ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

В судовому засіданні 22.02.2007р. була оголошена перерва до 15.03.2007р.

ВСТАНОВИВ:

В березні 2006 року Акціонерне товариство "Український інноваційний банк" в особі Івано-Франківської філії звернулось до суду з позовом про стягнення з Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 44999,16 грн. неустойки, що є еквівалентним 8840,70 доларів США, в тому числі -7889,70 доларів США пені, нарахованої на прострочений кредит за період з 20.03.2005р. по 30.10.2005р., та 951  долар США пені, нарахованої на прострочені відсотки за період з 20.03.2005 р. по 30.10.2005 р.

В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на ст.ст. 526, 554, 1046, 1048, 1049, 1050 ЦК України  на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за кредитною угодою НОМЕР_1.

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 10.08.2006р. (суддя Кишинський М.І.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 р. у справі №7/67 (колегія суддів у складі головуючого Скрутовського П.Д., суддів: Онишкевича В.В., Слуки М.Г.), позов задоволено: стягнуто з Приватного підприємця  ОСОБА_1 на користь АТ "Український інноваційний банк в особі Івано-Франківської філії 44999,16 грн. заборгованості, 450 грн. держмита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, з підстав правомірності та обґрунтованості пред'явлених вимог.

Не погоджуючись із зазначеною постановою та рішенням, Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_1 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.08.2006р. і постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.10.2006р. у справі №7/67, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Акціонерне товариство "Український інноваційний банк"  в особі Івано-Франківської філії скористалось правом, наданим ст.111² ГПК України, та надіслало відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.10.2006р. та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.08.2006р. у справі №7/67 -без змін. Вимоги, викладені у відзиві, АТ "Український інноваційний банк"  в особі Івано-Франківської філії обґрунтовує тим, що господарські суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір, дійшли правильних висновків про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно положень ч. 2 ст. 111⁵ ГПК України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів.

Відповідно до роз'яснень, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями, рішення є законним  тоді,  коли  суд,  виконавши  всі  вимоги процесуального  законодавства  і  всебічно перевіривши обставини,  вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати. Мотивувальна частина рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права і обов'язки сторін у спірних правовідносинах. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Резолютивна частина рішення повинна містити чіткі та безумовні висновки, що ґрунтуються на аналізі та оцінці фактичних обставин викладених у його мотивувальній частині, та відповідати застосованим до спірних відносин нормам права.

Відповідно до приписів ст. ст. 4⁵, 4⁷, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на  всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 30.01.2003р. між АТ "Український інноваційний банк" в особі Івано-Франківської філії (кредитор) та Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитну угоду, на виконання умов якої позичальнику надано кредит в сумі 70000 доларів США на строк з 30.01.2003р. по 30.01.2004р. 

Пунктом  3.4 кредитної угоди передбачено, що позичальник зобов'язався повернути кредитні кошти в строк до 30.01.2004р. Позичальник зобов'язується погасити кредит шляхом перерахування коштів зі свого рахунку на рахунок, вказаний в п.3.8. цієї угоди, згідно графіку погашення, який є невід'ємною частиною кредитної угоди.

Відповідно до п. п. 3.5.1, 3.5.2 позичальник  сплачує відсотки за користування кредитом у розмірі 15% річних; у випадку порушення строків сплати кредиту та відсотків позичальник зобов'язався сплатити пеню в розмірі 0,2 % від суми боргу за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

Сторони в п.7.1 кредитної угоди визначили, що кредитна угода набирає чинності з дати її підписання повноваженими представниками позичальника та банку і залишається чинною до дати повної сплати позичальником заборгованості за позикою, та інших платежів  за цією позикою відповідно до умов цієї угоди.

Задовольняючи позов про стягнення пені  за прострочений кредит та пені за прострочену сплату відсотків судами попередніх інстанцій не витребувано та не надано оцінки графіку погашення кредиту, передбачено п.3.4 кредитної угоди НОМЕР_1, та не  досліджено реальне виконання сторонами умов кредитної угоди.

Крім того, суди не звернули уваги на те, що в даному випадку мають місце господарські правовідносини, і, як наслідок, не визначилися з питанням, які норми права в даному випадку підлягають переважному застосуванню: ч. 6 ст. 232 ГК України, чи ст. 258 ЦК України, не встановивши належним чином порядок нарахування пені та порядок обчислення позовної давності за вимогою про її стягнення.

В порушення вимог процесуального права (ст. ст. 4³, 4⁷, 38, 43 ГПК України), приймаючи рішення та постанову суди не забезпечили всебічний та повний розгляд обставин справи, належним чином не дослідили, не встановили та не надали юридичну оцінку дійсним правам і обов'язкам сторін, що призвело до передчасних і необґрунтованих висновків.

Неповне дослідження фактичних обставин та неналежне з'ясування дійсних прав і обов'язків сторін унеможливлює правильне застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини.

Викладене свідчить про те, що судами при розгляді справи не були достатньо враховані вимоги законодавства. Як наслідок, прийняті у справі рішення та постанова не відповідають ст. ст. 84, 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Згідно ст. ст. 111⁵, 111⁷ ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Касаційна інстанція не має права встановлювати або  вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над  іншими, збирати  нові докази або додатково перевіряти докази.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.111⁷ ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹, 111¹⁰, 111¹¹ та 111¹² ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

1.          Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1 задовольнити.

2.          Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31.10.2006р. та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 10.08.2006р. у справі №7/67 скасувати.

3.          Справу №7/67 передати на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області в іншому складі суддів.