Справа № 465/7593/14 Головуючий у 1 інстанції: Мигаль Г.П.

Провадження № 22-ц/783/5276/15 Доповідач в 2-й інстанції: Кабаль І. І.

Категорія: 39

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого судді Кабаля І.І.,

суддів: Копняк С.М., Монастирецького Д.І.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

з участю: представника ОСОБА_8 - ОСОБА_3,

представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5, представника ОСОБА_6- ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визначення ідеальних часток у праві спільної сумісної власності,-

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 25 червня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визначення ідеальних часток у праві спільної сумісної власності - відмовлено .

Дане рішення оскаржила ОСОБА_8.

В апеляційній скарзі посилається на порушення судом норм матеріального права. Вказує, що у судових засіданнях в ході розгляду справи у Франківському районному суді, її представником так і представником відповідача ОСОБА_4, що підтримав її позовну заяву, неодноразово наголошувалося, що даний позов не стосується поділу спірної квартири в натурі. Її позовні вимоги стосувалися лише визначення ідеальних часток без реального поділу майна в натурі, оскільки відповідачі не погоджувалися нотаріально засвідчити належність кожного з них ? спірної квартири. Розглядаючи позов суд залишив поза увагою, що нотаріусом вже частково було здійснено зміну форми власності стосовно частки померлого ОСОБА_9 і його частки було поділено порівну між спадкоємцями за взаємною згодою. Відповідач ОСОБА_6 проти такого поділу не заперечувала. Після оформлення нотаріусом свідоцтв про право на спадщину відносно ? частки в спільній сумісній власності, така спільна сумісна власність фактично перестала існувати. Таким чином, висновки суду не відповідають реальним обставинам справи, адже суд постановив рішення про визначення часток, мотивуючи відмову в неможливості виділу майна в натурі.

Просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким позов задоволити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає із наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме дубліката Свідоцтва про право власності на квартиру від 26.04.2012 року № 20180, виданого Львівською міською адміністрацією та витягу про державну реєстрацію прав № НОМЕР_1 від 10.12.2012 року, виданого ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" вбачається, що квартира за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 110,4 кв.м. належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_6 (а.с.6-7).

Відповідно до свідоцтва про переміну прізвища, імені по батькові серії НОМЕР_2 від 15.12.2000 року, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Франківського району м. Львова, ОСОБА_8 перемінила ім'я на "ОСОБА_8" (а.с.4).

Як вбачається із свідоцтв про право на спадщину за законом від 17 грудня 2012 року, виданих приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цьолковською І.С. та зареєстрованих в реєстрі за №801,798 ( а.с.8,11), після смерті ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, відкрилась спадщина на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1. Спадкоємцями на підставі ст. 1261 ЦК України є ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_4 до 1/3 частки у спадщині кожен.

Свідоцтво про право на спадщину за законом від 17.12.2012 року, зареєстровано в реєстрі за № 801, видано приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цьолковською І.С. - ОСОБА_4 на 1/3 частку з 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с.8)., зареєстровано в спадковому реєстрі 17.12.2012 року, № витягу НОМЕР_4 (а.с.9), видано витяг про державну реєстрацію прав НОМЕР_3 від 19.12.2012 року (а.с.10).

Свідоцтво про право на спадщину за законом (зареєстровано в реєстрі за № 798) від 17.12.2012 року видано приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цьолковською І.С. - ОСОБА_8 на 1/3 частку з 1/4 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с.11), зареєстровано у спадковому реєстрі, про що свідчить витяг про реєстрацію в спадковому реєстрі за НОМЕР_5 від 17.12.2012 року (а.с.12) та видано витяг про державну реєстрацію прав від 19.12.2012 року за № НОМЕР_6 (а.с.11).

У вищевказаних свідоцтвах про право на спадщину по закону зазначено, що самовільне будівництво в дане свідоцтво не входить.

Як вбачається із копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1, складеного 30.05.1994 року Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації, наданого позивачем, вищевказана квартира складається з 4-ох кімнат житловою площею 77,0 кв.м., загальною площею квартири 110,4 кв.м. (а.с.5).

Відповідно до копії технічного паспорту, складеного 18.02.2015 року станом на 12.11.2012 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, на приватизовану квартиру АДРЕСА_1, вищевказана квартира складається із 6-ти кімнат житловою площею 128,1 кв.м., та загальною площею 170,7 кв.м. (а.с.52-53).

У Відомості з реєстру прав власності на нерухоме майно (реєстраційний номер НОМЕР_7) міститься інформація на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 в технічному описі майна зазначено, що вищевказана квартира до самовільного будівництва складалась з 4-ох житлових кімнат житловою площею 77,4 кв.м. та кухні, загальною площею 109,8 кв.м. (за рахунок уточнення розмірів та перерахунку площ загальна площа змінилась з 110,4 кв.м на 109,8 кв.м., житлова з 77,0 кв.м на 77,4 кв.м.). Після перепланування квартира складається з шести житлових кімнат житловою площею 128,1 кв.м. та кухнею загальною площею 170,7 кв.м. Самовільно: приміщення "Мз" - 7-10/25,3кв.м.; 7-11/25,4 кв.м.; 7-12/10,2 кв.м. (вартість самовільного будівництва 141799 грн.). Вартість нерухомого майна 174034 грн. (а.с.54).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з тих підстав, що відповідно до положень ч. 2 ст. 370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється в порядку, встановленому ст. 364 цього Кодексу, а оскільки до складу квартири АДРЕСА_1 входять об'єкти нерухомого майно самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані), згадана квартира не є об'єктом права власності відповідно до вимог ч. 2 ст. 376 ЦК України, така не може бути предметом поділу (виділу), визначення частки.

З такими висновками колегія суддів погоджується повністю з наступних підстав.

Згідно ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Згідно ч.2 ст.372 ЦК України, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними.

Відповідно до ч.2 ст.370 ЦК України у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням судом.

Згідно з ч.3 ст.370 ЦК України виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами третьою, четвертою статті 357 ЦК України передбачено, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна; співвласник житлового житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Відповідно до п.2.3. розділу 2 Інструкції № 55 від 18.06.2007р. "Щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна", не підлягають поділу об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об'єктів нерухомого майна може розглядатися лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

При вирішення спору, суд відповідно до вимог ст.360-7 ЦПК України враховує правову позицію Верховного Суду у справі №6-130цс 13, відповідно до якої у розумінні ч.1 ст.376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а і об'єкт нерухомості, який виник в результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови уже існуючого об'єкта, здійснених без одержання дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність з тим, на який власником (власниками) отримано право власності.

Об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти не є об'єктами права власності (ч.2 ст.376 ЦК України), а тому не можуть бути предметом поділу (виділу), визначення частки згідно із нормами ст.ст.364, 367 ЦК України.

Таким чином, суд першої інстанції вірно звернув увагу, що об'єкт нерухомого майна - квартира АДРЕСА_1, на який було видано свідоцтво про право спільної сумісної власності ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_8., ОСОБА_6 згідно з розпорядженням від 12 травня 1994 року № 568 та відповідно до технічного паспорту від 30.05.1994 року не є тотожною з тією ж квартирою після самочинного будівництва, що відображено в технічному паспорті на вказану квартиру, складеному 18.02.2015 року, станом на 12.11.2012 року, та сторонами не надано суду доказів, які свідчать про законність такого будівництва (дозволу органів місцевого самоврядування, затвердженої проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт), така квартира не є об'єктом права власності відповідно до вимог ч.2 ст.376 ЦК України), а тому не може бути предметом поділу, виділу, визначення частки згідно із нормами ст.ст.364, 367 ЦК України.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_8 жодним чином правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому у задоволенні такої скарги апелянту слід відмовити, а рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 червня 2015 року слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_8 відхилити.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Кабаль І.І.

Судді: Копняк С.М.

Монастирецький Д.І.