Справа № 22ц- 890/09 р.
Головуючий у 1-й інстанції: Рахманкулова І.П.
Доповідач: Горобець Т.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 травня 2009 року місто Чернігів
А п е л я ц і й н и й с у д Чернігівської області
у складі:
головуючого - судді Хромець Н.С.
суддів - Горобець Т.В., Демченко Л.М.
при секретарі -Зіньковець О.О., Коваленко Ю.В.
з участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3, її представника адвоката ОСОБА_4, відповідача ОСОБА_5, представника відповідача приватного нотаріуса Бєлової О.С.- Негоди В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду м. Чернігова цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, приватного нотаріуса Бєлової Ольги Степанівни, Комунального підприємства «Чернігівське МБТІ» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майна, права власності на нерухоме майно, зобов»язання скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, зобов”язання провести реєстрацію на нерухоме майно,
в с т а н о в и в :
Звертаючись до суду ОСОБА_1, уточнивши свої позовні вимоги в процесі розгляду справи, просив визнати недійсними договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, та підвального приміщення в по АДРЕСА_2, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 та посвідчені приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Бєловою Ольгою Степанівною 23 квітня 2008 року . Також просив витребувати у ОСОБА_5 нерухоме майно, придбане ним в результаті оспорюваних угод купівлі-продажу та зобов»язати відповідачів передати йому це майно, скасувати державну реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_5,
зобов»язати КП « МБТІ» зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на квартири АДРЕСА_1 та підвальне приміщення в будинку АДРЕСА_2. Просив також визнати за ним право власності на вказане нерухоме майно, стягнути судові витрати.
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова, яке оскаржується відповідачами, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнано недійсними договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1 та підвального приміщення в будинку АДРЕСА_2, скасовано реєстрацію за ОСОБА_5 права власності на квартиру АДРЕСА_1 та на підвальне приміщення в будинку АДРЕСА_2. Повернуто у власність це нерухоме майно ОСОБА_1 В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційних скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_5 ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції як незаконного, ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права, ухваленого при неповному з»ясуванні обставин у справі, обґрунтованого доказами, яким дана неправильна оцінка. ОСОБА_3 також зазначає, що ухвалюючи рішення суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки в уточнених позовних вимогах ОСОБА_1 не ставилось питання визнання угод недійсними, а крім того, порушив її право на участь в розгляді справи, проігнорувавши клопотання про відкладення розгляду справи. Апелянт ОСОБА_3 просить суд скасувати незаконне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення з відмовою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1повністю.
ОСОБА_5 крім наведеного, в апеляційній скарзі зазначає на таке процесуальне порушення, як розгляд справи за його відсутності при неналежному його повідомленні про час та місце розгляду справи і просить рішення суду скасувати, направивши його на новий розгляд до суду першої інстанції.
Письмові заперечення на апеляційні скарги не надходили.
В судовому засіданні апелянти та адвокат ОСОБА_4 апеляційні скарги підтримали.
ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні просили апеляційні скарги відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що ухвалене на повно та всебічно з»ясованих обставинах, належним чином досліджених та оцінених доказах. ОСОБА_1 та його представник звернули увагу суду на безпідставність доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо виходу суду за межі позовних вимог, а скарги ОСОБА_5 - щодо безпідставності висновків суду про те, що він є недобросовісним набувачем власності.
Представник відповідача - приватного нотаріуса Бєлової О.С. вважає рішення суду про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 ухваленим з порушенням вимог матеріального та процесуального закону, зазначає, що процесуальне становище нотаріуса по посвідченню угод, які оскаржуються, безпідставно визначене, як відповідача. Щодо дій нотаріуса, вважає їх такими, що повністю відповідають вимогам діючого законодавства, яке регламентує діяльність нотаріуса та інших норм закону, який регулює спірні правовідносини. Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_5 просить задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг , суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_5 частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення вирішує такі питання : чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами це підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають з встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню.
Судом першої інстанції встановлено і не заперечується жодною із сторін, що дійсно, в період з 1999 року по 2001 рік за ОСОБА_1 було зареєстроване право власності на спірне нерухоме майно. Рішенням Ново заводського районного суду м. Чернігова від 24.05.2004 року право власності на спірне нерухоме майно було визнано за ОСОБА_3 В 2007 році це право було відповідачкою зареєстроване в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно. 21.04. 2008 року вказане рішення суду було скасоване, а справа передана для вирішення спору на новий розгляд до суду першої інстанції. ( а.с.6-9 ) 23.04.2008 року ОСОБА_3 та та ОСОБА_5 уклали договори купівлі-продажу нерухомого майна, які були посвідчені приватним нотаріусом Бєловою О.С. ( а.с.11,13, ). В день укладення угод та їх посвідчення ОСОБА_1 В.І. звертався до приватного нотаріуса Бєлової О.С. з заявою про неможливість вчинення нотаріальних дій по відчудженню вказаного майна в зв”язку із скасуванням рішення суду, згідно якого ОСОБА_3 визнавалась власницею спірного майна .
Апеляційним судом встановлено, що на момент вчинення ОСОБА_3 угод відчудження квартири АДРЕСА_1 та на підвального приміщення в буд. АДРЕСА_2 юридично її право власності на це майно не було припинене, вона залишалась власницею вказаного майна, про що свідчить лист МБТІ ( а.с.78). Право власності на ці приміщення ОСОБА_1 було припинене 13.09.2007 року реєстрацією на нього прав власності у ОСОБА_3, що вбачається із змісту п. 3.9 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №66/7387 від 28.01.2003 року, ( далі Положення) та витягів з Реєстру прав власності на нерухоме майно ( а.с.61-63) Відповідно до ст.331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту Державної реєстрації. Підстави припинення права власності на майно визначені ст. 346 ЦК України. Рішення суду , як підставу припинення права власності на майно, наведена норма закону не передбачає.
Відповідно до п.1.4 ( Положення) реєстрація прав власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно. Відповідно до п.1.7 Положення Реєстр прав власності на нерухоме майно є інформаційною системою, яка містить відомості про зареєстровані права власності. Отже, ОСОБА_3 23.04.2008 року розпорядилась своїм правом відповідно до змісту права власності , визначеного ст. 317 ЦК України.
За вказаних обставин, відсутні правові підстави для визнання правочинів, вчинених ОСОБА_3 недісними, як таких, зміст яких суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства ( ст. 203 ч.1 ЦК України), про що фактично йде мова в позовній заяві ОСОБА_1( а.с.3) , але на що суд першої інстанції не звернув уваги і не дав правової оцінки вказаним обставинам щодо дійсності правочинів з точки зору наведених доводів позивача.
Також, апеляційний суд не може погодитись з висновком суду першої інстанції щодо фіктивності правочинів , оскільки матеріали справи не містять беззаперечних доказів, що правочини відчудження майна були вчинені відповідачами умисно про людське око з метою унеможливити повернення майна позивачу, тобто без наміру створення правових наслідків.
Посилання суду першої інстанції та той факт, що майно було продано в один день, одній і тій же особі, відразу після скасування рішення суду, згідно якого право власності на спірне майно було визнано за ОСОБА_3, аналіз в рішенні поведінки відповідача ОСОБА_5, який ,являючись відповідачем у справі, процесуально поводився пасивно, незацікавлено, є лише припущеннями суду, щодо фактичних намірів відповідачів на момент вчинення правочину. Проте, відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов”язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень. Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому їх прояву. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним на підставі ст.234 ЦК України, повинен довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину, тобто, тягар доказу фіктивності правочину лежить на позивачеві. Проте, таких доказів в судовому рішенні не зазначається, в матеріалах справи вони відсутні, в той час, як відповідач ОСОБА_5, заперечує доводи щодо його дійсних намірів та безпідставних висновків суду. Апеляційним судом , з досліджених матеріалів справи встановлено, що правові наслідки правочину купівлі - продажу по спірних угодах настали, що вбачається з угод, зокрема, ОСОБА_5 передав, а ОСОБА_3 отримала за майно кошти ( а.с. 11,13,77), ОСОБА_5 також зареєстрував право власності на придбане нерухоме майно, з пояснень самого позивача вбачається, що відповідач вчиняв дії, спрямовані на розпорядження майном , тобто діє як його власник. Вказані факти ніким не спростовані. За вказаних обставин , наявні в справі докази, а не аналіз поведінки ОСОБА_5 дає підстави для висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, який не відповідає фактичним обставинам справи, що і призвело до помилкового рішення.
Відсутність підстав для визнання правочинів по відчудженню спірного майна недійсними виключає можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в іншій частині.
Що стосується доводів позовної заяви про порушення нотаріусом вимог ст. 49 Закону України „ Про нотаріат” як підстави для визнання правочинів недійсними ( а.с.3), апеляційний суд знаходить, що такі доводи є безпідставними. Ст.49 Закону України „ Про нотаріат” визначає чіткий перелік підстав для відмови у вчиненні нотаріальної дії та підстав, які зобов”язують нотаріуса не приймати в роботу документи, які необхідні для вчинення нотаріальної дії. З наведених позивачем доводів та наданих доказів наявність таких підстав не встановлена.
Питання правомірності дій нотаріуса Бєлової О.С. , про що стверджує позивач, на думку апеляційного суду не підтверджені беззаперечними доказами. Оцінці в сукупності з іншими доказами підлягали не тільки покази свідків ОСОБА_1, його адвоката - ОСОБА_6.,ОСОБА_7., але і інші, наявні у справі письмові докази, які залишились неспростованими. Зокрема, витяги з реєстру обтяжень ( а.с.122-124), які вчинені нотаріусом за годину до звернення з заявою ОСОБА_1, витяг з реєстру правочинів ( а.с.127) , який теж вчинено до звернення ОСОБА_1, Наведені письмові докази узгоджуються з поясненнями нотаріуса про те, що оспорювані нотаріальні дії нею були вчинені раніше офіційної заяви ОСОБА_1 про існування спору. Суд не звернув уваги і на ту обставину, що правомірність дій нотаріуса Бєлової О.С. за заявою ОСОБА_1 перевірялась Управлінням юстиції Чернігівської області, та прокуратурою м. Чернігова ,але порушень виявлено не було( а.с.169-173).
Оскільки , підставами для визнання правочинів недійсними позивач вважає : вчинення їх ОСОБА_3 після припинення права власності , тобто, можливо зробити висновок про підстави, передбачені ч. 1 ст. 203 ЦК України , та з підстав фіктивності правочинів, тобто, можливо зробити висновок про ч.5 ст.203 ЦК України, хоча конкретно на ці норми в позовній заяві посилання відсутнє, проте це вбачається із її змісту ( а.с.3-5, 192,195) апеляційний суд , виходячи з встановленого, приходить до висновку, що безпосередньо з зазначених підстав позов в цій частині задоволенню не підлягає. Будь яких інших конкретних правових підстав для визнання правочинів недійсними позовна заява не містить і самим позивачем не зазначається.
Відповідно до п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення по суті вимог, якщо буде встановлено, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального чи процесуального права та ґрунтується на висновках, які не відповідають фактичним обставинам справи.
Керуючись ' ст.ст..303, 304, 307, п.З,4 ч.1 ст.309, ст.316, 317 319, 324 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 203, 215, 234 ЦК України, ст. 49 Закону України « Про нотаріат» , апеляційний суд
В и р і ш и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 лютого 2009 року скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати - 750 грн. судового збору, та 30 грн. витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
Стягнутим з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 судові витрати - 750 грн. судового збору та 30 грн. витрат по оплаті інформаційно технічного забезпечення розгляду справи.
Рішення набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.
Головуючий: Судді: