Справа № 2а-2944/2010
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2010 року м. Маріуполь
Суддя Приморського районного суду м. Маріуполя Дзюба М.В. розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області про визнання дій посадових осіб неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2010 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про зобов'язання нарахувати на його користь недоплачену, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу. В обґрунтування позову зазначив, що оскаржує дії відповідача щодо не проведення перерахунку пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Вважає невиплату в повній мірі зазначеного підвищення протиправною, просить відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів та зобов'язати відповідача зробити перерахунок та виплатити підвищення до пенсії з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, та з 22.05.2008 року з подальшим щомісячним нарахуванням та виплатою.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 183-2 КАС України справа розглянута в порядку скороченого провадження.
Від відповідача надійшло заперечення проти задоволення позову у повному обсязі з посиланням на те, що в 2007 – 2010 роках відповідним Законами України «Про державний бюджет» видатків на підвищення пенсій особам, які мають статус дитини війни, не передбачалось, а Постановою КМУ № 530 від 28.05.2008 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» були встановлені тверді розміри надбавки до пенсії цій категорії осіб, якою й керувалось Управління ПФУ при нарахуванні та виплаті пенсії позивачеві.
Оцінивши обставини, повідомлені позивачем та відповідачем, суд, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” (надалі по тексту – Закон) від 18 листопада 2004 року, який встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення ( 2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно з наданими документами позивачу станом на 2 вересня 1945 року було менше 18 років.
За ст. 6 Закону, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Водночас, ст. 7 цього Закону передбачено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.
Пунктом 12 статті 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” було зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням статті 111 цього Закону, якою було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), у розмірі 50 відсотків розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року (справа соціальні гарантії громадян) був визнаний таким, що не відповідає Конституції України ( є неконституційним ) пункт 12 статті 71, стаття 111 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” від 19 грудня 2006 року № 489-V, яким була зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року, що набрав чинності з 1 січня 2008 року, стаття 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” викладена в новій редакції, яка передбачає, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни, тобто на 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність , при цьому зміни.
Зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу І І Закону України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 року. У вказаному рішенні Конституційним Судом України було зазначено, що положення Закону України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення доля судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України „Про державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнаних неконституційними.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Тому, суд визнає, виходячи з рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, що передбачене статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком діяло з 22 травня 2008 року.
Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні правовідносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Отже, нарахування та виплата у 2009 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Відносно вимог позивача, які стосуються періоду з 01.01.2010 року суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 52 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 року розміри державних соціальних гарантій на 2010 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Суд не приймає до уваги заперечення відповідача стосовно того, що виплата щомісячної надбавки до пенсії “дітям війни” має проводитися у розмірі, встановленому п. 8 постанови КМУ від 28.05.2008 р. № 530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”, згідно якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення проводиться у таких розмірах: з 22 травня - 48,10 грн., з 1 липня - 48,20 грн. та з 1 жовтня - 49,80 грн., оскільки відповідно до статті 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” - державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Законом не передбачено повноважень Кабінету Міністрів України зменшувати конкретний розмір державних соціальних гарантій дітям війни. Положення цього Закону мають пріоритетну силу над постановами Кабінету Міністрів України як підзаконними нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України - виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст. 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в України є парламент – Верховна Рада. Конституцією України не передбачено делегування парламентом своїх повноважень іншим державним органам, а останніми своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів. Верховною Радою України дія ст. 6 Закону України від 18.11.2004 р. № 2195-IV “Про соціальний захист дітей війни” у зазначений період не призупинялась.
Таким чином, постановляючи судове рішення у даній справі, суд виходить з того, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав та свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачене Конституцією України, іншими Законами України, не може бути скасоване, звужене. Правовою гарантією забезпечення державою даного права є виконання прийнятих на себе зобов’язань.
Виходячи з принципу верховенства права, закріпленого ст.8 Конституції України, принципу пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, у зв’язку з чим Закони України мають вищу юридичну силу, суд вважає, що при вирішенні даного спору підлягає застосуванню саме ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в редакції, яка діє після прийняття рішень Конституційного Суду України, з урахуванням вимог ст.28 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, яка визначає мінімальну пенсію за віком на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а не вищевказана постанова Кабінету Міністрів України, на підставі якої позивачу і здійснювалася виплата підвищення до пенсії як дитині війни.
Стосовно строку звернення до суду з адміністративним позовом суд зазначає, що він не є пропущеним з урахуванням того, що предметом спору є перерахунок пенсії позивача. Відповідно до статті 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 178-ХІІ суми пенсії, не одержані своєчасне з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року, та з 22.05.2008 року по 18.10.2010 року, тобто по день винесення рішення, оскільки відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ( у редакції від 18 листопада 2004 року, чинній у 2010 році) дітям війни пенсії або щомісячне грошове довічне утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком. Тому у зазначений період неправомірність дій відповідача є очевидною, а порушене право позивача на отримання підвищення до пенсії в цей період підлягає поновленню.
Суд не приймає посилання відповідача на відсутність бюджетного фінансування в обсязі, передбаченому Законом України „Про соціальний захист дітей війни” для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги, відповідно до вимог частини 2 статті 3 Конституції України , за якою права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держав відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Не знаходить суд підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині покладення на відповідача обов’язку у майбутньому виконувати начислення та виплату щомісячної соціальної допомоги, як дитині війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком оскільки в цій частині права позивача не порушені і позивачем доводи таких порушень в суді не наведені, а порядок та підстави нарахування такої допомоги можуть бути змінені законодавством. Тому суд не може застосувати такий засіб захисту прав на майбутнє, визначивши обов’язок суб’єкта владних повноважень здійснювати виплати у майбутньому.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 183-2 КАС України, –
ПОСТАНОВИЛА:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати право ОСОБА_1 на отримання підвищення до пенсії, встановленого статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 18 жовтня 2010 року.
Визнати незаконними дії Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті підвищення до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 18 жовтня 2010 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, відповідно з ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, та з 22 травня 2008 року по 18 жовтня 2010 року з урахуванням фактично сплачених сум за вказані періоди.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
На постанову може бути подана апеляція до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення або з моменту отримання копії постанови.
Постанова є остаточною, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку.
Суддя Дзюба М.В.