ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к.

ПОСТАНОВА

Іменем України

16.02.2007

Справа №2-16/1203-2007А

11 годин 50 хвилин

За позовом – Акціонерного комерційного банку «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» (95001, м. Сімферополь, вул. Більшовицька, 24, р/р 12008000110004 в АКБ «ЧБРР», МФО 384577, код ЄДРПОУ 20929956, тел.. 510-365)

До відповідача  - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі (95053, м. Сімферополь, вул. М.Залки, 1/9, тел.. 51-20-91)

Про   визнання  нечинним податкового повідомлення – рішення

                                                                      Суддя В.А.Омельченко

                                                                      Секретар судового засідання  Хлебнікова Н.С.                                                                                                     

ПРЕДСТАВНИКИ:

08.02.2007 року

від позивача –   Кірєєв Д.В. – нач. юр. служби, дов. б/н від 27.07.06 р., Стребкова Г.Л. – гол. бухгалтер, дов. № 15 від 29.01.07. р;

від відповідача – Архипенко Н.І. – гол. держ. под. ревізор-інспектор, дов. № 918/9/10-0 від 29.01.07 р; Паркулаб Л.В.- гол. держ. под. ревізор-інспектор, дов. № 916/9/10-0 від 29.01.07 р. Шугалка Д.С., головний держ. под. інспектор дов. № 14541/9/10 від 15.08.2006 року; Вінник М.Ю., головний держ. под. інспектор дов. № 14341/9/10 від 10.08.2006 року, Мегера О.В., перший заступник начальника управління податкової міліції, дов. № 285/9/26-0 від 08.02.2007 року

За участю прокурора – Горна К.В., посвідчення № 04070.

16.02.2007 року

від позивача –   Кірєєв Д.В. – нач. юр. служби, дов. б/н від 27.07.06 р., Стребкова Г.Л. – гол. бухгалтер, дов. № 15 від 29.01.07. р;

від відповідача – Жаворонкова Г.В. – нач. юр. відділу, дов. № 13673/10 від 24.10.05р.; Архипенко Н.І. – гол. держ. под. ревізор-інспектор, дов. № 918/9/10-0 від 29.01.07 р; Вінник М.Ю., головний держ. под. інспектор дов. № 14341/9/10 від 10.08.2006 року;

Від прокуратури - не з'явився

Суть спору -           Позивач АКБ «Чорноморський  банк розвитку та реконструкції» м. Сімферополь,  звернувся до Господарського суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі, м. Сімферополь,  про визнання нечинними податкових повідомлень – рішень № 0001192200/0   та  № 0001202200/0  від 15.12.2006 року.

На день судового засідання 08.02.2007 року позивач надав до суду заяву про часткову відмову від позовних вимог відносно визнання нечинним податкового повідомлення – рішення ДПІ у м. Сімферополі № 0001202200/0 від 15.12.2006 року про донарахування позивачу ПДВ та застосування штрафних санкцій до позивача. Суд прийняв вказану заяву.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно податкового повідомлення – рішення № 0001192200/0 від 15.12.2006 року  на думку позивача  відповідач необґрунтовано нарахував йому суму податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств у розмірі  707307 гривень та застосував штрафні санкції з податку на прибуток підприємств у сумі 609375 гривень на підставі підпункту 17.1.3. пункту 17.1.  та підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-111 від 20.12.2000 року.

Нарахування відповідачем на думку позивача сум податкового зобов’язання з податку на прибуток здійснилося незаконно та позивач при формуванні бази, яка підлягає оподаткуванню даним податком у періоді перевірки, не порушував вимоги, які закріплені у підпункту 4.1.3., підпункту 4.1.6. пункту 4.1. статті 4, підпункту 5.2.4. пункту 5.2. статті 5; підпункту 7.6.1., підпункту 7.6.3. пункту 7.6. статті 7, підпункту 12.2.2., підпункту 12.2.3., підпункту 12.2.4. пункту 12.2. статті 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР, а навпаки керувався даними нормами та приписами нормативно-правових актів Національного банку України при нарахуванні та сплаті податку на прибуток.

Згідно податкового повідомлення – рішення № 0001202200/0 від 15.12.2006 року відповідач на думку позивача  помилково нарахував позивачу суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 32000 гривень та застосував відносно позивача штрафні санкції з податку на додану вартість (далі за текстом ПДВ) у сумі 16000 гривень на підставі підпункту 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-111 від 20.12.2000 року.

Також як вказує позивач він не порушував вимог, викладених у пункті 4.1. статті 4, підпункті 7.2.1. пункту 7.2. статті 7, підпункті 7.3.1. пункту 7.3. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі – Закон № 168) та правомірно не відобразив у своєму податковому обліку операцію, пов’язану з продажем адміністративної будівлі у м. Севастополі, що підтверджується відповідними документами.

Відповідач – Державна податкова інспекція у м. Сімферополі у своїх запереченнях на позовну заяву просить суд у позові відмовити за наступними мотивами.

Нарахування сум податкового зобов’язання з податку на прибуток здійснилося у зв’язку з тим, що  відповідач за результатами проведення перевірки встановив з боку позивача порушення підпункту 4.1.3., підпункту 4.1.6. пункту 4.1. статті 4, підпункту 5.2.4. пункту 5.2. статті 5; підпункту 7.6.1., підпункту 7.6.3. пункту 7.6. статті 7, підпункту 12.2.2., підпункту 12.2.3., підпункту 12.2.4. пункту 12.2. статті 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР.

Дані порушення пов’язані з наступними операціями, які здійснював банк, а саме: неправомірне формування страхових резервів під дебіторську заборгованість з боку позивача; неправомірне формування резервів  під кошти на коррахунках; помилкове віднесення до складу валових витрат коштів, направлених на формування резервів під знецінення цінних паперів; безпідставне  формування страхових резервів  для відшкодування можливих втрат за кредитними лініями та наданими гарантіями; отримані векселя від емітентів  в рахунок погашення дебіторської заборгованості банк неправомірно врахував у  витратах  в момент розрахунку  векселями та відобразив ці операції у окремому податковому обліку фінансових результатів.

Нарахування ПДВ у розмірі 32000 гривень та застосування відносно позивача штрафних санкцій з ПДВ у сумі 16000 гривень здійснилося у зв’язку з тим, що відповідач за результатами проведення перевірки встановив порушення з боку позивача вимог та приписів, викладених у пункті 4.1. статті 4, підпункті 7.2.1. пункту 7.2. статті 7, підпункті 7.3.1. пункту 7.3. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року № 168/97-ВР. Порушення пов’язані, з помилковим не відображенням у податковому обліку позивача операції з продажу адміністративної будівлі у м. Севастополі, що підтверджується нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу нерухомості.

          В ході розгляду справи була оголошена перерва судового засідання в порядку ст. 150 КАС України, після закінчення якої  провадження по справі було  продовжено.

          Після  вияснення  усіх обставин справи, та перевірення доказів, суд перейшов до судових дебатів, які почалися в судовому засіданні, що відбулося 16.02.2007 року.

          Після закінчення дебатів  сторін, суд  віддалявся  для  ухвалення рішення по даній справі до нарадчої кімнати.

          Розглянувши  матеріали справи та дослідивши  письмові докази, а також заслухавши  представників сторін, суд, -

                                                      В С Т А Н О В И В :

Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі була проведена планова документальна перевірка  АКБ «Чорноморський банк  розвитку та реконструкції»  з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого  законодавства за період з 01.01.2005р. по 30.06.2006р.  За результатами зазначеної перевірки відповідачем був складений акт перевірки від 06.12.2006 року № 6398/22-012/20929956 (надалі акт перевірки).

На підставі акту перевірки ДПІ у м. Сімферополі винесено два податкових повідомлення – рішення, а саме:  № 0001192200/0 та  № 0001202200/0 від 15.12.2006 року.

Згідно податкового повідомлення – рішення № 0001192200/0 відповідач нарахував позивачу суму податкового зобов’язання з податку на прибуток підприємств у розмірі  707307 гривень та застосував штрафні санкції з податку на прибуток підприємств у сумі 609375 гривень на підставі підпункту 17.1.3. пункту 17.1.  та підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-111 від 20.12.2000 року.

Нарахування сум податкового зобов’язання з податку на прибуток здійснилося у зв’язку з тим, що  відповідач за результатами проведення перевірки встановив з боку позивача порушення підпункту 4.1.3., підпункту 4.1.6. пункту 4.1. статті 4; підпункту 5.2.4. пункту 5.2. статті 5; підпункту 7.6.1., підпункту 7.6.3. пункту 7.6. статті 7; підпункту 12.2.2., підпункту 12.2.3., підпункту 12.2.4. пункту 12.2. статті 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР.

Згідно податкового повідомлення – рішення № 0001202200/0 відповідач нарахував позивачу суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 32000 гривень та застосував відносно позивача штрафні санкції з податку на додану вартість у сумі 16000 гривень на підставі підпункту 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-111 від 20.12.2000 року.

Нарахування сум податкового зобов’язання з ПДВ здійснилося у зв’язку з тим, що відповідач за результатами проведення перевірки встановив порушення з боку позивача вимог та приписів, викладених у пункті 4.1. статті 4, підпункті 7.2.1. пункту 7.2. статті 7, підпункті 7.3.1. пункту 7.3. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Позивач не оспорює податкове повідомлення-рішення № 0001202200/0 від 15.12.2006 у зв’язку з поданою 08.02.2006 року заявою про часткову відмову від позову.

Суд приймає дану заяву, та вважає, що права позивача та відповідача у зв’язку з подачею даної заяви не порушено. Суд вважає, що справа у цій частині позовних вимог підлягає закриттю згідно до статті 157 КАС України.  

Позивач не погодився з висновками відповідача про заниження податку на прибуток та нарахованими сумами з цього  податку, не згоден з штрафними санкціями з податку на прибуток, які застосовано відносно позивача на підставі підпункту 17.1.3. пункту 17.1.  та підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181, оспорює їх та вважає податкове повідомлення-рішення № 0001192200/0   від 15.12.2006 року нечинним та таким, що не відповідає діючому законодавству з питань оподаткування в Україні.

Суд вважає, що  у цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

З 01.01.2005 року по 30.06.2006 року АКБ  «Чорноморський банк  розвитку та реконструкції»  включав до складу валових витрат суми коштів, які були їм внесені до страхових резервів, які були сформовані позивачем під дебіторську заборгованість, під кошти на коррахунках у інших банках, під знецінення цінних паперів, для відшкодування можливих втрат по кредитним лініям та наданим гарантіям. Формування резервів позивачем підтверджується наявними у матеріалах справи документами, а саме: акт перевірки, звіти банка, платіжні доручення, акти інвентаризації,  висновок експертизи, оборотно-сальдові відомості банку, договори купівлі-продажу векселів, листи НБУ та т.і.

Відповідно до підпункту 5.2.4 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування  прибутку підприємств» від  28.12.1994 року  за 334/94-ВР (далі Закон № 334) до складу валових витрат  включаються  суми коштів, внесені  до страхових резервів у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Згідно з підпунктом 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат за основним боргом (без відсотків та комісій) за всіма видами кредитів, а також гарантій, порук, придбання цінних паперів, інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно з законодавством.

Відповідно до підпункту 12.2.2 з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону.

Відповідно до  Інструкції про порядок регулювання  діяльності банків в Україні , затвердженої Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 року № 368 передбачено, що порядок класифікації активних операцій банків і визнання їх нестандартними, формування та використання резервів під ці операції, мінімальний розмір резервів під активні операції банків установлюється відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

Згідно з вимогами пункту 2.5. Положення  про порядок формування і використання банками  резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості, затвердженого Постановою Правління НБУ від 13.12.2002 року № 505 (далі Положення № 505) дебіторська заборгованість, що віднесена до 1 групи ризику, вважається стандартною. Дебіторська заборгованість, що віднесена до 2-4 груп ризику, вважається нестандартною.

У пункті 2.4. Положення № 505 закріплені критерії на підставі яких здійснюється  віднесення дебіторської заборгованості до відповідної групи. Документами, що є у матеріалах справи (звіти банку до НБУ, акти інвентаризації банку та платіжні доручення) підтверджується, що дебіторська заборгованість, яка виникла перед банком відображалася у балансі банку більш 90 днів, що є підставою віднесення її до 2-4 груп, та як слід її необхідно відносити до класу нестандартної. Дебіторська заборгованість виникла у позивача за результатами здійснення ним господарської діяльності.

Відповідно до положень речення 2 абзацу 2 підпункту 1.1. глави 1 розділу 2 Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 368 від 28.08.2001 року  банки формують резерви за такими активними операціями: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими понад 31 день та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

У пункті 3 Постанови Національного банку України від 06.07.2000 року N 279 закріплено, що банки зобов'язані здійснювати формування резервів під кредитні ризики за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках, та за простроченими на строк понад 30 днів нарахованими доходами за кредитними операціями відповідно до пунктів 1.6, 1.7, 8.2 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, починаючи з 1 січня 2001 року (далі Положення № 279).

Відповідно до пункту 8.2. вказаного Положення  під час формування резервів за кредитними операціями, що здійснюються на міжнародному ринку, банки мають ураховувати ризик країни, який виникає у зв'язку з кредитуванням позичальників інших країн і залежить від нестабільної політичної ситуації, економічної кризи, обмежувальної політики уряду щодо іноземних кредитів, інвестицій, переказів тощо.

У пункті 8.3. цього ж Положення закріплено, що ризики за коштами, що розміщені на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках, які віднесені до груп 1 - 2, вважаються "стандартними", а віднесені до груп 3 - 8 - "нестандартними".

Відповідно до листів Національного банку України, які є в матеріалах справи, банки Росії у першому кварталі 2005 року відносилися до 3 групи ризику, та згідно до вимог  Положення № 279 відносились до нестандартної групи, а починаючи з 2 кварталу 2005 року та до 30.06.2006 року відносилися до 2 групи, тобто стандартної.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач відповідно до вимог Положення НБУ про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за  кредитними операціями банків, затвердженого постановою Правління НБУ від 06.07.2000 року № 279 сформував страховий резерв за коштами, які знаходились на коррахунку у МКБ «Москомприватбанк» (Російський банк) тільки у першому кварталі 2005 року, коли цей банк був включений до нестандартної групи.

На думку суду, позивач діяв відповідно до вимог та приписів Положення № 279.

Згідно акту перевірки відповідача слідує, що банк неправомірне сформував резерви під кошти на коррахунках у інших банках, а саме це стосується безнадійної  заборгованості за коштами, які розміщені на коррахунках в КАБ «Славянський”.

Суд, це твердження відповідача не вважає обґрунтованим, так як відповідно до підпункту 1.7. Положення № 279 банки зобов'язані формувати резерв на всю суму коштів, розміщених на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах.

КАБ “Слов`янський” було ліквідовано за рішенням НБУ. Грошові вимоги позивача до КАБ “Слов`янський” були своєчасно направлені до ліквідаційної комісії та визнані останньою.

Більш того, 04.12.2001 року позивач отримав від Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України (м. Київ) висновок наукового – правової експертизи, згідно якого АКБ “ЧБРР” на підставі чинного законодавства України, починаючи з 1 січня 2001 року, зобов’язаний формувати резерви для відшкодування можливих витрат за кредитними операціями за своїми грошовими вимогами до АКБ “Слов`янский”.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», який регламентує питання формування резервів під знецінення цінних паперів, відсилає к нормативним актам НБУ, регламентуючим процедуру визначення знецінення цінних паперів.  

Так, відповідно до пункту 1.4 Положення про порядок визнання справедливої вартості та зменшення корисності цінних паперів, затвердженого Постановою Правління  НБУ від 17.12.2003 року № 561 (далі Положення № 561), банки зобов'язані визнавати зменшення корисності та відповідно формувати резерв у сумі перевищення балансової вартості придбаних цінних паперів над сумою очікуваного відшкодування. Активи у вигляді цінних паперів, за якими банк визнає зменшення корисності, уважаються нестандартними. Згідно цього положення зменшення корисності прямо пов’язано з визначенням класу емітенту та/ чи наявності портфелю на продаж.

Наявність портфелю на продаж у позивача підтверджують дані активного рахунку 3114, на якому враховувалися всі операції з векселями банку, дані сальдової відомості з залишком на рахунку 3114, журнали реєстрації договорів на продаж, договори купівлі-продажу векселів та інші документи, які є в матеріалах справи.

На думку суду, позивач при наявності у нього портфелю цінних паперів на продаж, правомірно у періоді з 01.01.2005 року по 30.06.2006 року активи у вигляді цінних паперів визнав як зменшеними у корисності та відніс до класу нестандартної заборгованості.

Позивач на протязі періоду з 01.01.2005 року до 30.06.2006 року укладав з різними контрагентами договори фінансового кредиту та договори надання гарантій. Матеріалами справи не підтверджено, що банк формував страхові резерви під кошти які були не надані фактично позивачем за договорами кредиту та надання гарантій.

Норми статі 12 Закону України № 334 чітко вимагають від банку формування страхових резервів за всіма видами кредитів (у тому числі кредитних ліній) та гарантій.

Згідно розділу 4 глави 1 пункту 1.1. Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України № 368 від 28.08.2001 року  до кредитних операцій належать активні операції банку, що пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів ..... або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, ....).

          Згідно з вимогами абзацу 4 пункту 1.5. Положення № 279, банки зобов’язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих витрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземний валютах.

У підпункті 1.11.1. пункту 1.11. статті 1 Закону України  № 334  закріплено, що фінансовий кредит надається за правилами надання фінансових кредитів, які встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.

У статті 2 Закону України “Про банки та банківську діяльність” № 2121-111 від 07.12.2000 року закріплено, що банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Суд приходить до висновку, що передумовою формування резерву згідно вимог  статі 12 Закону України № 334 є наявність обов’язку надати кошти за кредитом та гарантією та  страховий ризик виникає саме з зобов’язання надання коштів за цими активними операціями банку.

У пункті 1.4. Положення № 279 закріплено, що до заборгованості за кредитними операціями, що становлять кредитний портфель банку, належать: ... зобов'язання з кредитування, що надані банкам і клієнтам...  

Зі змісту положень про договори кредиту та гарантії, закріплених у статтях 1054-1057 та статтях 560-569 ЦК України, умов договорів банку про надання кредитної лінії та договору надання гарантії, випливає зобов’язання позивача про надання коштів.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що всі вищенаведені операції які здійснював позивач відносяться до активних банківських операцій (підпункт 12.2.1 пункту 12.2 статті 12 Закону № 334) та до інших видів заборгованості (підпункт 12.2.2 пункту 12.2. статті 12 Закону № 334), а методика формування резервів під нестандартну заборгованість за вищезгаданими операціями, яка використовувалась позивачем,  визначена НБУ,  створення позивачем страхових резервів за рахунок валових витрат під  вищенаведену нестандартну заборгованість є правомірним.

Суд вважає, що при формуванні резервів під заборгованість вказану вище слід керуватися нормами матеріального права, закріпленими у підпунктах 12.2.1., 12.2.2., 12.2.3. пункту 12.2. статті 12 Закону № 334, які кореспондуються між собою.

Суд, виходячи з аналізу матеріалів справи (договори купівлі-продажу векселів, укладених банком та юридичними особами, журнал реєстрації договорів купівлі-продажу векселів, зведені меморіальні ордери за операціями з цінними паперами та т.і.), вважає, що відображення прибутку від операцій з цінними паперами, фондовими та товарними деривативами здійснено позивачем з дотриманням вимог Закону України № 334.

У акті перевірки вказано, що позивач не включив до складу валових доходів   фінансові результати операцій з цінними паперами, корпоративними правами та деривативами за 2005 рік у сумі 2335 200 гривень, за півріччя 2006 року у сумі 426 600 гривень. Відповідач у акті вказує що, операції з первинного випуску цінних паперів не є операціями з торгівлі цінними паперами, і підприємства – учасники такої емісії не мають підстав для відображення в податковому обліку витрат по випуску та одержанню цінних паперів.

Даний висновок відповідача є помилковим на не ґрунтується на законі.

За період, що перевірявся Позивач здійснював діяльність, пов’язану з купівлею-продажем цінних паперів згідно Ліцензії комісії з цінних паперів та фондового ринку серія АБ № 177199 від 28.10.2004 року (термін дії ліцензії  з 28.10.2004 по 28.10.2009).

Позивач у період з 01.01.2005 року по 30.06.2006 року здійснював операції з купівлі-продажу векселів.

Так, позивачем були укладені відповідні договори купівлі-продажу векселів, згідно умов яких в рахунок погашення дебіторської заборгованості позивач одержував прості векселі від емітентів та отримані векселя  позивач враховував у  витратах  в момент розрахунку  векселями емітенту.

У статті 75 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запроваджений Конвенцією від 06.07.1930 року, яка діє на території України, встановлено, що Простий вексель містить  безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей та т.і.

                  Згідно до статті 21 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18.06.1991 року № 1201-Х11 (далі – Закон № 1201) вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Відповідно до пункту 1.1. Положення про порядок здійснення банками  операцій з векселями в національній валюті на території України, затверджене Постановою Правління НБУ  від 16.12.2002 року № 508 (далі Положення № 508), це положення встановлює загальні правила, порядок проведення і здійснення банками операцій з векселями, що видані та підлягають оплаті на території України в національній валюті.

У пункті 1.2. Положення № 508 наведено термін вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити у визначений строк визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Згідно до вимог пунктів 9.1. та 9.3.Положення   № 508 розрахунки з використанням векселів належать до розрахункових операцій;  до операцій за розрахунками векселями з погашення дебіторської заборгованості перед банком належать вексельні платежі боржника на користь банку. Їх суть полягає в тому, що банк-кредитор погоджується прийняти від клієнта-боржника виконання іншого (вексельного) зобов'язання від платника за векселем. Прийняття вексельного зобов'язання відбувається шляхом передавання векселя, придбаного клієнтом-боржником, банку-кредитору. У разі погашення дебіторської заборгованості перед банком вимоги до векселів і порядку їх приймання встановлюються ті самі, що і для куплених векселів.

Згідно до статті 4  Закону України "Про обіг векселів в Україні” від 05.04.2001 року № 2374-111 (далі Закон № 2374) видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

          На думку суду, позивач, отримані векселя від емітентів  в рахунок погашення дебіторської заборгованості, правомірно врахував у  витратах  в момент розрахунку  векселями та відобразив ці операції у окремому податковому обліку фінансових результатів. Позивач керувався статтею 7 Закону № 334.

          Відповідно до пункту 7.6. статті 7 Закону України  № 334 «Оподаткування операцій з цінними паперами та деривативами»:

- 7.6.1. Платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами... у розрізі окремих видів цінних паперів.... При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами. Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону. Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж, виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду. Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цим підпунктом, беруть участь у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом. Норми цього пункту не поширюються на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку.

- 7.6.2. Норми цього пункту поширюються на платників податку - торгівців цінними паперами та деривативами, а також на будь-яких інших платників податку, які здійснюють операції з торгівлі цінними паперами чи деривативами.

У зв’язку з викладеним позивачем не могло бути порушено підпункту 4.1.3  пункту 4.1 ст.4 Закону України  № 334, згідно якого валовий дохід включає доходи від операцій, передбачених  статтею 7 цього Закону.

Висновок відповідача про те, що підприємства – учасники емісії не мають підстав для відображення в податковому обліку витрат по випуску та одержанню цінних паперів  не відповідає змісту статті 7 Закону України № 334.

Норма, закріплена у абзаці 5 підпункту 7.6.1. пункту 7.6. статті 7 Закону України  № 334 розповсюджується тільки на платника податків – емітента, але не може розповсюджуватися на векселеотримувача при отриманні векселя від емітента у рахунок погашення заборгованості.

          Висновок спеціаліста – бухгалтера від 22.01.2006 року, який було надано відповідачем у судовому засіданні, суд не бере до уваги на підставі наступного.

У резолютивній частині висновку вказано, що висновки акта перевірки ДПІ у м. Сімферополі про нарахування сум податку на прибуток є підтвердженими.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про судову експертизу” від 25.02.1994 року № 4038-Х1 (далі - закон № 4038) судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Згідно до вимог Інструкції “Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень”, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 8.10.1998 року № 53/5 економічна експертиза включає дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності; дослідження документів про економічну діяльність підприємств і організацій, дослідження документів фінансово-кредитних операцій (пункт 127 Інструкції).

При проведенні економічної експертизи, за результатами якої був отриманий висновок від 22.12.2007 року, спеціалістом взагалі не були досліджені первинні документи банку, які свідчать про установлення відповідності чинному законодавству відображення в податковому обліку банку валового доходу та валових витрат за фінансово-господарськими операціями, що підлягають оподаткуванню податком на прибуток.

Відповідач не надав суду доказів витребування документів податкового обліку від позивача для проведення спеціальних досліджень (висновку експерта від 22.01.2006 року), або яких-небудь інших доказів, які б свідчили про дослідження спеціалістом-бухгалтером належних документів для надання обґрунтованого експертного висновку у галузі оподаткування.

Висновки відповідача, викладені у акті перевірки та наданих до суду запереченнях спростовуються викладеними вище обставинами та вимогами вищевикладених норм матеріального права.

У статті 11 Закону України « Про систему оподаткування» від 25.06.1991 року № 1251 – XII  закріплено, що відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Таким чином, суд, вважає, що позивачем у періоді, на який розповсюджувалась  перевірка відповідача, не було допущено порушень податкового законодавства України та позивач не повинен нести юридичної відповідальності за заниження оподатковуваної бази податком на прибуток на підставі положень Закону України «Про порядок погашення податкових зобов’язань платниками податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-111 від 20.12.2000 року.

За правилами статті 94 КАС України, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України.

Вступна та резолютивна частина рішення оголошені в судовому засіданні  -16.02.2007 р.

 Постанова  складена в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України –21.02.2007.р.

 На підставі вищевикладеного та керуючись ч.1 ст. 94, ст.150, ч.ч. 1-3 ст. 160, 162, 167  КАС України, суд,-  

                                                    П О С Т А Н О В И В:

1.          Позов задовольнити частково

2.          Визнати нечинним  податкове повідомлення – рішення  Державної  податкової   інспекції в м. Сімферополі № 0001192200/0 від 15.12.2006 року.

3.          В частині визнання нечинним  податкового повідомлення – рішення ДПІ в м. Сімферополі № 0001202200/0 від 15.12.2006 року провадження по справі закрити.

4.          Стягнути з Державного бюджету України ( рахунок № 31118095600002 в банку платника : Управління державного казначейства в АР Крим, Держбюджет, м. Сімферополь, МФО 824026, ОКПО 22301854) на користь Акціонерного комерційного банку «Чорноморський банк розвитку та реконструкції» (95001, м. Сімферополь, вул. Більшовицька, 24, р/р 12008000110004 в АКБ «ЧБРР», МФО 384577, код ЄДРПОУ 20929956, тел.. 510-365)  03,40 грн. державного мита.

          Постанова  може бути оскаржена  до Севастопольського апеляційного господарського суду через  господарський суд АР Крим шляхом  подачі заяви  про апеляційне оскарження постанови в  десятиденний строк з дня складання постанови  в повному обсязі, з  подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку передбаченому ч.5 ст. 186 КАС України.

          Постанова  набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі не подання відповідної заяви ( ст. 254 КАС України)

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Омельченко В.А.