Справа № 11 - 506        2006р.                                Головуючий у 1-інстанції Заліщук М.С.

Категорія ст. 185 ч.2 КК України                                                    Доповідач Романов О.В.

УХВАЛА                  Іменем України

27 червня 2006 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого   :   Романова О.В. суддів:   Ткаченка В.Л.,   Шеніна П.О. з участю прокурора:   Селюченко  І. І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Богунського районного суду м.Житомира від 18 квітня 2006 року, яким:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженця та жителя АДРЕСА_1, судимого:

29.10.1999р. Корольовським райсудом м.Житомира за ст.ст. 140 ч.3, 46-1 КК України на 3 роки позбавлення волі з відстрочкою виконання на 2 роки;

28.08.2000р. тим же судом за ст.ст. 141 ч.2,

4 3 КК України на 4 роки позбавлення волі,

24.07.2002р.постановою Бердичівського міського суду звільнений умовно-достроково на 1 рік 3 місяці 4 дні,-

засуджено за ст. 185 ч.2 КК України на 2 роки 3 місяці позбавлення волі.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_1 змінений з підписки про невиїзд на тримання під вартою.

Стягнуто з засудженого судові витрати в сумі ЗО грн. за проведення товарознавчої експертизи.

Згідно вироку ОСОБА_1 засуджений за те, що 1 січня 2006 року о 23 годині ЗО хвилин, знаходячись в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2, що по АДРЕСА_2, користуючись

тим, що за його діями ніхто не слідкує, викрав жіночу дублянку. Своїми діями ОСОБА_1 заподіяв потерпілій ОСОБА_2 матеріальну шкоду на суму 1800 грн.

В апеляції засуджений ОСОБА_1 просить переглянути вирок суду і призначити йому покарання з врахуванням того, що в момент скоєння злочину він не віддавав звіту своїм діям. Вказує, що він повністю визнав свою вину у скоєному, щиро розкаявся, відшкодував матеріальну шкоду потерпілій і вона не має до нього претензій.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, який заперечив проти доводів апеляції, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція засудженого ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність виновності засудженого у вчиненні дій, за які його засуджено, підтверджуються сукупністю доказів, здобутих на досудовому слідстві та досліджених під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Так, в судовому засіданні ОСОБА_1, не заперечуючи своєї вини у скоєнні крадіжки пояснив, що знаходячись 1 січня 2006 року в травмпункті, він скористався тим, що за ним ніхто не слідкує і викрав жіночу дублянку та швидко пішов з травмпункту.

Згідно протоколу відтворення обстановки та обставин події від 24.01.2006 р. ОСОБА_1 показав на місті яким чином скоїв крадіжку дублянки. При цьому пояснював, що знаходячись в травмпункті і розуміючи, що залишився в приміщенні сам та ніхто його не бачить викрав дублянку, з якою вибіг на вулицю і втік.

Показання ОСОБА_1 на протязі досудового і під час судового слідства були незмінними, логічними, узгоджувалися з іншими здобутими доказами по справі, а тому твердження засудженого в апеляції, що в момент скоєння злочину він не розумів значення своїх дій, на думку колегії суддів, є надуманими.

Дії засудженого правильно кваліфіковані як повторне таємне викрадення чужого майна за ч.2 ст. 185 КК України.

При призначенні покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції дотримався вимог ст. 65 КК України і врахував тяжкість скоєних ним злочинів, особу засудженого, обтяжуючи та пом'якшуючи покарання обставини, в тому числі і ті обставини, на які ОСОБА_1 посилається в апеляції.

Так, скоєний злочин відноситься до категорії середньої тяжкості, ОСОБА_1 посередньо характеризується, не працює, раніше судимий за вчинення аналогічних злочинів, відбував покарання в місцях позбавлення волі, з чого належних висновків для себе не зробив. Разом з тим, в скоєному щиро розкаявся, відшкодував потерпілій завдані злочином збитки. На підставі викладеного суд першої інстанціх прийшов до обґрунтованого висновку, що виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства не можливе і призначив ОСОБА_1

покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції закону, за яким його визнано винним.

За таких обставин колегія суддів не  вбачає підстав для пом'якшення призначеного ОСОБА_1 покарання.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Богунського районного суду м.Житомира від 18 квітня 2006 року щодо нього без зміни.