ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 414

ПОСТАНОВА

Іменем України

05.03.2007

Справа №2-8/161-2007А

Суддя Господарського суду АР Крим Чумаченко С.А. за участю секретаря судового засідання Яриловой О.С. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
За позовом – Дочірнє підприємство “Санаторій “Україна” закритого акціонерного товариства лікувально – оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, смт. Гаспра, м. Ялта

До відповідача – Гаспринська селищна Рада, смт. Гаспра, с. Ялта

Про визнання недійсним та скасування рішення.

Головуючий суддя Чумаченко С.А.

Секретар Ярилова О.С.  

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача – Бордачева В.О., пред-к за дов. №93 від 28.02.2007 року.

Від відповідача – не з’явився

       Сутність спору: позивач, Дочірнє підприємство “Санаторій “Україна” закритого акціонерного товариства лікувально – оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, звернувся  до Господарського суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до відповідача, Гаспринської селищної Ради, просить визнати незаконним та скасувати п.1.3. рішення №36 від 07.09.2005 року 34-ї сесії 4-го скликання Гаспринської селищної Ради про припинення санаторію “України” права користування земельною ділянкою у смт. Гаспра, Алупкінське шосе, 15, відміну рішення 2-ї сесії Гаспринської селищної Ради 22-го скликання від 15.12.1995 року та анулювання державного акту І-КМ №003045.

Позивач представив заяву про поновлення процесуального строку, згідно якого просить відновити строк на подачу адміністративного позову про визнання незаконним та скасування п.1.3. рішення №36 від 07.09.2005 року 34-ї сесії 4-го скликання Гаспринської селищної Ради про припинення санаторію “України” права користування земельною ділянкою у смт. Гаспра, Алупкінське шосе, 15, відміну рішення 2-ї сесії Гаспринської селищної Ради 22-го скликання від 15.12.1995 року та анулювання державного акту І-КМ №003045, як такий, що був пропущений з поважних причин.

Представник відповідача, явку свого представника в судове засідання не забезпечив, таким чином не скориставшись наданим йому процесуальним правом на безпосередню участь у судовому процесі та доведені суду своїх міркувань та заперечень по суті спору.

       Справа слуханням відкладалась, в порядку ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали справи, заслухав представника позивача, суд –

ВСТАНОВИВ:

07.09.2005 року Рішенням 34-ї сесії 4-го скликання Гаспринської селищної Ради №36 “Про припинення права користування землею” пунктом 1.3. вирішено припинити право користування земельними ділянками, у зв’язку з припиненням діяльності юридичних осіб: Санаторію “Україна” земельної ділянки в смт. Гаспра, Алупкінське шосе 15 з 05.03.2003 року відмінити рішення 2-ї сесії Гаспринської селищної Ради 22-го скликання від 15.12.1995 року та анулювати державний акт І-КМ №003045.

Позивач вважає, що оспорюване рішення прийнято з перевищенням повноважень та з порушенням норм діючого законодавства.

Суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню.

15.12.1995 року Рішенням 2-ї сесії 22-го скликання Гаспринської селищної Ради “Про затвердження рішення виконкому Гаспринської селищної Ради народних депутатів та видачу дозволу на відвід земельних ділянок у постійне користування” розглянути рішення виконкому Гаспринської селищної Ради та дати дозвіл на відвід земельної ділянки у постійне користування: пунктом 1.13. вирішено Рішення №174 від 30.11.1995 року про затвердження та закріплення земельної ділянки загальною площею 8,61 га за санаторієм “Україна” на землях Гаспринської Селищної Ради.

01.03.1996 року санаторію “Україна” виданий Державний акт на право постійного користування землею І-КМ №003045, у тому, що зазначеному землекористувачу надається у постійне користування 8,61 га землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано у постійне користування для лікувально – оздоровчої діяльності відповідно до Рішення 2-ї сесії 22-го скликання Гаспринської селищної Ради народних депутатів від 15.12.1995 року. Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №07.

19.06.2002 року відбулися збори акціонерів закритого акціонерного товариства ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”. Відповідно до протоколу №2 зборів, головою яких був Стоян О.М. – голова Федерації профспілок України. Секретарем зборів обраний був Лихицький Ю.М.. Присутні 58 чол., що володіють 100% Статутного фонду, порядок денний: Про реорганізацію філій Дочірнього підприємства “Ялтакурорт” ЗАТ “Укрпрофоздоровниця”.

На вищевказаних зборах вирішено реорганізувати шляхом перетворення: філію дочірнього підприємства “Ялтакурорт” Закритого акціонерного товариства лікувально – оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” – Санаторій “Україна” в Дочірнє підприємство “Санаторій “Україна” Закритого акціонерного товариства лікувально – оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”.    

Відповідно до п.1.3. Статуту Дочірнього підприємства “Санаторій “Україна” ЗАТ ЛОЗП України “Укрпрофоздоровниця” зареєстрованого 05.03.2003 року за №04055765Ю0020564, підприємство є правонаступником Дочірнього підприємства “Ялтакурорт” ЗАТ лікувально – оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” стосовно цивільно – правових відносин, усіх прав та обов’язків відносно всього майна, зобов’язань стосовно всіх кредиторів та боржників, включаючи зобов’язання, які оспорюються сторонами, а також стосовно прав користування земельними ділянками, родовищами, іншим майном та майнових і немайнових прав користування земельними ділянками, родовищами, іншим майном та майнових і немайнових прав, що виникли в результаті діяльності філії Дочірнього підприємства “Ялтакурорт” ЗАТ дікувально – оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця – “Санаторій “Україна”.

Отже суд встановив, що позивач є правонаступником Дочірнього підприємства “Ялтакурорт” ЗАТ лікувально – оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця – “Санаторій “Україна”, що в своє чергу є правомірним Дочірньому підприємству “Санаторій “Україна” закритого акціонерного товариства лікувально – оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” користуватися земельною ділянкою у відповідності до Державного акту на право постійного користування землею І-КМ №003045.

Суд зазначає, що форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Згідно з постановою Кабінету Міністрів від 02.04.2002 року раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються діючими та належать до заміни у випадку добровільного звернення юридичних осіб.

Стаття 108 Цивільного кодексу України передбачає, що у випадку перетворення, новій юридичній особі переходить все майно, всі права та обов’язки попередньої юридичної особи. Вказане положення міститься також у п. 1.3. Статуту санаторію “Україна”. Окрім того, у відповідності до норм Земельного кодексу України ст. 120 при переході права власності на будівлю та споруду до інших юридичних або фізичних осіб, до них переходить право на земельну ділянку.

Таким чином, право користування земельною ділянкою, відведеної санаторію “Україна”, який в подальшому був реорганізований в ДП “Санаторій “Україна” ЗАО ЛОЗПУ “Укрпрофоздоровниця”, виникло у ДП “Санаторій “Україна” в силу ст. 108 ЦК України, ст. 120 ЗК України та п.1.3. Статуту.   

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, підставами припинення  права  користування земельною ділянкою є:

а) добровільна  відмова  від  права  користування   земельною ділянкою;

б) вилучення  земельної ділянки у випадках,  передбачених цим Кодексом;

в) припинення    діяльності    державних    чи    комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання  земельної ділянки способами,  які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання   земельної   ділянки    не    за    цільовим призначенням;

д) систематична  несплата  земельного  податку  або  орендної плати.

Жодних з наведених вище підстав припинення права користування земельною ділянкою позивачем здійснено не було, отже  при прийнятті п.1.3. Рішення 34-ї сесії 4-го скликання №36 Гаспринської селищної Ради “Про припинення права користування землею” від 07.09.2005 року яким вирішено припинити право користування земельними ділянками, у зв’язку з припиненням діяльності юридичних осіб: Санаторію “Україна” земельної ділянки в смт. Гаспра, Алупкінське шосе 15 з 05.03.2003 року відмінити рішення 2-ї сесії Гаспринської селищної Ради 22-го скликання від 15.12.1995 року та анулювати державний акт І-КМ №003045, відповідач вийшов за межі своїх повноважень які передбачені ст.ст. 25,26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.

Відповідно до ч. 2 Роз’яснень Вищого господарського суду України за №02-5/35 від 26.01.2000 р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів”, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного  законодавства  та/або  визначеній  законом компетенції  органу,  який видав цей акт. Обов'язковою  умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта  прав та охоронюваних   законом   інтересів підприємства   чи   організації  -  позивача  у  справі.

Захист прав громадян та юридичних осіб  на  земельні  ділянки здійснюється згідно з ч.3 ст. 152 Земельного кодексу України шляхом: визнання прав;   відновлення  стану  земельної  ділянки,  який  існував  до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють  небезпеку  порушення  прав;  визнання  угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої  влади  або  органів місцевого   самоврядування;   відшкодування   заподіяних  збитків; застосування інших передбачених  законом  способів.  Зокрема,  при оскарженні  рішень  органів  виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування з питань,  віднесених до їх компетенції (наприклад, про  відмову  в передачі у власність чи в продаж земельної ділянки або розміщенні об'єкта),  суд у  разі  задоволення  позову  визнає рішення  цих  органів  недійсними  і  зобов'язує  їх,  залежно від характеру спору,  виконати певні дії на захист порушеного права чи сам визнає це право за позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, посадові особи органів місцевого самоврядування зобов’язанні діяти тільки на підставі та в межах компетенції.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

         Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень

       До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

       У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
-з  використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
-обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
- безсторонньо (неупереджено);
- добросовісно;
- розсудливо;
- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване
це рішення(дія);
- з  урахуванням  права  особи на участь у процесі прийняття рішення;
- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

       Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ч. ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

        Так за загальним правилом, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного  законодавства  та/або  визначеній  законом компетенції  органу,  який видав цей акт. Обов'язковою  умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта  прав та охоронюваних   законом   інтересів підприємства   чи   організації  -  позивача  у  справі.

       Відповідно до ст. 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

      Відповідно до ч. 1 ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

      Відповідно до ч.2 ст. 99 Кодексу Адміністративного судочинства України, для  звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк,  який, якщо не встановлено інше,  обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна  була  дізнатися  про  порушення  своїх  прав,  свобод  чи інтересів.

      Суд задовольняє клопотання позивача про поновлення строку подання адміністративного позову, у зв’язку з тим, що на адресу Дочірнього підприємства  “Санаторій “Україна” закритого акціонерного товариства лікувально – оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” оспорюване рішення надійшло лише 15.032006 року про що свідчить номер та дата вхідної кореспонденції та конверт зі штампом відділення зв’язку та з датою направлення Гаспринською селищною Радою на адресу ДП “Санаторій “Україна”, а саме відправлено було 14.03.2006 року.

      Відповідно до ст. 102 Кодексу Адміністративного судочинства України, пропущений  з   поважних   причин   процесуальний   строк, встановлений законом, може бути поновлений, а процесуальний строк, встановлений судом,  - продовжений судом за клопотанням особи, яка бере участь у справі.

      Відповідно до ст. 158 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови.

        В судовому засіданні 05.03.2007 року оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

       Повний текст постанови підписано 12.03.2007 року.

       Враховуючи вищевикладене, керуючись 158, 159, 161, 162, 163,  ст.ст. Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИТИ:

1.          Поновити строк подання адміністративного позову.

2.          Позов задовольнити в повному обсязі.

3.          Визнати протиправним та відмінити п.1.3. Рішення 34-ї сесії 4-го скликання Гаспринської селищної Ради №36 “Про припинення права користування землею”.

Відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Чумаченко С.А.