№ 2а-345/2010  

-

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2010 року

Буринський районний суд Сумської області

в складі: головуючого судді Куцан В.М.

при секретарі Кошелєвій Н.В. з участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Буринь справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління ОСОБА_2 України в Сумській області та інспектора ДПС відділу ДАІ м. Путивль ОСОБА_3 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи тим, що 23.05.2010 р. відповідачем відносно нього було складено протокол про адміністративне правопорушення та винесено постанову, відповідно до якої його визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.І ст.122 КУпАП і притягнуто до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 340 грн. за те, ЩО він керуючи автомобілем здійснив зупинку на перехресті. Вважає, що він не вчиняв порушень правил дорожнього руху, так як здійснив вимушену зупинку у зв’язку з наданням медичної допомоги неповнолітній дитині, яка була в машині. З цих підстав просив скасувати оскаржуєму постанову.

В судовому засіданні ОСОБА_1 свої вимоги підтримав, пояснивши, що 23.05.2010 року він в м. Путивль рухався на власному автомобілі, в якому також знаходилися ще троє пасажирів, в тому числі і неповнолітня дитина. Рухаючись по вулиці Свердлова дитині стало погано, вона почала блювати, у зв’язку з чим він вимушений був зупинитися, а один з пасажирів побіг за водою, щоб надати першу допомогу дитині, так як вважали, що вона отримала тепловий удар. В цей час до них підійшов відповідач, повідомив, що він здійснив зупинку на перехресті і став складати протокол про адміністративне правопорушення не звертаючи уваги ні на його пояснення, ні на покази пасажирів машини, а в подальшому і виніс оскаржуєму постанову. Вважаючи, що діяв в умовах крайньої необхідності, просив скасувати постанову про накладення на нього адміністративного стягнення.

Відповідачі позову не визнали, надавши письмовий висновок (заперечення) відповідно до якого вважають, що інспектор Любімов О.М. дія у відповідності із законом, правомірно склав на позивача адміністративний протокол та виніс постанову за порушення ним п.15.9(г) ПДР України. Просили в задоволенні позову відмовити.

Свідок ОСОБА_4 показала, що позивач був вимушений зупинити машину так як дитині в машині стало погано, її знудило, було жарко а тому вони подумали, що вона отримала тепловий удар. Дитині було менше року, а тому вони злякалися, при зупинці вона побігла шукати воду, а коли прийшла то побачила, що працівник ДАІ складає відносно позивача протокол. На їхні пояснення не звертав.

Суд, вислухавши пояснення позивача, свідка, дослідивши обставини справи представлені докази та давши їм оцінку, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 23.05.2010 року відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч.І ст.122 КУпАП. згідно якого останній, 23 травня 2010 року, о 9-ї годині 50 хвилин керував автомобілем ..ВАЗ- 21041” д.н. НОМЕР_1 в м. Путивль по вулиці Свердлова та здійснив зупинку нг перехресті з вулицею Кооперативна, чим порушив п.15.9 (г) Правил Дорожнього руху України.

Постановою ВМ №103774 від 23.05.2010 року, винесеною інспектором ДПС відділу ДАІ м. Путивль ОСОБА_3 позивача визнано винним у вчиненні вказаного правопорушення і на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмір: 340 гривень, що також вбачається і з показів позивача та матеріалів справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ст.10 Закону України „Про міліцію”, яка визначає основні обов'язки міліції, працівник міліції зобов’язаний: забезпечувати в межах своєї компетенції безпеку дорожнього руху, додержання законів, правил і нормативів у цій сфері (п.12 ч.І);

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, шо передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обгрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення(вчинення дії); безсторонньо(неупереджено) добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення(дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 70 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Сторони мають право обгрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень дій чи бездіяльність суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Виходячи зі змісту ст.8 Конституції України щодо визначення і дії в Україні верховенства, права. положення ст.62 цього Закону розповсюджуються і на обвинувачення особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Єдиним доказом в справі є протокол про адміністративне правопорушення, інших доказів відповідачем не надано.

При цьому відповідачем, не було наведено доказів, на яких ґрунтується висновок про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, так як останній і при складенні відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення і в судовому засіданні послідовно стверджував, що здійснив вимушену зупинку діючи в умовах крайньої необхідності. Вказане підтвердила і свідок ОСОБА_5, і ці обставини відповідачем не спростовані.

Згідно ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, вина (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст.18 цього ж Кодексу, не є правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Крім цього, п.1.10 ПДР України визначено, що вимушена зупинка - припинення руху транспортного засобу через його технічний стан або небезпеку, що створюється вантажем, який перевозиться, станом водія (пасажира) або перешкодою на дорозі.

Згідно п.15.9 (г) ПДР, зупинка забороняється на перехрестях, при цьому п.15.14 визначено, що у разі вимушеної зупинки в місці, де зупинку заборонено, водій повинен вжити всіх заходів, щоб прибрати транспортний засіб, а за неможливості це зробити - діяти згідно з вимогами пунктів 9.9-9.11 цих Правил.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а ст.27 визначено обов’язок держави - захищати життя людини.

Аналіз зазначених вище положень Основного закону та нормативних актів свідчить, що позивач здійснюючи вимушену зупинку для надання невідкладної медичної допомоги неповнолітній дитині діяв в стані крайньої необхідності, так як в обставинах, що склалися, небезпека життю та здоров’ю дитини не могла бути усунута іншими засобами, при цьому

шкоди іншим учасникам дорожнього руху спричинено не було.

Викладене дає підстави вважати, що відповідачем, при складанні адміністративного протоколу та винесенні оскаржуємо! постанови, не вжито заходів для забезпечення всебічного, повного і об’єктивного з’ясування всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та прийняття добросовісного і розсудливого рішення Наявні у справі матеріали не містять беззаперечних доказів і є недостатніми длі? однозначного висновку про винуватість позивача в порушенні п.п.15.9 (г) Правил дорожнього руху України, а тому постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є протиправною та підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст.2, 8-12, 71, 159-163 КАС України, ст.ст.7,9, 245,247. 25'. 254,256,293 КУпАП, суд -

постановив:

Позов задовольнити.

Постанову інспектора ДПС відділу ДАІ м. Путивль ОСОБА_3 серії ВМ №103774 від 23 травня 2010 року про накладення адміністративного стягнення ;< виді штрафу в розмірі 340 грн. на ОСОБА_1 за ч.І ст. 122 КУпАП визнати протиправною та скасувати.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Буринський районний суд Сумської області шляхом подачі в 10-денний строк дня складання постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.

Головуючий: