ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

21 травня 2009 р.

№ 5/53

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді

Добролюбової Т.В.,

суддів

Гоголь Т.Г.,

Швеця В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс"

на постанову

Львівського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2008 року

у справі

№ 5/53

господарського суду

Івано-Франківської області

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс"

до	Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Хімтехнопласт"

про	стягнення 7 045,13 грн. заборгованості

                             за участю представників сторін від:

позивача: Рибченко Н.М. (дов. від 08.01.09),

відповідача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги,                                  

                                              

                                              ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" у травні 2008 року звернулося з позовом до Товариства  з обмеженою відповідальністю "Фірма "Хімтехнопласт" про стягнення штрафних санкцій у розмірі 7045,13 грн за договором-заявкою від 10.05.07 на транспортування вантажу, в тому числі 5050 грн штрафу за понаднормовий простій автомобілів, 754,98 грн пені за несвоєчасну оплату рахунків, 124, 10 грн річних в розмірі 3 %, а також збитків від інфляції з червня 2007 року по березень 2008 року в сумі 1116,05 грн. Позовні вимоги обґрунтовані посиланнями на статті 526, 611, 909, 916 Цивільного кодексу України і статті 307, 311 Господарського кодексу України, на підставі яких Товариство з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" вказало про порушення відповідачем умов укладеного між ними договору-заявки на транспортування вантажу автомобільним транспортом від 10.05.07, а саме при розмитненні автомобілів був перевищений їх нормативний простій на 5 діб, що є підставою для покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Хімтехнопласт" штрафних санкцій.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.07.08, ухваленим суддею Цюх Г.З., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.09.08 (колегія суддів у складі: Новосад Д. –головуючого, Михалюк О., Краєвської М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено. Судові акти обґрунтовані посиланнями на положення статей 6, 11, 15 Конвенції про Договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, згідно з якими для цілей митних та інших формальностей, які повинні бути здійснені до доставки вантажу, відправник подає до вантажної накладної відповідні документи або надає їх в розпорядження перевізника і забезпечує  його всією інформацією, яку він може вимагати, натомість позивачем не було зроблено запису в CMR щодо відсутності необхідних документів для розмитнення  чи про невручення  їх відповідачем. Відтак, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій.

Не погоджуючись з винесеними у справі судовими актами, ТОВ "Васт-Транс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій  просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.07.08 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.09.08 скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов. Касаційна скарга вмотивована доводами щодо порушення судами попередніх інстанцій приписів статті 193 Господарського кодексу України і статті 526 Цивільного кодексу України, що призвело до винесення незаконних та необґрунтованих судових рішень.

На адресу Вищого господарського суду України від ТОВ "Фірма "Хімтехнопласт" надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому відповідач вказав про законність і обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" –без задоволення.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Як установлено судами обох інстанцій та підтверджено матеріалами справи, 10.05.07 між ТОВ "Васт-Транс" (далі –перевізник) і ТОВ "Хімтехнопласт" (далі - замовник) було укладено договір-заявку на транспортування вантажу автомобільним транспортом, згідно якого  перевізник зобов'язався доставити повірений йому замовником вантаж до місця призначення і надати його уповноваженій особі, а замовник в свою чергу –сплатити за перевезення встановлену плату. Вартість транспортних послуг складає 10756,50 грн. Сторони домовилися, що перевезення здійснюються згідно з умовами Конвенції про Договір міжнародних перевезень вантажів автомобільним транспортом. Згідно з пунктом 1 договору-заявки у випадку прибуття автомобіля після 12.00 дня, нормативний простій автомобіля при навантаженні, розвантаженні, митному оформленні вантажу приймається сторонами в межах 48 годин на території України, 24 години на інотериторії. У випадку прибуття автомобіля до 12 годин (дня) нормативний простій приймається сторонами в межах двох робочих днів, включаючи день прибуття. Якщо автомобіль пройшов більш як за 36 годин (територія України) і 18 (інотериторія) годин до вихідних і святкових днів понаднормативний простій оплачується замовником у розмірі 505 грн за кожну почату добу простою. Пунктом 2 договору-заявки передбачено, що у випадку простою автомобіля перевізника на прикордонному переході більше 12 годин замовник оплачує перевізникові суму в розмірі 505 грн за кожну почату добу простою. Предметом заявленого позову є матеріально-правова вимога ТОВ "Васт-Транс" до ТОВ "Фірма "Хімтехнопласт" про стягнення 7045, 13 грн заборгованості, в тому числі, 5050 грн штрафу за понаднормовий простій автомобілів, 754, 98 грн пені за несвоєчасну оплату наданих послуг за договором, 124, 10 грн річних в розмірі 3 %, а також 1116, 05 грн інфляційних витрат у період з червня 2007 року по березень 2008 року, посилаючись на бездіяльність відповідача при митному оформленні вантажів у Мінській регіональній митниці та фірмі одержувача при розвантаженні, тим самим вказуючи на порушення останнім договірних зобов'язань. Судами обох інстанцій установлено, що два автомобілі марки № 11824 КМ/13082КХ і № 11821КМ/13035КХ, відправлених ТОВ "Фірма "Хімтехнопласт" 14.05.07 за маршрутом м. Івано-Франківськ (Україна) -  м. Мінськ (Білорусь) прибули на Мінську митницю 17.05.07, цього ж дня був дозволений їх випуск, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними від 14.05.07(СМR) і протоколами, в яких зазначено час прибуття автомобілів в пункт призначення та час його розвантаження. Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено належними засобами доказування порушення відповідачем зобов'язань згідно договору-заявки на транспортування вантажу автомобільним транспортом від 10.05.07.

Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 10 Цивільного кодексу України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Враховуючи, що між сторонами виникли відносини в галузі міжнародного автомобільного перевезення вантажів, регулювання цих відносин має здійснюватися положеннями Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, прийнятої в Женеві 1956 року, яка набрала чинності для України 17 травня 2007 року (далі –Конвенція).   Відповідно  до статті 11  Конвенції для цілей митних та інших формальностей, які повинні бути здійснені до доставки вантажу, відправник додає до вантажної накладної необхідні документи або  надає їх в розпорядження перевізника, і забезпечує його всією  інформацією, яку він може вимагати. У розділі 19  СМR  "Особливі узгоджені умови" передбачено, що перевізник уповноважений робити запис щодо відсутності необхідних документів для розмитнення чи про невручення їх іншій особі. Відповідно до статті 6 Конвенції в вантажній накладній при наявності потреби може вказуватись перелік документів, які надаються перевізнику. Статтею 15 Конвенції унормовано, що у випадку, якщо виникають обставини, що перешкоджають здачі вантажу після його прибуття в місце, призначене для здачі,  перевізник запитує  інструкції у відправника.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України  доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. У відповідності зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За приписами статті 34 цього ж Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наведена норма містить принципи належності та допустимості доказів на яких ґрунтуються вимоги і заперечення учасників господарського процесу. Суди попередніх інстанцій не прийняли в якості належного доказу поданий позивачем в підтвердження факту простою автомобілів транспортний протокол, з посиланнями на те, що останній не заповнений відповідачем стосовно терміну завантаження, а графа розвантаження заповнена невідомою особою без зазначення прізвища і посади. При цьому причина  простою під розвантаженням не вказана ні в транспортному протоколі, ні в СМR (копії). З огляду на наведене колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі,  не можуть бути підставою для скасування переглянутої постанови у справі, оскільки спростовуються матеріалами справи та ґрунтуються на переоцінці  доказів у справі, яка відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції.  Відтак, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування постанови апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111  Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,  

                                    

                                             ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 вересня 2008 року у справі № 5/53 –без змін.

Головуючий суддя                                                                           Т. Добролюбова

Судді                                                                                                   Т. Гоголь

                                                                                            

                                                                                                В. Швець