Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області

смт. Петропавлівка, вул. Радянська, 74-а, 52700, (05631) 3-19-85

Справа 2-324/2011 р

РІШЕННЯ

И М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2011 р. смт. Петропавлівка

Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області в складі :

головуючої судді Курочкіної О.М.

при секретарі Лукіній Л.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Петропавлівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «Альфа-банк» про захист прав споживачів та про визнання кредитного договору частково недійсним ,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з про захист прав споживачів та про визнання кредитного договору частково недійсним.

В обґрунтування позову зазначено, що 02.04.2008 року між позивачем як та відповідачем було укладено кредитний договір № 700005293. Згідно з п., 2.і якого відповідач надав позивачу кредитні кошти у розмірі 50 472. 59 доларів США що у відповідності з статтями 4, 11, 12 Закону України «Про захист прав споживачів» є споживчім кредитом.

Зазначений Договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі

стандартної форми, запропонованої Банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. На час

уклання кредитного договору позивачем банку була достовірно надана інформація про його фінансово-майновий стан та відповідно до умов надання кредитних коштів ним була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України.

Відповідно до п. 2.2 Кредитного договору №700005293 Позичальник зобов’язувався сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 11.99% річних. Відповідно до додатку № 1 до кредитного договору № 700005293 погашення - заборгованості за цим договором складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.

Відповідно до договору боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України" гривня, як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на

території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами .

Вважає, що грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Крім того, на день укладання Додаткової угоди до Договору про іпотечний кредит

іноземний курс валюти становив 1 USD = 5,02 грн., а на сьогоднішній день 1 USD становить 7.96 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку позивачу необхідно сплачувати, в зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан.

Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно — правових відносин, які закріплені у Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на погіршення стану , споживача кредитних послуг. Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного Договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах : способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону Банк покладає, як суб'єкт підприємницької діяльності, виключно на позивача за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 ЦК України. Таким чином, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний Договір пункта, що значно погіршує становище позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій.

Вважає, що суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими, тобто, якщо всупереч принципу добросовісності існує істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, також вважає, що , кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним.

Враховуючи вищезазначене просить суд визнати недійсним п. 2.2 Кредитного договору № 700005293 від 02.04.2008 р. та визнати недійсним Додаток № 1 до Кредитного договору № 700005293 від 02.04.2008 р. у частині щомісячної сплати відсотків та суми до сплати.

В судове засідання представник позивача, строна відповідача, третя особа надали заяви про розгляд справи у їх відсутність, сторна позивача позовні вимоги підтримала, сторона відповідача та третя особа проти задоволення позовних вимог заперечують.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши надані докази, вважає позовні вимоги не обґрунтованими і такими що не підлягають задоволенню.

Суд погоджується з позицією позивача стосовно дотримання законодавства України при здійсненні кредитування у валюті та необхідності отримання індивідуальної ліцензіїї .

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України (далі - ЇДКУ) іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з статтею 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону про банки визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Щодо вимог підпункту «в» пункту 4 статті 5 Декрету, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті.

Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії у випадку наявності у банку відповідної генеральної ліцензії та письмового дозволу Національного банку України, здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Суд бере до уваги пояснення від третьої особи, Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Дніпропетровській області вважає правомірним укладання між уповноваженими банками і резидентами-позичальниками кредитних договорів в іноземній валюті, відповідно до листа від 07.12.2009 №13-210/7871-22612.

Уповноважені банки мають право здійснювати операції з надання резидентам-позичальникам кредитів в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення відповідних операцій з валютними цінностями.

Згідно зі статтею 192 Цивільного кодексу України, до грошових коштів, які використовуються на території України, окрім грошової одиниці України - гривні, віднесено також іноземну валюту. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже у кредит можуть бути надані згідно вимог ЦК України грошові кошти як в національній одиниці України - гривні, так і в іноземній валюті, що виступатиме предметом зобов'язання.

Згідно з пунктом 4 статті 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Диспозиція норми підпункту «в» пункту 4 статті 5 Декрету передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме акщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Відповідно до чинного законодавства України межі таких термінів та сум не встановлені. Тому у випадку, коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної ліцензії.

Відповідно до статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений

робити те, що не передбачено законодавством. Отже, здійснення банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк відповідно до підпункту «в» пункту 4 статті 5 Декрету не вимагають отримання індивідуальної ліцензії Національного банку.

Отже, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті резидентам-позичальникам здійснюється на підставі банківської ліцензії і письмового дозволу та не потребує одержання індивідуальної ліцензії.

Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного оанку з огляду на те, що така операція не є тією операцією, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. У даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов'язання, предметом якого є валютні цінності, надані в кредит. Відсутність у пункті 4 статті 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним банком операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті.

Відповідно до Закону про банки, банківський кредит - це, зобов'язання банку надати певну суму грошей, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Правовідносини, які виникають у зв'язку з погашенням позичальником основної суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом, не можна розглядати ізольовано від надання кредиту позичальнику.

Враховуючи викладене, єдиною правовою підставою для виконання усіх без винятку зобов'язань за кредитним договором в іноземній валюті (зокрема, щодо надання банком кредиту в іноземній валюті та повернення позичальником сум кредиту в іноземній валюті та відсотків за користування кредитом) є наявність в банку банківської ліцензії та відповідного письмового дозволу, отриманих у встановленому порядку.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа  має  право в порядку,  встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється   на   всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджується, що 02.04.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір № 700005293 від 02.04.2008 року. Згідно з п., 2.1 якого відповідач надав позивачу кредитні кошти у розмірі 50 472. 59 доларів США .

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Положення ст. 627 ЦК України встановлюють, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивач свідомо звернувся до банку з метою отримання кредиту та згідно умов договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов'язки за договором і погоджується з ними. Посилання позивача на Закон України «Про захист прав споживачів»в обгрунтування позову є безпідставними, оскільки застосування Закону України «Про захист прав споживачів»до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Зміна обставин, на які посилається позивач ніяким чином не пов'язана з умовами виконання договору. Банк свої зобов'язання по договору виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошових коштів для споживчих потреб. Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов'язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Оспорюваним кредитним договором обов'язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож стає зрозумілим, що валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов'язання за кредитним договором.

Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України. Посилання позивача в якості підстави для визнання договорів недійсними є загальними, невизначеними та недоведеними. Оспорюваний кредитний договір складений у повній відповідності до норм статей 1054, 1055, 1056, 1056 ЦК України, які регулюють окремий вид цивільних відносин - кредитних, відносин позики. Дії ж позичальника з оскарження кредитного договору, за яким він тривалий час виконував зобов'язання, свідчать не тільки про посягання на моральні засади суспільства, які передбачають добросовісне здійснення прав та виконання взятих на себе обов'язків, а і про намагання перекласти відповідальність за свою неспроможність й далі виконувати умови кредитного договору на банк, який вчасно та належним чином виконав свої обов'язки за вказаним договором.

Фактичне твердження позивача про замаскування справжньої суті правочину та відсутності права банку видавати кредит у іншій валюті не відповідає дійсності. Позивач стверджує, що надання банком валютних цінностей з метою замаскувати справжню суть правочину шляхом укладення кредитного договору про надання кредиту в гривнях було на прохання відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, таким чином ніяких порушень з боку банку немає та позивачеві було про це відомо. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним способом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановленому законом. Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Цивільним кодексом передбачено можливість визначення зобов'язання в іноземній валюті.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.

Суд приймає до уваги також  і ті обставини, що при укладенні кредитного договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення вказаного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на отримання кредиту та у його погашенні згідно умов даного договору. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства та правил. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який знайшов своє відображення у ст. ст. 3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає в себе й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. За ст. 632 ЦК України ціна договору встановлюється за домовленістю сторін, тобто є вільною. Позивач звернувся до банку з проханням про видачу кредиту, з свого боку банком потреби позивача було задоволено та надано кредитні кошти. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися, зокрема враховувати тенденції зростання (падіння) цін на ринку товарів, послуг тощо.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом ст. ст. 1051, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобо'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Беручи до уваги умови кредитного договору договір № 700005293 від 02.04.2008 року, керуючись ст.543,553,554 612, 625,1048-1050 ЦК України, ст.ст. 3, 15, 45, 118-119, 213-215, ЦПК України, - суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ЗАТ «Альфа-банк» про захист прав споживачів та про визнання кредитного договору частково недійсним відмовити в повному об’ємі .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області через Петропавлівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.М.Курочкіна