АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_________________________________________________________________
Провадження № 22-ц-/790/2181/13 Головуючий І інстанції: Бережна Н.М.
Справа № 2/621/2/14 Доповідач: Івах А.П.
Категорія: майнові
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого – Івах А.П.,
суддів – Пшенічної Л.В., Коростійової В.І.,
при секретарі – Курносовій К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, поданої в особі їх представника ОСОБА_4, на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 21 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання права на спадщину в порядку спадкування за заповітом, третя особа – ОСОБА_6 та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на спадкове майно,-
в с т а н о в и л а:
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 21 січня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_5В задоволено частково. Визнано за ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування за повітом на 7/8 частин з 1/2 частини квартири №. 31, розташованої в буд. № 18 по вул. К. Маркса в смт. Комсомольське Зміївського району Харківської області. Зустрічний позов ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на 1\8 частину з 1\2 частини квартири №31, розташованої в буд. №18 по вул.. К. Маркса в смт.. Комсомольське Зміївського району Харківської області.
На вказане рішення суду ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, в особі свого представника ОСОБА_4, подали апеляційну скаргу, в якій порушують питання про його скасування та ухвалення нового, яким:
- визнати за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності на 1\4 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку статті 368 ЦК України та статті 60 Сімейного Кодексу України.
- визнати частково недійсним заповіт ОСОБА_12 складений на користь ОСОБА_5, який посвідчено 27 травня 2010 року приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу ОСОБА_13, зареєстрований в реєстрі під №762.
- визнати за ОСОБА_3 право власності на 1\4 частину квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 в порядку ст.. 1241, 1266 ЦК України після смерті бабусі ОСОБА_6;
- визнати частково недійсним заповіт ОСОБА_6, складений на користь ОСОБА_14, посвідчений 20 грудня 2012 року нотаріусом Зміївської нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі під № 1256.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги у ній вказується, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.
Особи, які подали апеляційну скаргу, та їх представник у судове засідання, апеляційної інстанції не з’явилися.
Судовою колегією апеляційного суду неодноразово приймалися міри щодо належного повідомлення їх про час та місце розгляду справи в апеляційному порядку.
Так, ОСОБА_2 мешкає за адресою: м. Алушта сел.. Запрудне, вул.. Радянська №13, ОСОБА_1, яка діє від свого імені та від імені ОСОБА_3 – за адресою: м. Ялта, вул.. Місхорська, 1 корпус, кВ. 43, а представник останніх ОСОБА_4, який діє на підставі договорів – доручення про надання юридичної допомоги від 14 січня 2013 року, мешкає у місті Сімфірополь.
ОСОБА_4 в апеляційній скарзі (а.с.90), а також у заяві по апеляційній скарзі від 28 березня 2014 року крім своєї адреси, вказав електронну адресу: (makarovski1995@mail.ru ayroslav842@email.ru) на яку йому неодноразово направлялися повідомлення щодо дати розгляду справи.
За повідомленнями Укрпошти за №4/25/2014 починаючи з 27 березня 2014 року поштові відправлення, які направлені УДППЗ «Укрпошта» з материкової частини України, не приймаються поштою АР Крим та м. Севастополя і повертаються у зворотньому напрямку.
Приймаючи до уваги конкретні обставини, що склалися у відносинах між материковою частиною України та АР Крим, м. Севастополь, судова колегія направлене повідомлення ОСОБА_4 на електронну пошту про час та місце розгляду справи вважає належним врученням судових повісток ОСОБА_2, ОСОБА_1, яка діє у своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 та вважає за можливе розглянути справу у відповідності до положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_14 та його представника, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені сторонами у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи, судова колегія приходить до наступного:
Розглядом справи достеменно встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18.03.1960 року, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб, серія 1-ВЛ № 137210. актовий запис № 44, видана повторно Відділом реєстрації актів цивільного стану Балаклійського районного управління юстиції Харківської області 16.06.2010 року (а.с. 14).
Свідоцтвом про народження ОСОБА_12, серія ІІІ-УР № 314772, виданого Скрипаївською сільською радою Зміївського району Харківської області 02 червня 1962 року, підтверджується, що його батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 8).
Квартира № 31 в житловому будинку № 18 по вул. К. Маркса в смт. Комсомольське Зміївського району належить: в 1/2 частині ОСОБА_12 на підставі дублікату свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Комсомольської селищної ради 27.01.2010 року; в 1/2 частині - ОСОБА_6 на підставі рішення Зміївського кого суду від 13.08.2010 року по справі № 2-2962/2010 року, що підтверджується довідкою КП «Зміївське БТІ»№ 1430 від 18.05.2011 року (а.с. 11).
ОСОБА_12 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який на підставі свідоцтва про розірвання шлюбу, серія 1-ВЛ № 112780, виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Зміївського районного управління юстиції Харківської області 03.09.2010 року, актовий запис № 183, розірвано 3 вересня 2010 року (а.с.12).
Від шлюбу останні мають доньок ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.
3 листопада 2010 року ОСОБА_12 помер (а.с.9).
Згідно заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального Харківської області 27 травня 2010 року, реєстр. № 762, ОСОБА_12 все своє майно заповідав ОСОБА_5.
Станом на 03.11.2010 року цей заповіт не змінено, не скасовано(а.с. 13).
Після померлого ОСОБА_12 з заявою до нотаріальної контори про прийняття спадщини звернулися його батько ОСОБА_5 - спадкоємець за заповітом, його донька - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, колишня дружина - ОСОБА_1.
Мати померлого ОСОБА_6, як непрацездатна за віком, відмовилася від прийняття обов'язкової частки в спадщині. 25 вересня 2012 року ОСОБА_15 померла (актовий запис Виконкому Комсомольської селищної ради Зміївського району Харківської області про смерть № 161 від 26.09.2012р.).
Згідно заповіту, посвідченого державним нотаріусом Зміївської державної нотаріальної контори 20.12.2010 року реєстр. № 1256, ОСОБА_6 все своє майно заповідала сину ОСОБА_14 (а.с. 320-321).
31 травня 2011 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 – бувшої дружини померлого ОСОБА_12 та до доньок останього: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадщину в порядку спадкування за заповітом на 15\16 частин квартири АДРЕСА_3 в сел.. Комсомольське Зміївського району Харківської області. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 03 листопада 2010 року помер його рідний син ОСОБА_12, після його смерті залишилось спадкове майно у виді 1/2 частини квартири АДРЕСА_4. На вказане спадкове майно спадкоємцями є позивач - батько, а також донька спадкодавця - ОСОБА_3 Оскільки, 1/2 частину спірної квартири померлий син заповідав позивачу, тому неповнолітня донька ОСОБА_12 - ОСОБА_3 має право на обов'язкову частку в спадщині, що падає 1/2 частки спадщини, яка належала б їй у випадку спадкування за законом. Третя особа ОСОБА_6, яка також має право на обов'язкову частку в спадщині, яка непрацездатна, відмовилась від спадщини в передбачений законом строк на його користь. Відповідач ОСОБА_1, не має права на спадщину у зв'язку з тим, що між померлим та нею на момент відкриття спадщини шлюб було розірвано. Позивач вказує на те, що відповідач ОСОБА_2 також не має права на спадщину після смерті батька, оскільки на момент відкриття спадщини вона досягла повноліття.
19 березня 2012 року неповнолітня ОСОБА_3, в собі своєї матері ОСОБА_1, та ОСОБА_2 звернулися до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним заповіту, складеного ОСОБА_12 на користь ОСОБА_5, посвідченого 27 травня 2010 року приватним нотаріусом Зміївського районного нотаріального округу, реєстровий номер 762 та визнання права власності по 1\6 частині спірної квартирі за ними – ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в порядку спадкування після померлого ОСОБА_12
16 січня 2014 року ОСОБА_4 від імені позивачів за зустрічним позовом звернувся до суду з уточненою позовною заявою до ОСОБА_5 та ОСОБА_14 про визнання за ОСОБА_1 (дружиною) права спільної сумісної власності на ? частину квартири в порядку ст.. 368 ЦК України та ст.. 60 Сімейного кодексу України, визнання частково недійсним заповіту ОСОБА_12 складеного на користь ОСОБА_5, визнання права власності на 1/8 частину спірної квартири за ОСОБА_3 в порядку ст.. 1241 ЦК України та визнання частково недійсним заповіту, складеного ОСОБА_6 на користь ОСОБА_14.
Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно дослідив наявні у справі докази у їх сукупності, встановив фактичні обставини по справі, правильно визначився з юридичною природою правовідносин, що виникли між сторонами і законом, що їх регулює, вірно визначився з правовими підставами часткового задоволення позовів.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, суд виходив із того, що на момент смерті ОСОБА_12 йому на праві власності належала ? частина спірної квартири. Останній заповідав все своє майно де б воно не знаходилося своєму батькові ОСОБА_5 (а.с.13 т.с. 1).
На час відкриття спадщини коло спадкоємців за законом було наступним: ОСОБА_5 - батько, мати - ОСОБА_6, його доньки ОСОБА_2 та ОСОБА_16, тобто кожний отримав би по 1/4 частині з 1/2 частини спірної квартири.
Право на обов'язкову частку в спадщині виникло у доньки померлого ОСОБА_3. яка на час відкриття спадщини була неповнолітньою та у непрацездатної матері ОСОБА_6 Розмір частки кожного з останніх становить половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом, тобто 1/2 ч. з 1/4 ч. від 1/2 частини спірної квартири, тобто по 1/ 1/2 частини квартири.
ОСОБА_6 відмовилась від прийняття обов'язкової частки в спадщині.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив належність, допустимість та взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, виконавши вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Суд прийняв до уваги, що ОСОБА_5 був членом ЖБК «Енергетик» з 1972 року. Ним було сплачено перший внесок в сумі 617 руб. 21.04.19 72 року, а останній - 10.01.1987 року в сумі 1483 руб. 30.01.1974 року ОСОБА_5 та членам його сім'ї: ОСОБА_6, ОСОБА_2 та ОСОБА_8 було видано ордер № 24981 на квартиру № 31 у будинку № 18 (98) по вул. К. Маркса в сел. Комсомольське. Рішеняям Комсомольської селищної ради від 09.10.1996 року № 456 було оформлено право власності на власників кооперативних квартир в будинку № 18 в сел. Комсомольське Зміївського району. В списку учасників ЖБК «Енергетик» власником квартири № 31 значиться ОСОБА_5 Рішенням загальних зборів і «Енергетик» - протокол № 44 від 23.11.1997 року, затверджений рішенням виконкому Комсомольське селищної ради від 24.12.2002 року № 429 було передано пай на квартиру АДРЕСА_5 від ОСОБА_5 до ОСОБА_12, ОСОБА_12 виконкомом Комсольської селищної ради 29.01.2003 року було видано свідоцтво про право власності на кооперативну квартиру.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 18.09.1987 року № 9 «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» роз’яснено, що при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися ст .146 ЖК України, ст.. 15 Закону України "Про власність", п. 43 Примірного статуту ЖБК і чинним законодавством про шлюб та сім'ю. Пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної і пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.
Сімейним законодавством визначено, що спільною сумісною власністю подружжя є майно, придбане ним в період шлюбу.
Отже, ОСОБА_1 суду не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя.
Навпаки, доказами підтверджено, що пай в ЖБК на спірну квартиру було внесено батьками ОСОБА_17, а не ним та його дружиною ОСОБА_1
За таких обставин, висновок суду, що дане майно є особистою власністю ОСОБА_12, а не їх з ОСОБА_1 спільною сумісною власністю, є правильним.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 215 ЦПК України суд у своєму рішенні привів мотиви з яких вважав встановленою наявність фактів для задоволення позовних вимог ОСОБА_5 щодо визнання за ним права власності на 7/8 частин спадкового майна після померлого ОСОБА_12 – ? частини спірної квартири, та для задоволення позовних вимог в частині визнання права ОСОБА_3 на обов’язкову частку у спадщині – 1/8 частину спірної 1\2 частини квартири.
Згідно рішення Зміївського районного суду Харківської області від 13.09.2010 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 27198081 від 02.09.2010 року за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на 1 /2 частину спірної квартири (а.с. 311-315).
Відповідно до листа завідувача Зміївської державної нотаріальної контори № 446/01-66 від .2013 року після померлої ОСОБА_6 до нотаріальної контори надійшли заяви:
- 19 березня 2013 року про прийняття спадщини згідно заповіту від сина померлої ОСОБА_14 та про відмову від спадщини згідно ст. 1241 ЦК України від чоловіка померлої ОСОБА_5;
- 29 березня 2013 року до нотаріальної контори поштою надійшли заяви про прийняття спадщини онучки померлої ОСОБА_2, та від ОСОБА_1, діючої в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 (а.с. 189).
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від і особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_12 відкрилася спадщина, яка складається з 1/2 квартири АДРЕСА_6 Харківської» що становить загальну спадкову масу, яка підлягає розподілу між спадкоємцями.
Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
З матеріалів справи вбачається, що спадкодавець ОСОБА_12 залишив заповіт, згідно якого своє майно заповідав батькові ОСОБА_5, тобто спадкування за законом було змінено заповітом.
Суд обґрунтував свій висновок і щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно після померлої ОСОБА_6, якою на випадок її смерті був визначений спадкоємець за заповітом, право на обов'язкову частку в спадщині набули особи, на яких розповсюджується дія норми 1241 ЦК України, відповідно до якої малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Судова колегія погоджується з висновком суду відсутності правих підстав для застосування положень ст.. 1241 ЦК України відносно ОСОБА_3.
Відповідно до вимог ст. 1241 ЦК України остання не відноситься до осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Перелік осіб, визначених вказаною статтею, згідно роз'яснень, викладених в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує. Тому, висновок суду про безпідставність зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 в частині визнання за нею права власності на 1/4 частини квартири після смерті бабусі ОСОБА_6 та визнання частково недійсним заповіту ОСОБА_6Г, є обґрунтованим.
Проаналізувавши вказані факти та норми закону, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального права в межах позовних вимог. Порушень норм процесуального права які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи судовою колегією не встановлено.
Підстав для задоволення доводів апеляційної скарги, зміни чи скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.. ст.. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 поданої в особі їх представника ОСОБА_4 – відхилити.
Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 21 січня 2014 року – залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий –
Судді –