ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к.
ПОСТАНОВА
Іменем України
20.02.2007 | Справа №2-16/1443-2007А |
За позовом – Товариства з обмеженою відповідальністю «Докфарм» (95044, м. Сімферополь, вул. 60 років Жовтня, 30, р/р 26002000230921 в АКБ «ЧБРР», м. Сімферополь, МФО 384577)
До відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі (95053, м. Сімферополь, вул. М.Залки, 1/9, тел.. 51-20-91)
Про визнання нечинним податкового повідомлення – рішення
Суддя В.А.Омельченко
Секретар судового засідання Хлебнікова Н.С.
ПРЕДСТАВНИКИ:
08.02.2007 року
від позивача – Кірєєв Д.В. представник, дов. № 02/02 від 29.01.2007 року
від відповідача – Шугалка Д.І., головний державний податковий інспектор, дов. № 14541/9/10 від 15.08.2006 року
20.02.2007 року
від позивача – Кірєєв Д.В. – представник, дов. № 02/02 від 29.01.2007 року
від відповідача – Булат К.М., головний державний податковий інспектор юридичного управління дов. № 1550/9/10-0 від 10.02.2007 року
Суть спору - Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю “Докфарм”, м. Сімферополь, звернувся до Господарського суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі, м. Сімферополь, про визнання нечинним податкового повідомлення - рішення ДПІ у м. Сімферополі № 0001242200/0 від 26.12.2006 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно податкового повідомлення-рішення до позивача неправомірно застосовані штрафні санкції по податку на доходи іноземних юридичних осіб у розмірі 103604,50 грн. та неправомірно донарахований податок на доходи іноземних юридичних осіб в сумі 51802,25 грн., всього 155406,75 грн.
На думку позивача, він, при нарахуванні податку на прибуток підприємств у періоді, на який розповсюджувалась перевірка, не порушував вимог, закріплених в пункті 13.2 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року за № 334/94-ВР (далі Закон №334/94-ВР), а саме: позивач у силу норм, закріплених у пункті 1 статті 4, статті 11 Конвенції між урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування і попередження податкових ухилень по податках на доходи і капітал, підписана 4 березня 1994 року, ратифікована ВР України 26 травня 1995 року, набула чинності 5 червня 2000 року (далі – Конвенція) не повинен був нараховувати та сплачувати до бюджету податок з доходів нерезидента в загальній сумі 51802,25 грн., так як такий податок сплачує у силу норм міжнародної угоди резидент США, на користь якого позивачем були перераховані кошти у вигляді процентів за користування кредитом згідно кредитної угоди, укладеної позивачем та резидентом США – компанією з обмеженою відповідальністю “КРЕДОМАКС Л.Л.С.”. Факт резидентства США вказаної вище компанії підтверджено уставом компанії, афідевітом, сертифікатом спроможного стану та ухвалою ВАС України від 18.08.2006 року по справі № К-9836/06.
Відповідач – Державна податкова інспекція у м. Сімферополі у своїх запереченнях на позовну заяву просить суд у позові відмовити за наступними мотивами.
На думку відповідача, позивачем порушені вимоги, закріплені в пункті 13.2 статті 13 Закону № 334/94 -ВР, а саме: позивачем при перерахуванні коштів на користь резидента США у вигляді процентів за користування кредитними коштами не був утриманий і не сплачений до бюджету податок з доходів нерезидента в загальній сумі 51802,25 грн..
Також, на думку відповідача, сплата вказаного податку повинна була здійснюватися позивачем, на той підставі, що документи, які надав позивач до перевірки, не відповідають формі, яка встановлена для таких документів п.4 Порядку звільнення від оподаткування доходів з джерелом їх походження з України згідно з міжнародними угодами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого Постановою КМ України № 470 від 6 травня 2001 року (далі Порядок № 470) та ці документи не можуть підтверджувати факту резідентства США компанії з обмеженою відповідальністю “КРЕДОМАКС Л.Л.С.”. Більш того, згідно інформації Служби Внутрішніх Доходів США, отриманої відповідачем, резидент США – компанія з обмеженою відповідальністю “КРЕДОМАКС Л.Л.С.” не має фізичної присутності в США, але зареєстрована в США, проте не отримувала коду платника податків і відповідно не сплачувала їх в цій країні.
На підставі пункту 17.1.9. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» № 2181-111 від 21.12.2000 року (далі Закон № 2181) відповідачем до позивача правомірно застосовані штрафні санкції по податку на доходи іноземних юридичних осіб у розмірі 103604,50 грн.
В ході розгляду справи була оголошена перерва судового засідання в порядку статті 150 КАС України, після закінчення якої провадження по справі було продовжено.
Після вияснення усіх обставин справи, та перевірки доказів, суд перейшов до судових дебатів, які почалися в судовому засіданні, що відбулося 20.02.2007 року.
Після закінчення дебатів сторін, суд віддалявся для ухвалення рішення по даній справі до нарадчої кімнати.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, а також заслухавши представників сторін, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі проведена виїзна планова документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Докфарм» з питання дотримання вимог податкового і валютного законодавства за період з 01.01.2005 року по 30.09.2006 року.
За наслідками вказаної перевірки фахівцями ДПІ в м. Сімферополі складений акт перевірки від 19.12.2006 року № 6613123-6/32271317 (далі – акт перевірки).
На підставі акту перевірки ДПІ в м. Сімферополі винесено податкове повідомлення-рішення від 26 грудня 2006 року № 0001242200/0.
Згідно податкового повідомлення-рішення від 26 грудня 2006 року № 0001242200/0 до позивача застосовані штрафні санкції на підставі пункту 17.1.9. статті 17 Закону № 2181 по податку на доходи іноземних юридичних осіб у розмірі 103604,50 грн. і донарахований податок на доходи іноземних юридичних осіб в сумі 51802,25 грн., всього 155406,75 грн.
Відповідач нарахував вищезгаданий податок, у зв’язку з порушенням позивачем вимог, закріплених в пункті 13.2 статті 13 Закону № 334/94-ВР. Так позивачем, на думку відповідача, не утриманий і не сплачений до бюджету податок з доходів нерезидента в загальній сумі 51802,25 грн., зокрема: 7679,58 грн. – 15% від 51197,19 грн. (еквівалент 9661,67 доларів США перерахованих 28.02.2005 року); 44122,67 грн. – 15% від 294151,14 грн. (еквівалент 58247,75 доларів США перерахованих 07.10.2005 року).
Позивач не погодився з висновками відповідача щодо несплати податку на доходи нерезидента та нарахованими сумами з цього податку, не згоден з штрафними санкціями з даного податку, оспорює їх та вважає податкове повідомлення-рішення від 26 грудня 2006 року № 0001242200/0 нечинним та таким, що не відповідає діючому законодавству з питань оподаткування в Україні.
Суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
3 грудня 2003 року між позивачем та фірмою «CREDO MAX L.L.C» (Oklahoma, USA) був укладений кредитний договір № 5/03UA.
Цей кредитний договір зареєстрований в НБУ шляхом видачі ГУ НБУ в АР Крим реєстраційного свідоцтва № 214 від 10.12.2003 року згідно вимог Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами грошових зобов'язань перед нерезидентами по залучених від нерезидентів кредитах, позиках в іноземній валюті, затвердженого Постановою Правління НБ України № 602 від 22.12.1999 року.
Згідно умов кредитного договору Фірма «CREDO MAX L.L.C» - кредитор відкрила позивачу кредитну лінію для ведення господарської діяльності і поповнення оборотних коштів, а також на інші цілі, передбачені статутом товариства і не заборонені чинним законодавством України.
Загальний ліміт кредитної лінії складав 3000000 доларів США 00 центів (пункт 1.2. кредитного договору) зі строком дії кредитної лінії до 3 грудня 2008 року (пункт 1.3. кредитного договору).
Позивач, у відповідності до умов, передбачених пунктом 1.4. кредитного договору, за користування кредитними засобами повинен сплачувати Фірмі «CREDO MAX L.L.C» - кредиторові 11 (одинадцять) відсотків річних.
Пунктом 2.1. кредитного договору передбачено, що кредитор відкрив позичальникові кредитну лінію на умовах терміновості, поворотності, платності і цільової спрямованості.
Відсотки сплачуються щомісячно на користь кредитора згідно порядку сплати відсотків, передбаченого підпунктом 3.4.4. кредитного договору.
Пунктом 3.1.1. цього ж договору передбачено право кредитора за письмовою заявою позичальника переносити терміни сплати відсотків за користування кредитними засобами. Оплата процентів, нарахованих кредитором за користування кредитними коштами за період з березня 2004 року по липень 2004 року повинна була здійснюватись до 1 серпня 2004 року на підставі додаткової угоди № 2 від 7 травня 2004 року до кредитного договору.
ТОВ «Докфарм» було нараховано відсотків за користування кредитом, отриманим від нерезидента, на користь нерезидента в загальній сумі 67909,42 доларів США /еквівалент 345348,33 гривен/.
На протязі періоду, на який розповсюджується перевірка, позивачем сплачено відсотків за користування кредитом, отриманим від кредитора – Фірми «CREDO MAX L.L.C» (Oklahoma, USA), на користь нерезидента в загальній сумі 67909,42 долара США /еквівалент 345348,33 гривен/, зокрема: 51197,19 грн. (еквівалент 9661,67 доларів США перерахованих 28.02.2005 року); 294151,14 грн. (еквівалент 58247,75 доларів США перерахованих 07.10.2005 року).
Суд вважає, що утримання і сплата податку на дохід нерезидента позивачем не повинна була проводитись при сплаті процентів на користь нерезидента за наступними підставами.
Відповідно до підпункту 7.1. розділу 7 кредитного договору оподаткування доходів кредитора у вигляді відсотків, що перераховуються позичальником за договором, здійснюється, згідно статті 11 Конвенції між урядом України і Урядом Сполучених Штатів Америки про уникнення подвійного оподаткування і попередження податкових ухилень по податках на доходи і капітал, в державі резидентом якої є кредитор.
Згідно підпункту 13.1 статті 13 Закону №334/94-ВР які-небудь доходи, отримані нерезидентом з джерелом їх походження з України, від здійснення господарської діяльності оподатковуються в порядку і по ставках, визначеними цією статтею.
Відповідно до пункту 13.1. а) статті 13 вищезгаданого Закону відсотки, які сплачуються нерезиденту, є доходом, отриманим нерезидентом з джерелом його походження з України.
У пункті 13.2 статті 13 Закону № 334/94-ВР вказано, що резидент, який здійснює на користь нерезидента яку-небудь виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від здійснення господарської діяльності, зобов'язаний утримувати податок з таких доходів по ставці 15% (відсотків) від їх суми і за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які вступили в силу.
Норма матеріального права, яка закріплена у пункті 13.2 статті 13 Закону № 334/94-ВР відсилає к нормам міжнародних угод, одними з яких є норми, закріплені у Конвенції.
Згідно пункту 1 статті 1 Конвенції положення Конвенції застосовуються до осіб, які є резидентами одного або декількох Договірних Держав.
Положення Конвенції на підставі вказаної вище норми розповсюджуються на правовідносини, які виникли між позивачем та Фірмою «CREDO MAX L.L.C».
Відповідно до пункту 1.16. статті 1 Закону № 334/94-ВР нерезидентами є юридичні особи з місцем знаходження за межами України, які створені і здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави.
Резидентом Договірної Держави є яка-небудь особа, яка відповідно до законодавства цієї Держави належить до оподаткування в нім на підставі свого місця розташування (пункт 1 статті 4 Конвенції).
З системного аналізу вищевикладених норм матеріального права, закріплених у Конвенції і Законі № 334/94-ВР, суд прийшов до висновку, що підтвердження статусу нерезидентства юридичної особи залежить від наявності двох ознак, а саме: місце знаходження (розташування) за межами України і підпорядкованість (факт створення юридичної особи і здійснення своєї діяльності згідно законодавства іншої держави) іншій державі.
Аналогічна правова позиція щодо належності Фірми «CREDO MAX L.L.C» до резидентства країни США викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18.08.2006 року по справі № К-9836/06.
На думку суду, місце розташування нерезидента – Фірми «CREDO MAX L.L.C» (Oklahoma, USA), а також факт нерезідентства вказаної фірми, тобто підпорядкованість її США підтверджується наступними документами, які є в матеріалах справи: оригіналом Сертифікату належного стану внутрішньої компанії з обмеженою відповідальністю, підписаного Державним секретарем Штату Оклахома в м. Оклахома-ситі 14.12.2004г. і завіреного великою печаткою штату Оклахома в м. Оклахома-ситі, згідно якого: «Кредомакс Л.Л.С.» є компанією з обмеженою відповідальністю, належним чином створеною, яка діє згідно законам штату Оклахома, і, згідно записам цього офісу, знаходиться у доброму спроможному стані; Аффідевітом, підтверджуючим той факт, що 22 березня 2002 року виданий сертифікат про державну реєстрацію КРЕДОМАКС ТОВ; Статутом Організації КРЕДОМАКС ТОВ, зареєстрованим 26 березня 2002 року з вказівкою адреси головного офісу в США: 217 №. Гарвей, Оклахома-ситі, Оклахома, 71302.
Стаття 11 Конвенції регламентує порядок оподаткування відсотків, а саме: «Відсотки, які одержуються та фактично належать резидентові Договірної Держави, можуть оподатковуватися тільки в цій Державі. Вказана норма Конвенції є імперативною нормою, яка однозначно визначає, що дохід з джерелом його походження з України, отриманий нерезидентом (Фірмою «CREDO MAX L.L.C»), оподатковується в Державі нерезидента. Отже, податок на дохід нерезидента у силу норм міжнародної угоди повинен утримувати і сплачувати сам нерезидент.
Стаття 18 Закону № 334/94-ВР закріплює спеціальні правила. Згідно пункту 18.1 статті 18 Закону України № 334/94-ВР, якщо міжнародним договором, ратифікованим ВР України, встановлені інші правила, ніж ті, які передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.
У статті 17 Закону України «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 року, який діяв в період нарахування і сплати відсотків, закріплено, якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулося у формі закону, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Якщо міжнародним договором України, ратифікованою Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, які містять закони України про оподаткування, то застосовуються правила міжнародного договору (стаття 19 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 року).
Аналіз вищезгаданих правових норм дозволяє зробити висновок про те, що норми міжнародного права мають пріоритет над нормами законодавства України, у тому числі і законодавства з питань оподаткування, у тому числі Закону № 334/94-ВР і Постанові КМУ № 470.
Суд вважає, що позивач при нарахуванні і сплаті відсотків за користування кредитними засобами нерезидента правомірно керувався нормами міжнародного права, закріпленими у вищезгаданій Конвенції.
Твердження відповідача, викладені у акті перевірки та запереченнях на позов, що Сертифікат належного стану внутрішньої компанії з обмеженою відповідальністю «КРЕДОМАКС Л.Л.С.» не відповідає вимогам п.4 Порядку № 470 суд не бере до уваги, так як норми, закріплені в Конвенції, не передбачають обов'язкового надання довідки або іншого документа, складеного по встановленій формі, для підтвердження факту нерезидентства і для звільнення відповідної особи від оподаткування доходів.
Інформація Служби Внутрішніх Доходів США, викладена у листах, наданих у судовому засіданні відповідачем, про те, що резидент США – компанія з обмеженою відповідальністю “КРЕДОМАКС Л.Л.С.” зареєстрована в США, але не має фізичної присутності в США та не отримувала коду платника податків і відповідно не сплачувала таки податки в цій країні не приймається до уваги судом, так як норми Конвенції не містять такої умови для обов’язкової сплати податків резидентом, як відсутність реєстрації нерезидента у якості платника податків та відсутність фактичної сплати їм податків.
Комітет Верховної Ради України з питань фінансів та банківської діяльності своїм листом від 07.07.2000 року № 06-10/451 «Про підтвердження резидентності” дав роз’яснення, що установчі документи нерезидента, які легалізовані у встановленому законом порядку, вважаються підтвердженням розповсюдження юрисдикції на нерезидента згідно з Конвенцією між Урядом України и Урядом США про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень з податків на прибуток та капітал.
Більш того, Вищий адміністративний суд України, розглядаючи адміністративну справу № К-9836/06, у якої податкові правовідносини, яки були предметом спору та яким дано правову оцінку і є аналогічними тим правовідносинам, які виникли між позивачем та відповідачем, чітко вказав на те, що наявні в матеріалах справи документи, у т.ч. довідка (сертифікат) спроможного стану внутрішньої компанії, є належним доказом нерезиденства фірми “Credo MAX L.L.C.” та факту здійснення нею своєї господарської діяльності відповідно до Законів США”.
За правилами статті 94 КАС України, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Вступна та резолютивна частина постанови оголошені в судовому засіданні – 20.02.2007 р.
Постанова складена у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України – 26.02.2007 р.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 94, 150, 160, 162, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В:
1. Позов задовольнити
2. Визнати нечинним податкове повідомлення – рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі № 0001242200/0 від 26.12.2006 року
3. Стягнути з Державного бюджету України ( рахунок № 31118095600002 в банку платника : Управління державного казначейства в АР Крим, Держбюджет, м. Сімферополь, МФО 824026, ОКПО 22301854) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Докфарм» (95044, м. Сімферополь, вул. 60 років Жовтня, 30, р/р 26002000230921 в АКБ «ЧБРР», м. Сімферополь, МФО 384577) 03,40 грн. державного мита.
Постанова може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного господарського суду через господарський суд АР Крим шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови в десятиденний строк з дня складання постанови в повному обсязі, з подальшим поданням апеляційної скарги на постанову протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження та в порядку передбаченому ч.5 ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, у разі не подання відповідної заяви ( ст. 254 КАС України)
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Омельченко В.А.