Справа № 2-203/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2011 року Святошинський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Кохановської З.С.

при секретарі Кузьменко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа: Головне управління юстиції у м. Києві про розірвання, визнання недійсним договору довічного утримання та визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з позовом, який 20.10.2010 року уточнила позовні вимоги, якими просить розірвати договір довічного утримання від 18 квітня 2000 року між нею та ОСОБА_2, посвідчений Державним нотаріусом 12-ої Київської державної нотаріальної контори з дня його посвідчення, визнати недійсним договір довічного утримання від 18 квітня 2000 року між ОСОБА_3, померлим 30 листопада 2001 року та ОСОБА_2 та визнати за нею право власності на ? частину квартири АДРЕСА_1, в порядку спадкування, посилаючись на те, що 18 квітня 2000 року між нею та її чоловіком ОСОБА_3 з однієї сторони та відповідачкою укладено договір довічного утримання згідно з яким, вона та її чоловік передали у власність ОСОБА_2 належну їм на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2. 30 листопада 2001 року помер її чоловік. Всі витрати пов’язані з ритуальними послугами по похованню чоловіка понесла вона. Після поховання чоловіка стан її здоров’я погіршився та починаючи з 2004 року по теперішній час вона часто перебуває на стаціонарному лікуванні. З 2006 року вона потребує постійного стороннього догляду з постійним медикаментозним лікуванням. Зазначила, що ОСОБА_2 жодного разу не відвідувала її у лікарні, не надавала матеріальної допомоги на лікування та медикаменти. ОСОБА_2 надавала їй нерегулярно матеріальну допомогу в розмірі 100 грн. Оскільки зі станом здоров’я вона не має можливості себе обслуговувати, перебуває на обліку в службі соціальної допомоги, працівник якої щотижня за її кошти купує їй продукти харчування та необхідні ліки. Крім того, вона додатково несе витрати з прибирання квартири, оскільки цю роботу виконує стороння людина один два рази в місяць, за що вона сплачує особисті кошти. Наприкінці січня 2010 року відповідачка неодноразово зверталась до неї з вимогою залишити квартиру, в якій вона проживає з метою щоб в ній проживала її донька, а вона перейшла проживати на постійне місце проживання в квартиру відповідача та проживати з чужими людьми. Ця обставина її дуже схвилювала, оскільки вона розуміла що в цій квартирі буде проживати довічно. Вона відмовилась від переїзду. ОСОБА_2 та її матір запропонували мені надати їм копію договору довічного утримання, щоб впевнитись в правильності дій, після чого вона не мала при собі копію договору та не могла знати умов договору. Ознайомившись з умовами договору вона впевнилась в тому, що відповідачка неналежним чином виконувала його умови. Крім цього, зазначила, що при житті її чоловіка він не мав можливості ознайомитись з умовами договору і тому своєчасно не звернувся з вимогами до ОСОБА_2 про його розірвання. Вважає, що вона має право на спадкування за законом, як спадкоємець першої черги, оскільки на час смерті її чоловіка вони разом мешкали та були зареєстровані в спірній квартирі.

Позивач та її представник в судовому засіданні підтримали заявлені вимоги, посилаючись на мотиви, викладені в заяві. Пояснила, що їй відомо про договір довічного утримання з 18.04.2000 року, другий екземпляр якого забрала відповідачка. Умови договору їй не були відомі. У її квартирі прибирала Кравчук. ОСОБА_2 обіцяла харчувати, давати по 200 –300 грн. на місяць, а домовились по 100 грн. на місяць. Харчувала відповідач її жахливо, два рази на місяць. За пайком їздила на Петрівку в який входило 5 кусків хліба, 0,5 кг. творога та 6 шматків риби. Коли вона хворіла то відповідач в лікарню не приходила. В травні 2008 року і в вересні 2008 року вона була госпіталізована, відповідач провідувала її один день, принесла їй кефір та йогурт. За прибирання, прання та прибирання могили чоловіка давала по 50 гривень. В січні 2010 року відповідач заявила, що забирає її до себе, а після цього вона витребувала у відповідача договір, щоб побачити чи правомірно вона вимагає її переїхати. В присутності ОСОБА_4 відповідач передала договір, в якому передбачено, що ОСОБА_3 до смерті користується і проживає в квартирі. Зазначила, що вона перебувала в соціальній службі, працівник якої приходив 2 рази на тиждень, та купував їй продукти харчування. По мірі необхідності приходив парикмахер і масажист з соціальної служби. Копію договору в ЖЕК не передавала. Ніякі речі не купувала, відпочинки не сплачувала. В спірній квартирі ремонт не проводився. Також вказала, що чоловіка похоронила за власні кошти.

Відповідач та її представник в судовому засіданні позовні вимоги визнали частково, не заперечували проти розірвання договору довічного утримання з часу звернення позивача до суду, а заперечували проти визнання недійсним договору довічного утримання та визнання права власності на ? частину квартири. Пояснила, що їхала з села в місто Київ в електричці познайомилась з позивачем. Позивач в 1999 році стала дзвонити і говорити що їй тяжко жити. З осені 1999 року приїздила і провідувала її. Вона запропонувала їй укласти договір і залишила його зразок щоб вона почитала та подумала, після чого позивач подзвонила їй, і сказала що згодна укласти такий договір. На автомобілі приїхали всі втрьох і підписали договір довічного утримання. Нотаріус все роз’яснила їм по пунктам договору. Договір був підписаний і договір залишився у кожного свій. Зазначила, що від сина є внучка, яка стала дзвонити до позивача і цікавитись спадщиною, бо позивач телефонувала і розказувала про це і хотіла піти до нотаріуса взнати чи в порядку їх договір. До 2006 року договір не реєструвався. В ЖЕКу не реєструвався договір по проханню позивача, щоб з неї не зняли пільги. В 2007 році позивач відпочивала в Судаку і віддала всі свої документи в тому числі, свій екземпляр договору. Вона хотіла віддати документи позивачу, але позивач сказала, щоб вони були у неї, і не хотіла їх забирати. Третього чи четвертого лютого 2010 року на прохання позивача привезла всі документи в тому числі і договір. Замки у квартирі позивача були поміняні, ключі забрала позивач. На похоронах два дні готувала та займалась тільки кухнею. Харчі купувала за свої кошти і також на дев’ять днів і сорок днів. Дала позивачу 600 гривень для оформлення похорон. Протягом 10 років відносини між сторонами були хороші. Ремонт у спірній квартирі позивач не давала робити, сказала щоб робили після її смерті. У спірній квартирі поміняли унітаз, телевізор, був проведений косметичний ремонт у ванній кімнаті. Прибирати і прасувати позивач не давала, оскільки казала, що тітка Галя знає за що працює. Один раз в неділю привозила продукти на 100 грн. та давала по 100 грн. на утримання квартири і комунальних послуг, а також давала по 200, 300, 400 гривень. До лікарні їздила провідувати кожні вихідні.

Представник Головного управління юстиції у м. Києві в судове засідання не з’явився, направив до суду заяву, якою просить справу слухати у відсутність його представника.

Суд, вислухавши позивача та її представника, відповідача та її представника, допитавши свідка ОСОБА_5, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає за необхідне заявлені вимоги задовольнити частково, виходячи із наступного.

Як встановлено судом, що 18 квітня 2000 року між ОСОБА_3, ОСОБА_6 з однієї сторони та ОСОБА_2 з другої сторони укладено договір довічного утримання, який посвідчено державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_7 (а.с. 10).

За умовами вищезазначеного договору ОСОБА_3 та ОСОБА_1 передали у власність ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3.

Свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що працює соціальним працівником Святошинського центру соціального захисту населення. Позивача обслуговує з 1996 року по даний час. Впродовж цього часу в квартирі позивача відповідача не бачила жодного разу. Позивач просила її їздити за обідами до відповідача для неї, про що вона відмовилась, але зустрічала позивача з цими обідами біля будинку позивача на зупинці автобуса № 69 маршруту. Ці обіди вона розкладала з банок в судочки по проханню позивача. Ці обіди на дві неділі складались з 7 котлет, 0,5 літрів каши, салат 0,5 л., плов відмовилась готувати, який готувала вона. Приходила тричі в неділю по три, чотири години. Готувала їжу, прибирала, прасувала білизну, отримувала щорічно санаторні путівки для позивача. Під час перебування в лікарні, позивача провідувала. Не може сказати з якого по який час щорічно позивач перебувала стаціонарно на лікуванні. Лікувалась в МКЛ № 5, МЛК №2. На місце відпочинку в Ворзель супроводжувала позивача цього літа. В 2000 році стало відомо, що був укладений договір довічного утримання, це їй сказав чоловік ОСОБА_1. Сказала що ОСОБА_1 показувала договір довічного утримання в 2010 році.

Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (договору) одна сторона (відчуджувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до ч.1 ст. 747 ЦК України, майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю, може бути відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду). У разі смерті одного із співвласників майна, що було відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду), обсяг зобов’язання набувача відповідно зменшується.

Відповідно до ст. 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також всі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Відповідно до ст. 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків, незалежно від його вини, на вимогу набувача.

Відповідно до ч.2 ст. 755 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.

Таким чином в судовому засіданні встановлено, що відповідач не виконувала своїх обов’язків за договором довічного утримання, укладеного з позивачем 18 квітня 2000 року, а тому договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 підлягає розірванню з моменту набрання рішення законної сили.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідченого 12-ою Київською державною нотаріальною конторою 18.04.2000 року, та визнання права власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування слід відмовити, оскільки в зв’язку зі смертю ОСОБА_3 договір довічного утримання припиняє свою дію.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 744, 749, 755 ЦК України, ст.ст. 10, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа: Головне управління юстиції у м.Києві про розірвання, визнання недійсним договору довічного утримання та визнання права власності задовольнити частково.

Договір довічного утримання від 18.04.2000 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, посвідчений Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою 18.04.2000 року, розірвати з моменту набрання рішення законної сили.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа: Головне управління юстиції у м.Києві про визнання недійсним договору довічного утримання, укладеного між ОСОБА_3, посвідчений Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою 18.04.2000 року та визнання права власності на ? частину квартири АДРЕСА_4 в порядку спадкування відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

СУДДЯ: