ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

                                                                                                                                                                                                                  ПОСТАНОВА                                                                                                                                                                                                                            

27.05.09                                                                                           Справа  № 9/100/24-40

Львівський апеляційний господарський суд,  в складі колегії:

головуючого-судді:                     Бойко С.М.,

суддів:                                           Бонк Т.Б.,

                                                      Марко Р.І.,

при секретарі Гулик Н.,

з участю представників:

від позивача –   з”явився,

від відповідача –   не з”явився,

розглянув апеляційну скаргу приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Домінанта», м.Луцьк

на рішення господарського суду Волинської області від 06.04.2009 року, судова колегія у складі головуючого-судді Л.І.Соломка, суддів С.В.Бондарєв та С.В.Костюк,  у справі    №9/100/34-40

за позовом  приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Домінанта», м.Луцьк

до відповідача підприємця ОСОБА_2, м.Луцьк

про стягнення 5205 грн.,

                                                         ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського  суду Волинської області від 06.04.2009 року відмовлено в позові приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Домінанта»до підприємця ОСОБА_2  про стягнення 5205 грн. заборгованості, що складає розмір відшкодування шкоди у вигляді вартості сплаченої позивачем орендної плати за період  з 29.10.2007р. за зберігання майна відповідача з підстав того, що позивачем не доведено наявність в спірному випадку підстав для стягнення з відповідача вказаного розміру відшкодування.

При цьому, судом зазначено, що майно відповідача передано позивачу ВДВС з порушенням  встановленої Законом України «Про виконавче провадження»процедури примусового виселення відповідача, а також не проведено державним виконавцем опису переданого на зберігання майна, не зазначеного його вартості та не надано відповідного погодження на таке зберігання.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення  суду першої інстанції скасувати в зв”язку з неповним з»ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, апелюючи тим, що за змістом ст.1214 ЦК України у позивача виникло право на відшкодування йому  відповідачем витрат, понесених на зберігання майна без додаткової правової підстави, що наявне в спірному випадку.

Скаржник покликається на те, що факт утримання спірного майна без достатньої  правової підстави  підтверджується рішенням господарського суду Волинської області від 19.07.2007 року по справі №8/50-93, яким відповідача зобов»язано забрати спірне майно із торгової площі, а тому ухилення останнього від виконання цього обов»язку призвело до виникнення у позивача затрат по утриманню цього майна, які відповідач зобов»язаний відшкодувати.

Скаржник не погоджується з висновком суду про відсутність у позивача права вимагати відшкодування спірних витрат в зв»язку з порушенням виконавчою службою процедури виконавчого провадження, оскільки закон не обмежує такого права позивача в залежності від дій виконавчої служби.

В судове засідання представник відповідача не з»явився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, а тому суд розцінює його неявку як без поважних причин та вважає за можливе розгляд справи провести за наявними в справі документами про права і обов”язки сторін.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, який підтримав свою позицію, пояснення дав аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі,  вважає, що апеляційна скарга  підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що у відповідності до акту майна державного виконавця  від 29.10.2007р. позивачу передано на зберігання належне відповідачу майно. За погодженням з державним виконавцем  для  зберігання вказаного майна позивачем укладено з ПП ОСОБА_3 договір зберігання майна №35 від 29.10.2007 р. у зв'язку з неможливістю зберігання контейнера, який належить ОСОБА_2

Згідно договору №35 від 29.10.2007 р. на зберігання майна ПП ВКФ «Домінанта»(поклажедавець) передав підприємцю ОСОБА_3 (зберігач) на зберігання металічну конструкцію (торговий контейнер №90 на строк до його отримання, а зберігач взяв на себе обовязок зберігати це майно у цілості та схоронності за плату з розрахунку 25 грн. за одну добу. Поклажедавець зобовязався сплачувати по рахунках зберігача протягом 10 днів після виставлення рахунку готівкою в касу охоронця (а.с.14). Контейнер №90 переданий на зберігання згідно акту приймання--передачі від 29.10.2007 р. (а.с.12). Згідно листа від 25.12.2007 р. №11 зберігач повідомив поклажедавця про збільшення вартості зберігання контейнера до 30 грн. за 1 добу (а.с.16).

Згідно листа від 03.03.2008 р. №4 зберігач повідомив поклажедавця про необхідність погашення заборгованості в сумі 3375 грн. до 15.03.2008 р. (а.с.17). Цими доказами підтверджуються витрати понесені позивачем по зберіганню майна, що належить відповідачу.

В підтвердження здійснення плати за зберігання майна позивачем подано касові чеки від 08.04.2008 р., 05.05.2008 р. на загальну суму 1830 грн.; копії касових чеків від 14.03.2008 р. на загальну суму 3375 грн. та розрахунок суми позову 5205 грн. (а.с.109-112). Таким чином, сума витрат, понесених позивачем на зберігання спірного майна починаючи з 29.10.2007 р. складає 5205 грн., які позивач просить стягнути з власника майна та в такий спосіб відшкодувати понесені ним збитки.

Статтею 1 ГПК України визначено, що кожен суб’єкт господарювання має право на захист своїх порушених прав та законних інтересів.

З врахуванням того, що майно відповідача передано позивачу ВДВС з порушенням  процедури примусового виселення відповідача встановленої Законом України «Про виконавче провадження», а також не проведено державним виконавцем опису переданого на зберігання майна, не зазначеного його вартості та не надано відповідного погодження на таке зберігання, а тому до правовідносин сторін по відшкодуванню шкоди нормами цього Закону не застосовуються.

Відповідно до ч.2 п.1 ст.1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доход. В спірному випадку право вимагати відшкодування зроблених позивачем витрат виникає з 29.10.2007 р., тобто, з моменту передачі майна на оплатне зберігання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу передано на відповідальне зберігання майно державним виконавцем в процесі виконання наказу господарського суду №8/50-1 по акту державного виконавця від 29.10.2007 р., згідно якого майно  належне ОСОБА_2 передане на зберігання ПП «Домінанта»в особі Фещенка С.Д. (а.с.42). Згідно рішення господарського суду Волинської області від 19.07.2007 р. у справі №8/50-93 позов ПП ВКФ «Домінанта»до підприємця ОСОБА_2  задоволено, вирішено  виселити підприємця ОСОБА_2 з торгового комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1»у м. Луцьку по АДРЕСА_1 з належним їй майном, на примусове виконання даного рішення  видано наказ №8/50-1.

З наведеного апеляційний суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав в спірному випадку для  задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми понесених витрат по зберіганню спірного майна за період з 29.10.2007 р. в розмірі 5205 грн., оскільки факт понесення позивачем таких витрат підтверджується матеріалами справи, а зобов»язання їх відшкодувати боржником  випливають з аналізу вищезазначених судом норм цивільного законодавства.

Оскільки судом першої інстанції неповно з”ясовано обставини, що мають значення для справи та прийнято рішення з порушенням норм процесуального права, а тому воно підлягає  скасуванню, а апеляційна скарга позивача  –задоволенню.

При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України, а тому з відповідача  на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати  51 грн. державного мита за апеляційне провадження, 102  грн. державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції та 118 грн. вартості витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд,                  

                                                   постановив:

рішення господарського суду Волинської області від 06.04.2009 року в справі за номером  9/100/34-40 -скасувати, а апеляційну скаргу  приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Домінанта»–задоволити.

Позов          приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Домінанта»до підприємця ОСОБА_2 про  стягнення 5205 грн. - задоволити.

Стягнути з підприємця ОСОБА_2 (43025, АДРЕСА_2) на користь  приватного підприємства виробничо-комерційної фірми «Домінанта»(43026, м.Луцьк, вул.Карпенка-Карого,1-а, р/р №26000060514121 в КБ «Приватбанк»у м.Луцьк, МФО 303440, код ЄДРПОУ 13361656)  5205  грн. витрат, 153 грн. державного мита та 118 грн. вартості витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.   

Матеріали справи  повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий -суддя:                                   С.М.Бойко

Судді:                                                            Т.Б.Бонк

                                                                       Р.І.Марко