16.06.10 ,

Апеляційний суд Херсонської області

м. Херсон, вул. 295 Херсонської стрілецької дивізії, 1а, 73000, (0552) 45-47-78

Справа №22ц-2427\10 Головуючий в І інстанції Спічак О.Б.

Категорія 21 Доповідач: Гаркуша В.О.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2010 року червня місяця 16 дня колегія суддів судової палати в цивільних І справах апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого: Орловської Н.В.

Суддів: Гаркуші В.О.

ОСОБА_1

при секретарі: Дягілсвій В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 на рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 22 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення,

ВСТАНОВИЛА:

В вересні 2009 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що з 25.02.1992 року перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі. На підставі свідоцтва про спадщину за законом позивач був власником квартир № 51 по вул. Садовій, 9-А у м.Херсоні. Рішенням суду від 13.03.2002р. шлюб між сторонами було розірвано, реєстрація розірвання шлюбу здійснена 25.04.2002р. Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 26.02.2004 року ОСОБА_4 було визнано таким, що втратив право користування зазначеною квартирою. 10.02.2004 року позивач ніби то подарував належну йому квартиру відповідачці. Вважає, що вказаний говір дарування є недійсним, посилаючись на те, що він не мав волевиявлення на дарування квартири на користь відповідачки, при укладені договору діяв під впливом наркотичних речовим, спиртних напоїв та помилки стосовно предмету угоди, оскільки вважав, що підписує дозвіл дружині на вивіз доньки за кордон.

Просив суд визнати вказаний договір дарування недійсним та повернути йому у власність спірну квартиру, та усунути йому перешкоди у користуванні квартирою шляхом вселення до неї.

В процесі слухання справи позивач відмовився від позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення , у зв'язку з його вселенням в квартиру.

Рішенням суду від 22 березня 2010 року позовні вимоги було задоволено в повму обсязі.

Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Херсонського нотаріального округу , від 10.02.2004 року, визнано право власності за ОСОБА_4 на АДРЕСА_2.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог, зазначаючи, що рішення ухвалене судом з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Письмових заперечень на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшло.

В судовому засіданні представники відповідача підтримали апеляційну скаргу по мотивам та підставам вказаним в ній, та просили рішення суду скасувати і ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача доводи апеляційної скарги не визнала та вказуючи на законність та обгрунтованість рішення суду просила його залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення в межах визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що дарування позивачем на користь відповідачки квартири не узгоджувалось з його волею, договір укладений внаслідок помилки щодо предмету угоди і помилкового сприйняття позивачем дійсної природи укладеного договору та стану позивача на момент укладення угоди, а саме вживання ОСОБА_4 на той час наркотичних речовин та алкоголю.

З матеріалів справи вбачається , що ОСОБА_4 па підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого третьою державною нотаріальною конторою 30.08.2000 року , належала квартира № 51 в. будинку 9-а , по вул.. Садовій в м. Херсоні. З 25.02.1992 року ОСОБА_4 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, який розірвано 25.04.2003 року (а.с. 11). j

Згідно договору дарування від 10.02.2004 року ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 належну йому квартиру № 51 в б. 9-а по вул.. Садовій в м. Херсоні (а.с.4).

26.02.2004 року рішенням суду ОСОБА_4 визнаний втратившим право користування зазначеною квартирою (а.с. 10)

І іншого місця проживання позивач не мав і не мас.

С повідомлення Херсонського наркологічного диспансеру Херсонської обласної ради вбачається, що ОСОБА_4 знаходився на обліку у нарколога з 31.10.1988 року з діагнозом зловживання алкоголем у підлітковому віці (а.с. 24),а 13.06.2006 року - вживання опіоїдів зі шкідливими наслідками .

З довідки Херсонського наркологічного диспансеру від 18.03.2004 року вбачається, що ОСОБА_4 на той час перебував па диспансерному обліку з приводу психічних розладів та розладів поведінки в наслідок вживання опіоїдів о синдромом залежності (а.с. 27-49)

З моменту відчуження квартири ОСОБА_4 іншого житла не мав і мешкав у підземних переходах та підвалах, з 2004 року ОСОБА_3 та її неповнолітня дитина в Україні не проживають, а знаходяться за її межами.

Відповідно до ст.229 ЦК України, Якщо особа, яка вчинила правочин помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Розглядаючи спір по суті судова колегія вважає, що районний суд повної всебічно оцінив обставини укладення договору, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює.

Задовольняючи позовні вимоги позивача суд першої інстанції вірно виходив з вимог ст. 229 ЦК України, вказавши, що під помилкою в цьому випадку слід розуміти таке неправильне розуміння стороною суб'єкта, предмета та інших суттєвих умов правочину, які вплинули на його волевиявлення, при відсутності якого по обставинами справи можна вважати, що правочин не був би укладений.

Та правильно встановив обставин, якими обґрунтовувались позовні вимоги і зробив вірний висновок про суттєвість помилки та її вплив на волевиявлення особи.

Проте, вирішуючи питання про захист прав позивача суд першої інстанції посилаючись на ч.1 ст.216 ЦК України, якою визначаються правові наслідки правочину, застосував такий спосіб захисту, як визнання права власності на спірну квартиру, хоча повинен був застосувати реституцію у вигляді повернення зазначеної квартири позивачу, як спосіб, який останній обрав при звернені до суду.

Таким чином, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про повернення спірної квартири у власність позивача.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 315, 317, 319 ІЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє в інтересах ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 22 березня 2010 оку в частині визнання права власності на квартиру АДРЕСА_3 скасувати і постановити нове, яким повернути квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_5. Скасувати реєстрацію права власності на квартиру № 51 в будинку 9-а по вул. новій в м. Херсоні за ОСОБА_3, в решті це ж рішення залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з дня його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги посередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: підпис

Судді: підписи

Згідно з оригіналом: суддя підпис.