ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2009                                                                                       Справа№  12/9

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колеги суддів:

головуючого судді Джихур О.В. (доповідача) суддів:, Виноградник О.М., Герасименко І.М. при секретарі судового засідання: Вовченко О.В.

за участю представників сторін:

від відповідача - Романченко Олена Іванівна, юрисконсульт, довіреність №19/9-

1186/14 від 21.07.08;

від відповідача:  Солдецька Олена Миколаївна, довіреність №19/9-895/Сп   від

29.05.08;

від відповідача - Гаврилюк Сергій Іванович, довіреність №19/к-916/сп    від

27.05.09;

від  позивача:   Дьорко  Андрій Мирославович,  юрист,  довіреність № б/н від

25.02.09;

04.06.09р. - у судове засідання не з'явилися, про час та місце судового засідання

повідомлені належним чином.

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні  апеляційну  скаргу  Відділу

державної служби охорони при УМВС України в Кіровоградській області,

м.Кіровоград

на рішення господарського суду Кіровоградської області   від    23.03.2009р. у

справі № 12/9

за позовом повного товариства "Ломбарду "Онікс" громадян Лавінюкової Т.В.,

Талашкевича В.М.", м.Олександрія;

до Відділу державної служби охорони при УМВС України в Кіровоградській

області, м.Кіровоград;

про визнання недійсною частини договору, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 23.03.2009р. (Суддя Макаренко Т.В.) позов задоволено повністю, визнано недійсним п.6.2.1 договору №3892  від 01.07.06р.   на спостереження  за допомогою ПЦС за "Ломбард "Онікс" громадян Лавінюкової Т.В., Талашкевича В.М." та відділом державної служби охорони при УМВС України в Кіровоградській області.

Господарський суд дійшов висновку, що умови договору №3892, які зазначені в п.6.2.1 стосовно того, що виконавець не несе майнової відповідальності за збереження майно, що знаходиться на об'єктах обладнаних сигналізацією, що знаходяться під централізованим спостереженням, суперечать вимогам ч.3 ст.614 Цивільного кодексу України. Такі умови договору обмежують права позивача на відшкодування збитків, що можуть бути йому завдані невиконанням або неналежним виконанням своїх обов'язків відповідачем.

Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач його оскаржує на предмет невідповідності фактичним обставинам справи, нормам матеріального права.

Скаржник вказує, що згідно умов спірного договору він не брав на себе зобов'язання здійснювати охорону майна, що знаходиться на об'єкті, а тому і не повинен нести за це відповідальність. Відповідно до умов та предмету спірного договору відповідач несе відповідальність за спостереження за станом, за технічне обслуговування сигналізації та за забезпечення реагування груп затримання в разі надходження сигналу про спрацювання сигналізації.

Скаржник просить рішення скасувати, в позові відмовити.

Позивач доводи апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду законним, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 12.05.2009р. оголошувалась перерва до 28.05.2009р. і до 04.06.2009р.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

01.07.2006р. між сторонами укладено договір №3892, відповідно до якого відділ державної служби охорони при УМВС України в Кіровоградській області здійснює в інтересах повного товариства "Ломбард "Онікс" громадян Лавінюкової Т.В., Талашкевича В.М." спостереження за станом та технічне обслуговування сигналізації, що встановлена на об'єктах замовника, перелік та адреси яких зазначені в дислокації (додаток №1 до договору), що є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 6.2.1 спірного договору передбачено, що виконавець не несе майнової відповідальності за збереження майна, що знаходиться на об'єктах, обладнаних сигналізацією, що знаходиться під централізованим спостереженням.

Позивач вважає, що вказаний пункт договору суперечить ч.1 ст.614 Цивільного кодексу України і посилаючись на приписи ст.ст.203, 215, 217 Цивільного кодексу України просить визнати його недійсним.

Погодившись з доводами позивача господарський суд задовольнив позов.

З висновком господарського суду погоджується апеляційній господарський суд.

Правовідносини, що виникли між сторонами врегульовані главою 63 ЦК України "Послуги. Загальні положення". Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо інше не суперечить суті зобов'язання.

Відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг за плату передбачена частиною 1 статті 906 ЦК України: збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконання договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем лише за наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що неналежне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, господарський суд враховує, що види господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлення державного контролю у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування встановлено Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) (далі - Закон).

Відповідно до статті 8 Закону (1775-14) суб'єкт господарювання зобов'язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов (z 1678-04).

Ліцензійні умови (zl 678-04) є нормативно-правовим актом, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності.

Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг, пов'язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян затверджено спільним наказом Держпідприємництва України та МВС України від 14.12.2004 №145/1501 (zl678-04), зареєстрованим в Мін'юсті України від 31.12.2004 №1678/10277 (далі - Ліцензійні умови).

Відповідно до пункту 2.2. Ліцензійних умов, суб'єкт охоронної діяльності, який надає послуги згідно з отриманою ліцензією, зобов'язаний відповідно до п.2.2.1. надавати послуги лише за письмово укладеними цивільно-правовими договорами. Вести письмовий облік договорів; здійснювати виконання договорів з надання охоронних послуг на користь третіх осіб лише за їх письмовою згодою. При укладенні договорів конкретно вказувати в них об'єкт охорони та, якщо це майно громадян або юридичних осіб, зазначати розмір майнової відповідальності суб'єкта охоронної діяльності, який визначається відповідно до вимог частини 2 статті 96 та пункту 3 частини 1 статті 980 Цивільного кодексу України (435-15).

Відповідно до частини 2 статті 96 ЦК України юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном.

Нормами ч.3 ст. 980 ЦК України регламентовано відшкодування шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Згідно Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого Постановою КМУ від 10.08.1993р. №615 відносини підрозділів Державної служби охорони з юридичними особами та громадянами у зв'язку з наданням послуг з охорони та безпеки, відповідальність, права та обов'язки сторін визначаються договорами (п.21).

Відповідно до Інструкції про організацію діяльності міліції охорони Державної служби охорони при МВС України затвердженої наказом МВС України від 25.11.2003р. №1433 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України 18.05.2004р. №627/9226) діяльність міліції охорони серед інших здійснюється серед інших за напрямком охорони об'єктів (квартир) за допомогою нарядів груп затримання пунктів централізованого спостереження.

Згідно п.5.1 вказаної Інструкції охорона об'єктів, підключених на ПЦС, та реагування на спрацювання сигналізації забезпечується нарядами груп затримання підрозділів міліції охорони у взаємодії з підрозділами господарювання в області охорони згідно із взятими на себе зобов'язаннями.

Відповідно до Інструкції від 18.05.2004р. наряди ГЗ ПЦС реагують на сигнал "Тривога", беруть участь у перезакритті об'єктів після спрацювання ОПС, оцінює ситуацію, дотримуючись заходів безпеки, обстежують об'єкт, визначає причину надходження сигналу в разі проникнення на об'єкт, блокує об'єкт силами наряду та вживає заходів щодо затримки порушників.

За змісту спірного договору вбачається, що у разі надходження на ПЦС сигналу про спрацювання сигналізації виконавець забезпечує реагування груп затримки ДСО для встановлення причин його надходження (2.1.2 договору).

Таким чином в договорі йдеться не тільки про технічне обслуговування систем спостереження.

Викладене спростовує твердження скаржника, що він не брав на себе зобов'язання безпосередньо здійснювати охорону майна, що знаходиться на об'єкті, а тому і не повинен нести за це відповідальність.

Відповідно до частини 3 ст.614 Цивільного кодексу України правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Вищезазначене спростовує доводи відповідача стосовно того, що відповідно до умов та предмету спірного договору відповідач не брав на себе зобов'язання безпосередньо здійснювати охорону майна, що знаходиться на об'єкті, а тому і не повинен нести за це відповідальність.

Відповідно до частини 3 ст.614 Цивільного кодексу України правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Боржник, який порушив зобов'язання має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Таким чином, відповідальність за умисне порушення зобов'язання передбачена Законодавством в цілому, а конкретний її розмір повинен встановлюватись судом з врахуванням наявності вини виконавця послуг.

Отже, пункт 6.2.1 спірного договору не відповідає приписам ч.3 ст.614 Цивільного кодексу України. Такі умови договору дійсно обмежують права позивача на відшкодування збитків, що можуть бути йому завдані невиконанням або неналежним виконанням своїх обов'язків відповідачем.

  Згідно частини 1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

  Відповідно до частини 1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою дійсності правочин є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою ст.203 Цивільного кодексу України.

    Викладеним спростовуються доводи скаржника.

  Таким чином, рішення господарського суду Кіровоградської області від 23.03.2009р. відповідає діючому законодавству, підстави для його скасування відсутні.

   Керуючись статтями 103-105 Господарського процесуального кодексу країни, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відділу державної служби охорони при УМВС України в Кіровоградській області, м.Кіровоград - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Кіровоградської області від 23.03.09 р. по справі № 12/9 залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                   О.В. Джихур

Суддя                                                                         О.В. Виноградник

Суддя                                                                          І.М. Герасименко