У х в а л а

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 6 липня  2006 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 11 липня 2005 року щодо ОСОБА_1

         Зазначеною постановою

                                      ОСОБА_1,

                                     ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,

                                      ІНФОРМАЦІЯ_2, засудженого

вироком Ленінського районного суду м. Харкова

від 3 лютого 2005 року за ст. 122 ч. 1 КК України

на 2 роки обмеження волі, -

звільнено від призначеного цим вироком покарання на підставі ст. 1 п. “г”  Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 року.

В апеляційному порядку справа не розглядалася.

Як видно з матеріалів справи, суд у порядку виконання вироку задовольнив клопотання ОСОБА_1 про застосування до нього ст. 1 п. “г” зазначеного Закону України “Про амністію” і звільнив засудженого від покарання як особу , що має на утриманні батька віком понад ІНФОРМАЦІЯ_5, та засуджену за навмисний злочин, за яким законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк понад 5 років, і у батька немає

інших працездатних дітей. Ці обставини підтверджуються матеріалами, які надав суду ОСОБА_1

         У касаційному поданні прокурор просить скасувати постанову суду як незаконну, посилаючись на те, що в ході проведеної прокуратурою Ленінського району м. Харкова перевірки за скаргою потерпілого ОСОБА_2 встановлено, що батько ОСОБА_1 - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, має працездатну доньку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4 народження, яка мешкає у м. Харкові, однак ОСОБА_1 надав суду недостовірну інформацію про відсутність у батька інших працездатних дітей, що потягло за собою неправильне застосування Закону України “Про амністію” та необґрунтоване звільнення засудженого від покарання.

         Заслухавши доповідача, міркування прокурора Сорокіної О.А., яка підтримала касаційне подання і просила скасувати постанову місцевого суду про застосування Закону України “Про амністію” до засудженого ОСОБА_1 з наведених у поданні мотивів та повернути справу на новий судовий розгляд; перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені прокурором у касаційному поданні доводи, колегія суддів вважає, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.

         Як видно з матеріалів справи, Ленінський районний суд м. Харкова, застосовуючи до ОСОБА_1 Закон України “Про амністію” від 31 травня 2005 року за заявою самого засудженого та звільняючи його від покарання, призначеного за ст. 122 ч. 1 КК України вироком цього ж суду від 3 лютого 2005 року, на підставі ст. 1 п. “г” зазначеного Закону, виходив із характеру і ступеня тяжкості вчиненого засудженим злочину до набрання чинності цим Законом, з урахуванням наданих ОСОБА_1 суду матеріалів про наявність у нього батька віком понад ІНФОРМАЦІЯ_5.

         Відповідно до п. “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від                  31 травня 2005 року засуджену за певні види злочинів особу, яка має батьків віком понад ІНФОРМАЦІЯ_5 або інвалідів першої групи, може бути звільнено від покарання на цій підставі лише за умови, що в таких батьків немає інших працездатних дітей.

         При вирішенні питання про можливість застосування акта амністії до засудженого ОСОБА_1 зазначені обставини не були належно досліджені, про що свідчать дані протоколу судового засідання та зміст постанови суду.

         Судом перевірялися надані ОСОБА_1 документи та їх копії, які підтверджували, що засуджений має батька ОСОБА_3 віком понад                 ІНФОРМАЦІЯ_5, однак ті умови, за яких можливе застосування п. “г” ст. 1 Закону України “Про амністію”, тобто обставини про відсутність (наявність) інших працездатних дітей у батька засудженого ОСОБА_3 і пояснення з цього приводу засудженого, по суті не були предметом повної і всебічної перевірки ні з боку суду, ні з боку прокурора.

         Уже після постановлення судового рішення щодо ОСОБА_1 про звільнення його від покарання за актом амністії проведеною прокуратурою за заявою потерпілого ОСОБА_2 перевіркою, матеріали якої долучені прокурором до касаційного подання, встановлено про наявність у батька засудженого працездатної доньки, що послужило підставою для внесення касаційного подання про скасування постанови суду щодо ОСОБА_1 через неправильне застосування судом закону про амністію.

         Оскільки обставини, на які посилається прокурор у касаційному поданні як на такі, що виключали можливість звільнення засудженого ОСОБА_1 від покарання на підставі п. “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 року, залишились недослідженими у справі,  а вони мають істотне значення для її правильного вирішення, то постановлене щодо ОСОБА_1 судове рішення про звільнення його від покарання не можна вважати обґрунтованим і законним, у зв'язку з чим постанова суду підлягає скасуванню в касаційному порядку відповідно до ст. 398 КПК України з поверненням справи на новий судовий розгляд місцевому суду.

         При новому розгляді справи суду необхідно всебічно перевірити наведені в заяві засудженого про застосування до нього амністії обставини та з'ясувати повно й об'єктивно питання щодо наявності (відсутності)  перешкод для застосування акта амністії до засудженого ОСОБА_1

         Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

         Касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити.

         Постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 11 липня 2005 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд цьому ж місцевому суду в іншому складі.

Головуючий:

Судді: