Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

м. Олександрія, вул. Першотравнева, 30, 28000, (05235) 7-29-54

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2011 року м. Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

судді – Чохонелідзе Л.М., при секретарі – Баранник Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Олександрійського міського голови, ліквідатора комунального підприємства «Теплоелектроцентраль», комунального підприємства «Теплоелектроцентраль» про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

14 червня 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до Олександрійського міського голови, ліквідатора комунального підприємства «Теплоелектроцентраль», комунального підприємства «Теплоелектроцентраль» про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач у своїй позовній заяві посилалася на те, що 17 травня 2011 року розпорядженням Олександрійського міського голови на підставі п.1 ст. 41 КЗпП України. Позивач вважає, що звільнення є незаконним і просить поновити на роботі та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У судовому засідання позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач ліквідатор комунального підприємства «Теплоелектроцентраль» позовні вимоги визнав у повному обсязі.

Представник відповідача голови міста Олександрії позовні вимоги не визнав у повному обсязі та пояснив, що відсутні будь-які докази, які підтверджують факт того, що позивач обіймав посаду директора комунального підприємства «Теплоелектроцентраль» та був звільнений Олександрійським міським головою.

Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але доказів того, що працював у комунальному підприємстві «Теплоелектроцентраль» немає.

Стаття 48 КЗпП України вказує, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п’ять днів.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: одноразового грубого порушення трудових обов’язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності.

Позивач не надав суду доказів того, на що він посилався у позовній заяві.

Дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов висновку, що позивач вказав позовними вимогами процесуальні дії щодо витребування доказів та виклик свідків, дещо невдало. Адже у справі включається механізм послідовних дій суду, передбачених законом, які забезпечують поступовий рух справи.

Таким чином, позивачем не надано до суду відповідних заяв або клопотань про витребування доказів та виклик свідків, які передбачені статтями 134, 136, 137 ЦПК України, не зазначено складнощі, які виникли при отримання доказів та не вказано, що можуть підтвердити свідки.

Слід відмовити у задоволенні позовних вимог щодо витребування доказів та виклику свідків.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» з наступними змінами та доповненнями вказує, що у справах про поновлення на роботі, судам необхідно з’ясувати, що стало приводом для звільнення.

Суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Згідно ст. 88 ЦПК України, у разі залишення позову без задоволення. Закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 36-41 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» ст. 10, 11, 60, 88, 130, 209, 212, 213-215 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, особи, які не були присутні під час проголошення рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

СУДДЯ: Л.М. ЧОХОНЕЛІДЗЕ