Справа №2-12/07 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2007 року Скадовський районний суд, Херсонської області в складі:

головуючої судді                                                                              Овчаренко А.А.,

при секретарі                                                                                    Пенза        Н.І.,

за участю адвокатів                                                                          ОСОБА_4

ОСОБА_5. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Скадовська цивільну

справу за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_2 про визнання

договору дарування недійсним , -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачки про визнання договору дарування недійсним.

В судове засідання позивачка з'явилась, позовні вимоги підтримала та наполягала на їх задоволені.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка пояснила, що за договором між нею і ОСОБА_2, посвідченим нотаріально 12 лютого 1992 року, подарувала відповідачці 55/100 частин належного їй будинку АДРЕСА_1. Підписуючи договір дарування припускала в силу своєї малограмотності, що донька ОСОБА_2 стане власницею частини будинку тільки після її смерті. Враховуючи, що договір дарування укладено під впливом помилки , невірно розуміла реальну дійсність, просила визнати договір дарування від 12 лютого 1992 року недійсним, привести сторони в первісний стан та визнати за нею право власності на 55/100 частин спірного жилого будинку.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання з'явилась , позовні вимоги не визнала і суду пояснила , що позивачка ОСОБА_1 є її матір'ю. Коли вона проживала на Півночі з сім'єю , мати наполягала , щоб вона приїхала в м. Скадовськ на постійне місце проживання, подарує їй частину будинку . Вона заперечувала проти прийняття в дар частини будинку , але мати наполягала на цьому, договір дарування був посвідчений 12 лютого 1992 року і від її імені в дар частину будинку прийняла по дорученню її двоюрідна сестра- ОСОБА_3. В 1993 році вона з сім'єю переїхала жити в АДРЕСА_1 . В будинку проживали з матір'ю однією сім'єю. Приїхавши , поліпшила житлові умови : установила телефон , каналізацію, газ. Як до посвідчення договору дарування так і після його укладення вона надавала їй матеріальну допомогу. Позивачка ОСОБА_1 наполягала , щоб вона покинула чоловіка , жила тільки з нею. В домі почалися сварки , вона змушена була піти жити до чоловіка в 1996 році. Позивачка як користувалася , так і користується всім будинком. Позивачка знала , що за договір вона підписує і вона продовжує проживати в   будинку АДРЕСА_1 .

Вислухавши пояснення сторін , дослідивши матеріали справи,    суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню із слідуючих підстав:

У відповідності до вимог ст. 56 ЦК України ( в редакції 1963 року) угода, укладена внаслідок помилки , що має істотне значення , може бути визнана судом недійсною за позовом сторони , яка діяла під впливом помилки.

Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови від 28 квітня 1978 року № З "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта ,предмета чи інших істотних умов угоди, яке вплинуло на її волевиявлення, за відсутністю якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Із пояснень позивачки ОСОБА_1та її представника у суді вбачається , що однією з підстав заявленого позову була та обставина , що ОСОБА_2 звернулася з позовом до суду про реальний поділ будинку та земельної ділянки.

Посилання позивачки на те , що передала у власність своїй доньці ОСОБА_2 спірну частину будинку за укладеним договором, посилаючись на те , що розуміла під договором дарування договір довічного утримання є безпідставними, так як на вимогу ст. ЗО ЦПК України будь - яких доказів про те , що з прийняттям у власність частини будинку ОСОБА_2 взяла на себе зобов'язання визначені угодою сторін у договорі по систематичному матеріальному забезпеченню з обумовленою сторонами їх грошовою оцінкою , що є істотними умовами у договорі довічного утримання згідно ст. 425 ЦК України ( в редакції 1963 р.) при розгляді справи не подала і на такі обставини не посилалась.

За змістом ст. 243 ЦК України( в редакції 1963 року) , за договором дарування житлового будинку, посвідченого нотаріально , одна сторона передає безоплатно другій стороні будинок у власність. Такий договір вважається укладеним з моменту передачі його обдарованому.

Про те , що між ОСОБА_1і ОСОБА_2 був укладений договір дарування підтвердила і свідок ОСОБА_3 (а.с.53-54).

Враховуючи , що за характером правовідносин , які склалися між сторонами у договорі дарування від 12 лютого 1992 року ними виконані умови, пов'язані із змістом цього договору та за відсутності доказів на підтвердження доводів позивачки , що угода укладена внаслідок помилки , суд вважає , що підстави для задоволення заявлених вимог відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.243, 56 ЦК України ( в редакції 1963 року); п. 11 постанови Пленум Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № З "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" ; ст. З, 6, 14 ,33,60, 209,213,215,223,294 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк позовної давності.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування 55/100 частин будинку АДРЕСА_1 Херсонської області від 12 лютого 1992 року -відмовити.

На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення . Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження через Скадовький районний суд Херсонської області.

Рішення ухвалено , оформлено і підписано в нарадчій кімнаті.