ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 січня 2012 р. < Текст >Справа № 50333/11/9104
Суд в складі колегії суддів Львівського апеляційного адміністративного суду:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Коваля Р.Й., Пліша М.А.
за участі секретаря судового засідання Румянцевої О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківськ на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.05.2011р. у справі за позовом ЗАТ «Солід» до податкової інспекції міста Івано-Франківськ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення–рішення ДПІ в місті Івано-Франківськ № 0002332303/0 від 01.11.2010р.,-
В С Т А Н О В И В:
14.03.2011 року Закрите акціонерне товариство (далі-ЗАТ) «Солід» звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Позовні вимоги мотивувало тим, що згідно оскаржуваного рішення відповідачем безпідставно зменшено товариству суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 253 550,00 грн..
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що в результаті проведеної перевірки ЗАТ «Солід» з питань відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника складено акт перевірки №18155/23-3/32360621 від 01.11.2010, згідно якого позивачем завищено суму бюджетного відшкодування в загальному розмірі 253 550, 00 грн.. На підставі даного акту прийняте податкове повідомлення рішення за №0002332303/0 від 01.11.2010 про зменшення ЗАТ «Солід» бюджетного відшкодування. Підставою для зменшення бюджетного відшкодування, зазначеного в акті перевірки, є відносини ЗАТ «Солід» із підприємствами-постачальниками із ознаками сумнівності, по яких неможливо підтвердити надмірну сплату ПДВ до бюджету відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість». Дана обставина, на думку позивача, не є підставою для позбавлення ЗАТ «Солід» права на відшкодування податку на додану вартість, оскільки позивачем, як платником податку, було виконано усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та наявні всі документальні підтвердження розміру податкового кредиту. Одночасно вказали, що в акті перевірки податковим органом не було наведено жодних доказів нікчемності правочинів, укладених ЗАТ «Солід» із своїми контрагентами та обгрунтувань щодо порушення позивачем публічного порядку при їх укладенні.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.05.2011р. позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в місті Івано-Франківськ № 0002332303/0 від 01.11.2010р., стягнуто з Державного бюджету України на користь товариства розмір судових витрат.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням відповідачем – Державною податковою інспекцією ( надалі ДПІ ) в м. Івано-Франківськ подано апеляційну скаргу. Вважає, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, винесеною з порушенням норм матеріального та процесуального права, з підстав викладених в апеляційній скарзі. Просить постанову скасувати та прийняти нову постанову якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією в м. Івано-Франківську проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ЗАТ «Солід» з питань відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за травень, червень, липень, серпень, вересень, листопад 2009 року та січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2010 року.
За результатами перевірки виявлено допущені позивачем порушення вимог п.п.7.7.1, п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7, п.1.8 ст.1, пп.7.2.1,п.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4, пп.7.5.1п.7.5 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість». Вищевказані порушення зафіксовані в акті перевірки за №18155/23-3/32360621 від 01.11.2010 року. Податкова інспекція зазначає при цьому, що позивач протягом тривалого часу мав господарські відносини з контрагентами, постачальники яких систематично не сплачували податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, які подавали звітність про відсутність господарської діяльності, за юридичною адресою не знаходилися, на момент здійснення правовідносин не мали належного обсягу правоздатності, та по суті не могли здійснювати господарську діяльність.
Відповідно до Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України за №327 від 10.08.2005 та зареєстрованого в МЮУ 25.08.2005 за № 925/11205, даний акт як службовий документ який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.
На підставі вищевказаного акту ДПІ в м. Івано-Франківську прийняла податкове повідомлення-рішення за № 0002332303/0 від 01.11.2010 року, згідно якого ЗАТ «Солід» зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 253 550 грн.
Відповідно до п.1.8. ст.1 ЗУ «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997(далі-Закон) бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв’язку з надмірною сплатою у випадках визначених цим Законом. В п.п.7.7.1 п.7ст.7 Закону передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.п 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди(у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності – зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується положеннями п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», тому формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним виключно за умови порушення платником податку вимог вищевказаних норм.
Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Згідно пп. 7.4.5. даного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 вказаного закону визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п. 7.2.4 п.7.2 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платник податку, передбаченому ст.9 цього Закону.
Судом першої інстанції встановлено, що за результатами акту перевірки №18155/23-3/32360621 від 01.11.2010 року ДПІ в м. Івано-Франківську прийнято податкові повідомлення-рішення від 01.11.2010р., згідно якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 253 550,00 грн., в тому числі за: травень 2009р. – 7918,00 грн., червень 2009р. – 13533,00 грн., липень 2009р. – 15 000,00 грн., серпень 2009р. – 24667, 00грн., вересень 2009р.- 32500,00 грн., листопад 2009р.- 10233,00грн., грудень 2009р.- 36722,00грн., січень 2010р.- 29255,00грн., лютий 2010р.- 17210,00грн., березень 2010р.- 13233,00 грн., квітень 2010р.- 27840,00грн., травень 2010р.-15399.00 грн.,червень 2010р.- 10000,00грн.. Контрагентами позивача за спірний період виступили НКВ ПП «Декорт-Інвест», ТзОВ «Славір», ПП «Рем-Будінвест-Експрес», ТзОВ «Втордеревпром», ТзОВ «Іртас», ПП «Галич Тур», ПП «Телекомунікаційні системи «Експрес», ПП «Техпром-Інвест», ПП «Бук-Львів».
Колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що суми податку на додану вартість, сплачені за результатами господарських операцій із придбання лісопродукції, сировини запасних частин та послуг правомірно включена позивачем до податкового кредиту на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих позивачу його постачальниками. Дана обставина відповідачем не заперечується та крім того підтверджується наявними в матеріалах справи та дослідженими судом першої інстанції актами та довідками перевірок ЗАТ «Солід» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ.
Що стосується твердження апелянта щодо нікчемності укладених правочинів, сторонами яких були позивач та зазначені вище товариства постачальники, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з аналізу норм Закону України «Про податок на додану вартість», даний Закон не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від’ємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб.
У актах податкової перевірки вказується, що правочини між позивачем та його контрагентами мають протиправний характер і не мають на меті реальне їх виконання, а тільки отримання податкової вигоди, тому такі правочини, по суті, спрямовані на незаконне заволодіння майном держави і суперечать інтересам держави і суспільства.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (ЦК) основою недійсності правочину є недотримання у момент здійснення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 і 6 статей 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). В цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не потрібно. Відповідно до частин 1, 5 статей 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, окрім тих, які пов'язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою зацікавленою особою. Згідно із статтею 228 ЦК, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, ушкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ім. Правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.
Пунктом 23 статті 2 Бюджетного кодексу України (БК) визначено, що доходи бюджету - це усе податкові, неподаткові і інші надходження на безповоротній основі, стягнення яких передбачене законодавством України (включаючи трансферти, плату за адміністративні послуги, власні надходження бюджетних установ). Доходи бюджету класифікуються по таких розділах: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти (стаття 9 БК). Згідно частини 2 статті 9 БК, податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори і інші обов'язкові платежі. На думку податкових органів, не сплачений підприємством податок (ПДВ), внаслідок порушення встановленого порядку формування податкового зобов'язання і податкового кредиту по ПДВ, відповідно, є прибутковою частиною держбюджету, власністю держави.
За здійснення правочину з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу. За наявності наміру лише у однієї із сторін усе отримане нею має бути повернене другій стороні, а отримане останньою або таке, що належить їй для відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У зв’язку з прийняттям Податкового кодексу стаття 228 ЦК була доповнена частиною 3 згідно із Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України». Так, відповідно до частини 3 статті 228 ЦК, у разі недотримання вимоги відносно відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Відповідно до ч.1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Але, відповідно до ч.2 цієї ж статті фіктивний правочин визнається судом недійсним. За таких обставин,податкова інспекція на виконання, передбачених ст. 10 закону України «Про державну податкову службу в Україні», слід звернутися до суду з позовом про визнання цих правочинів фіктивними. В свою чергу, платник податків здійснюючи господарські операції на підставі первинних документів веде облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань. При цьому підпунктом 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 ПК України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податків.
На виконання Наказу ДПА України № 266 від 18.04.2008 р. «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів» , податкова інспекція повинна дослідити наявність наступних ознак, які у сукупності можуть вказувати на нікчемність правочину: встановлення зв'язків між підприємствами-транзитерами та вигодонабувачем, наявність його взаємозалежних або афілійованих осіб (спільні засновники, наявність посадових осіб, які одночасно виконують функції на декількох підприємствах, адреса місцезнаходження); аналіз штату працівників та відповідність його фактичним можливостям виконати взяті зобов'язання; дослідження факту існування сталих системних зв'язків в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв'язки й учасники якого обізнані стосовно один одного; посередниками є суб'єкти господарювання, які систематично не сплачують податки, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, які за місцезнаходженням не знаходяться, не звітують про свою діяльність або подають податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їх діяльності.
Платник податків здійснюючи господарські операції на підставі первинних документів веде облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань. При цьому підпунктом 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 Податкового кодексу України встановлено презумпцію правомірності рішень платника податків.
Таким чином відповідач, як суб’єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх висновків.
Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, щодо задоволення позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування ухвали колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, п. 1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.05.2011р. у справі № 2а-880/11/0970 – без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя Н.М. Судова-Хомюк
Судді Р.Й. Коваль
ОСОБА_1