ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2007 р. | № 2/140-06 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді | Добролюбової Т.В. |
суддів | Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В. |
розглянувши матеріали касаційних скарг | Виконавчого комітету Сумської міської ради та Сумської міської ради |
на рішення та постанову | Господарського суду Сумської області від 20.06.2006 року Харківського апеляційного господарського суду від 27.09.2006 року |
у справі | № 2/140-06 |
за позовом | Виконавчого комітету Сумської міської ради |
до | Приватної виробничо-комерційної фірми “Лев” |
третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору | Сумська міська рада |
про | визнання недійсними договорів |
в судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Буліч Н.С. - за дов. від 16.10.06 №998/05-26;
від відповідача : Виноградов Є.Ф. –директор;
від третьої особи: Корнієнко А.В. –за дов. від 25.01.07 №59/05-26.
Ухвалою від 26.01.07 справа призначена до розгляду у судовому засіданні 01.03.07 в якому оголошена перерва до 13.03.07.
Виконавчим комітетом Сумської міської ради у березні 2006 року заявлений позов до Приватної виробничо-комерційної фірми “Лев” ( далі –ПВКФ “Лев”) про визнання недійсними шести безстрокових договорів від 19.11.1998 щодо надання транспортних послуг з перевезення пасажирів на міських маршрутах
Доповідач: Добролюбова Т.В.
№№16, 22, 24, 25, 26, 34, укладених між Управлінням міського господарства Сумської міської ради та Приватною виробничо - комерційною фірмою “Лев”. Позовні вимоги обґрунтовані приписами частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, якими встановлені загальні вимоги додержання котрих є необхідним для чинності правочину. Посилався Виконком і на пункти 1, 3 статті 215 цього ж Кодексу, якими передбачені загальні підстави визнання правочину недійсним. Позивач зазначав, що 30.10.98 було видане Розпорядження міського голови №594-Р “Про затвердження складу конкурсного комітету та оголошення відкритого конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських маршрутах”, вказаним розпорядженням була визначена і оголошена дата проведення конкурсу з перевезення пасажирів міськими маршрутами на наступний рік. Зокрема і на маршрутах №№16, 22, 24, 25, 26, 34, а членом конкурсного комітету призначений Ситник Л.О. Проте, 19.11.1998 всупереч цього розпорядження, та з перевищенням своїх повноважень, Ситником Л.О., укладено договори з ПВКФ “Лев” на вказані маршрути без зазначення в них терміну дії, чим на думку позивача порушено пункт 1 статті 73 Закону України “Про місцеве самоврядування”, постанову Кабінету Міністрів України від 01.11.1996 №1346 “Про затвердження порядку проведення конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом”.
Сумська міська рада 04.05.06, після призначення до розгляду позову Виконавчого комітету Сумської міської ради, звернулась до Господарського суду Сумської області з позовом про визнання недійсними договорів від 19.11.1998 щодо надання транспортних послуг з перевезення пасажирів на міських маршрутах за №№16, 22, 24, 25, 26, 34 з підстав, зазначених в позовній заяві Виконавчого комітету Сумської міської ради. Розглянувши подану позовну заяву Господарський суд Сумської області ухвалою від 04.05.06 залучив Сумську міську раду до участі у справі в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору.
Рішенням господарського суду Сумської області від 20.06.06, ухваленим суддею Соп’яненко О.Ю., в задоволенні позовних вимог Виконавчому комітету Сумської міської ради відмовлено. Рішення суду в цій частині вмотивовано тим, що замовником перевезення пасажирів на постійних міських маршрутах є Виконавчий комітет Сумської міської ради в особі міського управління житлово-комунального господарства та транспорту, яке не може бути позивачем у цій справі. Позов Сумської міської ради задоволено повністю. Визнано недійсними з моменту укладення договори про надання послуг з перевезення пасажирів на міських маршрутах №№ 16, 22,24,25,26,34. Задовольняючи вимоги третьої особи суд виходив з того, що начальник транспортного відділу міської ради Ситник Л.О., підписавши з відповідачем спірні договори, від імені управління міського господарства, якого на час укладення цих договорів вже не існувало, при цьому, без зазначення в них строку дії, порушив вимоги статті 3 Закону України “Про транспорт”, пункти 3, 13 Порядку проведення конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом, частину 1 статті 73 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого –Бухана А.І., Демченка В.О., Шевель О.В. постановою від 27.09.06, перевірене рішення господарського суду першої інстанції скасував, прийнявши нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача та третьої особи відмовив. Постанова суду вмотивована тим, що на час укладення оспорюванних договорів Ситник Л.О., займаючи посаду начальника відділу транспорту мав право на їх підписання. Цей факт встановлений судом у справі №633-8/29, яке є чинним. Разом з цим, суд посилався на рішення господарських судів у справі №956-16/75 за позовом ПВКФ “Лев” до виконкому Сумської міської ради про усунення перешкод при здійсненні підприємницької діяльності і у справі № 6441-5/213 за позовом Виконавчого комітету Сумської міської ради до ПВКФ “Лев” про визнання договорів з надання транспортних послуг неукладеними.
Виконавчий комітет Сумської міської ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, як прийняті з порушенням норм процесуального та матеріального права, а його позовні вимоги задовольнити. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій приписів статті 24 Господарського процесуального кодексу України та Закону України “Про місцеве самоврядування” щодо встановлення належного позивача, оскільки правонаступником управління міського господарства Сумської області, від імені якого були укладені спірні договори є відділ транспорту Сумської міської ради, а останній в свою чергу є структурним підрозділом виконавчого комітету Сумської міської ради. Скаржник вважає, що судом неправильно взято до уваги факти, які були встановлені у справі №633-8/29 про перевищення Ситником Л.О. своїх повноважень, адже, вказана справа не розглядалась між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Разом з цим, на думку скаржника, судом апеляційної інстанції порушено приписи статті 48 Цивільного кодексу УРСР, статті 203, частини 2 статті 207, статті 215 Цивільного кодексу України щодо недійсності угод. Виконавчий комітет зазначає, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на його довід про те, що Ситник Л.О. підписавши спірні договори та не зазначивши в них терміну дії, перевищив свої повноваження, чим порушив Розпорядження міського голови “Про затвердження складу конкурсного комітету та оголошення відкритого конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських маршрутах”, пункт 1 статті 73 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, постанову Кабінету Міністрів України від 02.11.1996 №1346, статтю 3 Закону України “Про транспорт” .
Водночас, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулась Сумська міська рада, в якій просить постанову у справі скасувати, як ухвалену з порушенням приписів матеріального та процесуального права, а рішення у справі залишити без змін. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, заявник посилається на порушення судом апеляційної інстанції тих же норм матеріального права, які зазначені в касаційній скарзі Виконавчого комітету Сумської міської ради. Крім цього, Сумська міська рада додає, що судом порушено вимоги статті 59 Цивільного кодексу УРСР, статті 638 Цивільного Кодексу України.
Від Приватної виробничо-комерційної фірми “Лев” відзиву на касаційні скарги судом не отримано.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Господарськими судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до протоколів №5 від 27.01.1998 та №6 від 12.02.1998 засідань конкурсної комісії з перевезення пасажирів на міських маршрутах в місті Суми, відповідач був визнаний переможцем конкурсу на маршрутах №№16, 22, 24, 25, 26, 34. На підставі цього 19.11.1998 року між Управлінням міського господарства Сумської міської ради в особі начальника управління Михайленка Г.В. та Приватною виробничо-комерційною фірмою “Лев” в особі директора Виноградова Є.Ф. було укладено шість договорів про надання транспортних послуг з перевезення пасажирів на вказаних міських маршрутах. Рішенням Сумської міської ради від 24.06.1998 року управління міського господарства реорганізовано шляхом поділу на окремі виконавчі органи міської ради з правом юридичної особи, а саме: відділ комунального господарства, відділ житлового господарства, відділ транспорту. Господарськими судами встановлено, що спірні договори з боку замовника, підписані Ситником Л.О., який Розпорядженням міського голови міста Суми від 01.09.1998 №265 “Про призначення працівників міської ради” був призначений на посаду начальника відділу транспорту Сумської міської ради. Предметом спору у даній справі є вимога позивача та третьої особи про визнання шести договорів з надання транспортних послуг на міських маршрутах №№ 16, 22, 24, 25, 26, 34 недійсними на підставі того, що Ситник Л.О., підписавши договори не зазначив в них термін дії чим порушив пункт 1 статті 73 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, постанову Кабінету Міністрів України від 01.11.1996 №1346 “Про затвердження порядку проведення конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом” та Розпорядження міського голови №594-Р “Про затвердження складу конкурсного комітету та оголошення відкритого конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на міських маршрутах”. Разом з цим, позивач та третя особа, посилаються на приписи статті 215 Цивільного кодексу України як на підставу визнання даних правочинів недійсними. Визнаючи договори недійсними господарський суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення цих договорів управління міського господарства Сумської міської ради було реорганізоване, Ситник Л.О., підписуючи їх не зазначив свого прізвища, посади, строку дії договорів. Наведені обставини зумовили висновок суду про те, що дані договори порушують вимоги законодавчих актів. Однак, суд не врахував, що вирішуючи спір про визнання угод недійсними, необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Відповідність чи невідповідність умов угоди вимогам законодавства має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення спірних угод. Згідно приписів статті 41 Цивільного кодексу УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Названа норма кореспондується з приписами статті 202 Цивільного кодексу України. Не зазначення дати вступу договору в дію та його припинення не є підставою для визнання договору недійсним з часу укладення. Визнання договору недійсним є одним із способів захисту, який застосовується судом у випадках та порядку, визначеному цивільним законодавством. Відповідно до приписів статті 48 Цивільного кодексу УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Однак, висновок суду першої інстанції про те, що спірні договори, укладені Ситником Л.О. без зазначення в них строку дії, тому не відповідають вимогам частини 1 статті 73 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, пунктам 3, 13 Порядку проведення конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом та статті 3 Закону України “Про транспорт” є помилковим. Суди встановили, що Приватна виробничо-комерційна фірма “Лев” була визнана переможцем конкурсу з перевезення пасажирів на міських маршрутах №№16, 22, 24, 25, 26, 34 у 1998 році. Посилання скаржників на те, що дані договори підписані особою без відповідних повноважень, спростовуються матеріалами справи, оскільки для укладення угод органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють в межах повноважень, наданих законом, іншим правовим актом. Судами встановлено, що відділ транспорту в частині правовідносин, які є предметом оспорюваних договорів визнаний правонаступником управління міського господарства, при цьому, останньому було надано право укладати договори на конкурсних засадах на організацію міських маршрутів з перевезення пасажирів і координації роботи підприємств і організацій. Статтею 153 Цивільного кодексу УРСР передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Дані приписи кореспондуються з нормами викладеними в статті 638 Цивільного кодексу України. Однак, посилання третьої особи на те, що укладені договори не містять істотних умов, передбачених пунктом 34 додатку 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.11.1996 №1346 “Про затвердження порядку проведення конкурсу на перевезення пасажирів автомобільним транспортом” не є підставою для визнання цих договорів недійсними, адже, при недосягненні сторонами згоди хоча б за однією з них договір може бути визнано неукладеним тобто таким, що не спричинив юридичних наслідків. Спірні договори є безстроковими, в цих договорах не визначені момент вступу їх в дію і момент їх припинення. При цьому, колегія суддів зазначає, що угода, укладена безстроково, негайно набирає чинності і може бути розірвана у будь-який час стороною цієї угоди. Окрім цього, колегія суддів визнає, що приписи статті 215 Цивільного кодексу України, який чинний на час звернення Виконавчого комітету Сумської міської ради з позовом, надає можливість заявити позов про визнання угод недійсними, як стороні цієї угоди так і зацікавленій особі.
За таких встановлених обставин справи, доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційної інстанції про безпідставність заявлених позовних вимог.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 27.09.06 у справі №2/140-06 залишити без змін.
Касаційні скарги Виконавчого комітету Сумської міської ради та Сумської міської ради залишити без задоволення.
Головуючий Т.Добролюбова
Судді Т.Гоголь
Л.Продаєвич