритого акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» в особі філії Акціонерного банку «Південний» в м.Херсоні, м.Херсон
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Південенерго», м.Нова Каховка Херсонська область
про стягнення суми
Встановив:
Рішенням господарського суду Херсонської області від 12.02.2009р. у справі № 11/2-09 (суддя Чернявський В.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Південенерго» на користь Відкритого акціонерного товариства Акціонерний банк «Південний» в особі філії Акціонерного банку «Південний» в м.Херсоні 513552грн.01коп.- основного боргу,25677грн.60коп.-штрафу,11502грн.75коп.- пені. Судові витрати покладено на відповідача.
Рішення суду прийнято з посиланням на ст.ст. 526, 625 Цивільного кодексу України та мотивовано тим, що відповідач не виконав договірні зобов’язання за кредитним договором в частині щомісячної сплати відсотків за користування кредитом і не сплатив банку відсотки за період з 31.10.08р. по 29.01.09р., тому з урахуванням вимог п.4.2 договору суд визнав обґрунтованим вимоги щодо стягнення боргу зі сплати відсотків за користування кредитом, штрафу та частково пені за прострочку виконання грошового зобов’язання.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, у апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 12.02.2009р. по справі №11/2-09 у зв’язку з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права і неповним з’ясуванням обставин справи та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. ТОВ «Південенерго» доводи своєї апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідно до п.1.3 кредитного договору № 328/2 від 15.11.2007р. забезпеченням зобов’язань за договором є іпотека нежитлової будівлі, адміністративна будівля корпусу № 4, яка знаходиться за адресою: Херсонська область, м.Нова Каховка, пр.Перемоги, 7-а. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Апелянт з посиланням на статтю 33 Закону України «Про іпотеку» вказує, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріусу або згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя. За умовами розділу 3 договору іпотеки, іпотекодержатель має право задоволення своїх вимог у випадку невиконання (часткового невиконання) іпотекодавцем своїх зобов’язань та на свій розсуд обрати відповідно до розділу V Закону України «Про іпотеку» спосіб стягнення, зокрема, із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Скаржник вважає, що сторонами в позасудовому порядку було врегульовано спір, відповідно до умов укладеного кредитного договору та договору іпотеки, а також Закону України «Про іпотеку», шляхом узгодженого порядку погашення зобов’язань ТОВ «Південенерго» перед ВАТ АБ «Південний», в разі невиконання (часткового виконання) ТОВ «Південенерго» своїх зобов’язань, а саме за рахунок переданого в іпотеку майна, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, відповідач вважає, що між сторонами відсутній предмет спору щодо погашення зобов’язань шляхом стягнення коштів з розрахункових рахунків відповідача.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що доводи відповідача є безпідставними, оскільки відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомими майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Також, статтею 33 вказаного Закону встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач наголошує на тому, що відповідно до статті 12 Цивільного Кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд, зокрема, статтею 20 ЦК України визначено, що право на захист особа здійснює на свій розсуд. Враховуючи викладене, позивач вказує на те, що звернення стягнення на предмет іпотеки є правом іпотекодержателя і ні в якому разі не позбавляє банк звернутися до суду за захистом порушеного права. Звернення стягнення на об’єкт іпотеки розумно було б тільки у разі невиконання вимоги виконати достроково зобов’язання за кредитним договором в цілому. У зв’язку з чим, позивач просить суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 23 березня 2009р. у справі № 11/2-09 апеляційна скарга прийнята та призначена до розгляду на 22.04.2009р.
У судовому засіданні, яке відбулося 22.04.2009р. колегією суддів було оголошено перерву у зв’язку із зобов’язанням відповідача звернутися до позивача для проведення звірки розрахунків.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 856 від 14.05.2009р. справу призначено до розгляду у складі колегії – головуючого судді Мойсеєнко Т.В., суддів Кричмаржевський В.А., Колодій Н.А., якою і прийнято постанову.
За заявою представників сторін, присутніх у судовому засіданні, судовий процес проводився без застосування технічних засобів фіксації та за їх згодою оголошено тільки вступну та резолютивну частину рішення.
Відповідно до ст. 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
15.11.2007р. між ВАТ Банк «Південний» (далі за текстом Банк) та ТОВ «Південенерго» було укладено кредитний договір № 328/2, на підставі якого (з урахуванням додаткової угоди до цього договору від 25.09.08р.) Банком (кредитор) було відкрито ТОВ «Південенерго» (позичальник) кредитну лінію у сумі 10 000 000,00 грн. строком до 29.12.2009р. із сплатою 21 % річних за користування кредитними коштами.
Відповідно до п. 5.1 кредитного договору – договір набуває чинності з моменту його укладення та діє до повного виконання Сторонами зобов’язань за даним Договором.
Абзацем 6 п.2.2. кредитного договору сторони встановили, що проценти, нараховані 21 числа місяця та в передостанній робочий день місяця, підлягають сплаті протягом 2 (двох) робочих днів (враховуючи день нарахування), проте не пізніше останнього робочого дня місяця.
Відповідно до розділу п.3.2 кредитного Договору, Позичальник зобов’язався використати отриманий кредит на зазначені у договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту у передбачені договором строки та сплату нарахованих процентів на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до договору іпотеки від 15.11.2007р., іпотекою забезпечується виконання зобов’язань Іпотекодавця, що випливають з кредитного договору від 15.11.2007р. № 328/2 та всіх додаткових угод до нього, згідно з яким Іпотекодержатель зобов’язується надати Іпотекодавцю кредит у вигляді кредитної лінії з максимальним лімітом на суму 10 000 000грн., з 15.11.2007р. і терміном повернення 29.12.2009р., а Іпотекодавець зобов’язується в розмірі, на умовах та в строки, визначені в кредитному договорі, повернути Іпотекодержателю кредит та сплатити відсотки за його користування.
Господарським судом Херсонської області встановлено, що позичальник отримав від кредитора у якості кредиту грошові кошти в розмірі 9 674 449грн., однак відсотки за користування кредитом за період з 31.10.2008р. по 02.02.2009р. у розмірі 513 552грн.01коп. Позичальник Банку не сплатив, доказів оплати цієї суми відповідач суду не надав. Даний факт відповідач не заперечував у судовому засіданні.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний припис містить п.п.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України, згідно якої встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
За кредитним договором у сторін виникли взаємні зобов’язання: з одного боку - обов’язок кредитодавця надати кредит, з іншого - обов’язок позичальника його повернути та сплатити проценти за користування кредитом. Проценти є оплатою позичальника банківській установі за користування ним кредитними коштами.
Правовідносини сторін за кредитним договором регулюються нормами параграфу 1 глави 71 ЦК України та положеннями кредитного договору.
У статті 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Докази сплати відповідачем відсотків за користування кредитом за період з 31.10.08р.-29.01.09р. в сумі 513552,01грн. в матеріалах справи відсутні.
За таких обставин Банк правомірно заявив до стягнення відсотки за користування кредитом за період з 31.10.2008р. по 29.01.2009р. є законними та обґрунтованими.
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до п.4.2 кредитного договору при невиконанні чи неналежному виконанні зобов’язань з повернення кредиту, зі сплати відсотків за користування кредитом позичальник зобов’язується сплатити Банку штраф у розмірі 5 % від суми простроченого зобов’язання, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочки, від суми простроченого зобов’язання за кожний день прострочки виконання такого зобов’язання.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 5 % за прострочення сплати відсотків та пені за період з 28.11.2008р. по 02.02.2009р. є обґрунтованими, однак позивачем помилково заявлено до стягнення пеню за 28.11.2008р. у розмірі 103,90грн.
У зв’язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення штрафу та частково пені, та вважає висновок суду цілком обґрунтованим та законним.
Доводи заявника апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним та наступним.
Твердження заявника апеляційної скарги щодо обов’язку позивача здійснити звернення стягнення на предмет іпотеки, який було передано банку за договором іпотеки від 15.11.07р., укладеним у забезпечення виконання зобов’язань по кредитному договору, є безпідставними та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомими майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Статтею 33 вказаного Закону встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до п.1.1 договору іпотеки від 15.11.07р., на який посилається скаржник в обґрунтування своїх доводів, іпотекодержатель має право в разі невиконання зобов’язань забезпечених іпотекою одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмету іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки саме як право також визначено сторонами у п.п.2.1.7.2. п.2.1 договору іпотеки.
Отже ні в законі, ні договорі іпотеки не передбачено обов’язку позивача звернути стягнення на предмет іпотеки.
Згідно статті 12 Цивільного Кодексу України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд, зокрема, статтею 20 ЦК України визначено, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки є правом іпотекодержателя, а не обов’язком банку і ні в якому разі не позбавляє Банк права звернутися до суду за захистом порушеного права шляхом стягнення суми боргу. Даний висновок колегії суддів знаходить своє підтвердження також у роз’ясненнях Вищого арбітражного суду України № 02-5/602 від 24.12.99р. в редакції змін, що діють на час розгляду справи судом. У п. 8.5 цих роз’яснень вказано, що звернення стягнення на заставлене майно є правом, а не обов'язком заставодержателя. Тому справи зі спорів, пов'язаних з невиконанням боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання (наприклад, за позовами про стягнення відповідних коштів з боржника або поручителя чи гаранта) повинні бути розглянуті по суті незалежно від того, чи реалізував кредитор (заставодержатель) це право.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, а також пені та штрафу, правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду немає.
Відповідно до Постанови Верховного Суду України №11 від 29.12.1976р. “Про судове рішення” (із змінами), рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності – на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Рішення прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи заявника викладені в апеляційній скарзі, спростовуються вищенаведеним.
Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 49, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд –
Постановив:
Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Південенерго», м.Нова Каховка Херсонська область залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Херсонської області від 12.02.2009р. у справі № 11/2-09 залишити без змін.
Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В.
судді Мойсеєнко Т. В.
Колодій Н.А. Кричмаржевський В.А.