КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

____________________________________________

          01033, м.Київ,  вул.Жилянська 58-б                                                       тел. 284-37-31

Іменем   України

                                          П О С Т А Н О В А

04.10.06 р.                                                                                                    № 14/58                                                                                

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий                                                                                Швець В.О

Судді                                                                                          

                                                                                                         Зеленіна  Н.І.

                                                                                                         Фаловська  І.М.

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явились

від відповідача: не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ АКБ «Автокразбанк» на рішення господарського суду Полтавської області від 07.04.2006 року

у справі № 14/58 (суддя Іваницький О.Т.)

за позовом ВАТ АКБ «Автокразбанк», м. Кременчук

до 1. ДП ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 81», м. Кременчук

    2. ТОВ «Кринківське», с. В.Кринки, Полтавська область

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

в с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 07.04.2006 р. у справі № 14/58 провадження у справі, в частині зобов’язання ДП ДАК «Хліб України»«Хлібна база № 81»повернути 102 тони зерна пшениці та, в разі неможливості повернути вказане майно, стягнути з ДП ДАК «Хліб України»«Хлібна база № 81»вартість 102 тон зерна пшениці в сумі 66300 грн., було припинено; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ВАТ АКБ «Автокразбанк»подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 07.04.2006 р., як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства України і фактичним обставинам справи та постановлене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

За апеляційною скаргою ВАТ АКБ «Автокразбанк»на рішення господарського суду Полтавської області від 07.04.2006 р. згідно ст. 98 ГПК України Київським міжобласним апеляційним господарським судом ухвалою від 05.07.2006 р. порушено апеляційне провадження у справі № 14/58. В судовому засіданні 27.09.2006 року було оголошено перерву на 04.10.2006 р. на 09-50.

Згідно розпорядження Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.09.2006 р. справа розглядається колегією суддів, в такому складі: головуючий суддя –Швець В. О., судді –Зеленіна Н.І., Фаловська І.М.

ДП ДАК «Хліб України» «Хлібна база № 81», згідно ст. 96 ГПК України надіслало відзив на апеляційну скаргу, в якому проти вимог апеляційної скарги заперечує, просить рішення господарського суду Полтавської області залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Представник позивача вимоги викладені в апеляційній скарзі підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Представник першого відповідача проти апеляційної скарги заперечує з підстав викладених у відзиві, вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийнято у відповідності з нормами матеріального права. Представник другого відповідача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, не виконав вимоги ухвали суду, відзиву на апеляційну скаргу не подав. Проте, представники сторін вчасно були повідомлені про час та місце судового засідання, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому, дана обставина не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та першого відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення залишається без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.02.2003 р. між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «Автокразбанк», м. Кременчук (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кринківське», с. Великі Кринки (далі - відповідач-2) було укладено договір про кредитну лінію №04 (далі - кредитний договір), згідно з яким позивач надав останньому кредит у сумі 1500000,00 грн. зі строком користування по 25.02.2005 р.

13.06.2003 р. між позивачем та відповідачем-2 укладено додаткову угоду №1 про зміну пункту 1.1 кредитного договору, яким відповідачу-2 надано кредит у вигляді револьверної «відкличної»кредитної лінії з лімітом заборгованості 1700000,00 грн.

В забезпечення своєчасного і належного виконання зобов’язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем-2 було укладено Договір про заставу №04-3/11 від 30.04.2004 р., відповідно до якого в заставу було передано зерно майбутнього врожаю, який відповідач-2 отримає в 2004 році, а саме: зерно ярої пшениці в кількості  102 тони заставною вартістю 71400,00 грн., насіння соняшника в кількості  1020 тон заставною вартістю 1020000,00 грн., кукурудза в кількості 5000 тон заставною вартістю 2729153,00 грн., зерно ячменю в кількості   800   тон   заставною вартістю 408700,00 грн. загальна вартість заставленого майна склала 4229253,00 грн.

Позивач 30.04.2004 р. вніс заставу вище перелічених зернових культур в реєстр застав рухомого майна  (витяг з реєстру № 1101 -329).

Відповідно до пункту 1.6 договору про заставу предмет застави залишився у користуванні та володіння відповідача-2.

Між Дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії «Хліб України»«Хлібна база №8», м. Кременчук   (далі відповідач-1) та товариством з обмеженою відповідальністю «Кринківське»(відповідач-2)  було укладено договір купівлі-продажу  (далі - договір) згідно з яким відповідач-2 передав у власність відповідачу-1 зерно пшениці третього класу в  кількості   114,010 тон,  а останній зобов’язався сплатити відповідачу-2 коштів, на суму 74106,50 грн.

Відповідно до видаткової накладної №000463 від 30.12.2004р.,    відповідач-1  купив у відповідача-2,  згідно вказаного договору купівлі-продажу пшеницю 3 класу у кількості 113,620 тон на загальну суму 73853  грн.

Вимагаючи визнати даний договір купівлі-продажу недійсним, позивач вказує, що він не відповідає вимогам закону та мотивує це тим, що відповідач-1 купив у відповідача-2 сільськогосподарську продукцію, яка знаходилась у заставі, та яку 30 квітня 2004 року позивач вніс у реєстр застав рухомого майна ( витяг з реєстру №1101-329) заборону на реалізацію заставленого майна відповідно до договору  про заставу №04-3/11 від 30 квітня 2004 року.

У підтвердження своїх позовних вимог до відповідачів  позивач надав до суду договір застави №04-3/11 від 30 квітня 2004 року та витяг із реєстру №1101-329 реєстр застав рухомого майна.

З витягу з реєстру вказано, що об’єктом обтяження є невизначене майно, зерно майбутнього урожаю 2004 року згідно договору про заставу №04-3/11 від 30.04.2004р., а саме: зерно ярої пшениці в кількості 102 тони загальною площею посівів 34 га, насіння соняшнику в кількості 1020 т загальною площею посівів 512 га; кукурудза в кількості 5000 т загальною площею посівів 707 га; зерно ячменю в кількості 800 т загальною площею посівів 300 га. Загальна заставна вартість майна - 4229253,00 грн. Враховуючи викладене, суд виходить із наступного.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України та частинні статті 180 Господарського кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу,  іншим актам цивільного законодавства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законодавством, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. А відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, порушення вище перелічених вимог є підставою для визнання правочину недійсним.

З тексту договору, який позивач вимагає визнати недійсним вбачається, що сторони в ньому визначили і погодили всі істотні умови, а тому, судова колегія прийшла до висновку, що зазначені договори купівлі-продажу між відповідачем-1 та відповідачем-2 є укладеними відповідно вимог чинного законодавства.

Матеріалами справи підтверджено, що вчинені між відповідачем-1 та відповідачем-2 договори відповідають вимогам статті 203 ЦК України.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України.

В той же час, у відповідності статті 638 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх  істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачає, що при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб (пункт 2  ст. 207 ГК України). Оспорювані позивачем  договори купівлі-продажу між відповідачами 1 та 2 не містять таких умов.

Статтею 7 Закону України «Про заставу»встановлено: «У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода». Отже, відповідно викладеним обов’язковим положенням закону України «Про заставу»опис предмету застави повинен дозволити ідентифікувати предмет застави.

Крім того, 26 листопада 2004 року між відповідачем-1 та відповідачем -2 був укладений Договір №97 складського зберігання, приймання, очистки та відвантаження зерна та іншої сільськогосподарської продукції, згідно з яким ТОВ «Кринківське»(відповідач-2) було передано на зберігання ДП «Хлібна база №81»(відповідач-1) 670,160 тон зерна м’якої червоної озимої твердозерної пшениці 3 класу. Відповідно до умов вказаного договору останній прийняв від відповідача-2 на зберігання обумовлену договором кількість зерна пшениці, провів очистку прийнятого зерна, забезпечив його належне зберігання та відвантаження.

Зерно пшениці 3 класу завозилося відповідачем-2 на зберігання згідно з накладними та зараховувалося на його особисту картку згідно реєстрів накладних ( відомість руху зерна в матеріалах справи).

Частину зерна в кількості 113,620 т загальною вартістю 73853,00 грн., що знаходилось на зберіганні у відповідача-1 згідно договору купівлі-продажу № 113 від 27.12.2004 р. було придбане останнім у ТОВ «Кринківське», що підтверджується видатковою накладною № 000463 від 30.12.2004р.

Решта пшениці в кількості 544.563 тон була переоформлена та реалізована відповідачем-2 іншим суб’єктам господарювання.

З моменту завезення відповідачем-2 першої партії зерна пшениці 3 класу на зберігання до відповідача-1 до моменту переоформлення останньої партії зерна на інших власників, відповідач-1 інформацію щодо оформлення зерна пшениці 3 класу під заставу ні від позивача, ні від відповідача-2 не отримував.

На підставі вищевикладеного твердження позивача, що саме зерно пшениці 3 класу в кількості 113,620 тон., реалізоване відповідачем -2 (ТОВ «Кринківське») відповідачу-1, було предметом застави в якості забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором є безпідставним.

Статтею 7 Закону України «Про заставу»встановлено: «У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода».

Отже, відповідно викладеним обов’язковим положенням закону України «Про заставу»опис предмета застави повинен дозволити ідентифікувати предмет застави.

У відповідності до пункту 2 статті 184 Цивільного кодексу України, майно, надане відповідачем-2 у заставу є родовим майном і його зазначення у договорі застави не дозволяє ідентифікувати його як саме те, що було предметом договору купівлі-продажу у договорах, укладених між відповідачем-1 та відповідачем-2.

Згідно з умовами Договору зберігання зерна № 97 від 26 листопада 2004 р. виробничо-технічною лабораторією ДП ДАК «Хліб України»«Хлібна база № 81»була встановлена якість завезеною ТОВ «Кринківське»зерна пшениці відповідно діючого стандарту ДСТУ 3768- 2004 та виписані на партії завезеного зерна Картки аналізу зерна: № 234 від 01.12.2004 р., № 235 від 02.12.2004 р., № 236 від 03.12.2004 р., № 237 від 06.12.2004 р., №239 від 07.12.2004 р.

Завезене       ТОВ  «Кринківське»зерно  пшениці,  що  в  подальшому було  придбане  відповідачем   1, відповідно стандарту ДСТУ 3768-2004 мало наступні характеристики: культура –пшениця, сорт   -   рядовий,  походження - Полтавська обл., тип    - II (м’яка червона озима твердозерна) клас-3.

Позивач у позовній заяві вказує, що згідно Договору про заставу № 04-3/11 від 30 квітня 2004 р. Відповідачем -2 (ТОВ «Кринківське») було передано в заставу зерно майбутнього врожаю, який він отримає в 2004 році, а саме : зерно ярої пшениці в кількості 102 тони.

Згідно діючого стандарту ДСТУ 3768-2004 зерно ярої пшениці відноситься до І типу пшениці ( м’яка червона яра твердозерна).

Статтею 12 Закону України «Про заставу»обумовлено, що в договорі застави визначається суть, розмір та термін виконання зобов’язань, забезпечених заставою, опис предмету застави .

З договору №113 від 27 грудня 2004 року вбачається, що відповідачем-1 придбано у відповідача -2 зерно озимої пшениці, що не була предметом застави.

Статтею 5 Закону України «Про заставу»обумовлено, що застава майна може здійснюватися шляхом передачі товарораспорядчого документа (коносамента, складського посвідчення - варанта та інше) кредитору.

Згідно Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні»№ 37- IV від 04 липня 2002 р. та «Положення про обіг складських документів на зерно», затвердженого Наказом Мінагрополітики України № 198 від 27.06. 2003 р. та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 16.07.2003 р. за № 605/7926 на підтвердження прийняття зерна на зберігання зерновим складом видається складський документ на зерно: або складська квитанція, або просте складське свідоцтво, або подвійне складське свідоцтво.

Зерно, яке прийняте на зберігання за простим чи подвійним складським свідоцтвом, не може бути відчужене без правомірної передачі простого чи подвійного свідоцтва.

Володілець складського та заставного свідоцтва має право розпоряджатися зерном, що зберігається на зерновому складі.

Статтею 17 Закону України «Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва»обумовлено, що товар може бути виданий із складу за рішенням суду або в порядку примусового стягнення лише за подвійним складським свідоцтвом згідно із Законом України «Про виконавче провадження».

При оформленні застави позивачем не було витребуване та не оформлене подвійне складське свідоцтво, а саме - не були зроблені відповідні написи на подвійному складському свідоцтві при оформленні та видачі кредиту ТОВ «Кринківське»: розмір та умови кредиту , строк платежу , найменування індосамента (юридична чи фізична особа), дата індосаменту, підпис і печатка юридичної особи (нотаріуса).

Лише оформлені належним чином подвійні складські свідоцтва свідчать про факт, що саме те, оформлене шляхом відповідних написів на обох частинах подвійного складського свідоцтва, зерно є заставою при видачі (отримані) кредиту.

Крім того, суд, розглянувши умови договору про заставу №04-3/11 від 30 квітня 2004 року встановив, що відповідач-2 не мав права відчужувати, передавати в заставу заставлене майно без письмової згоди позивача.

Абзац «д»п.2.3 Договору про заставу №04-3/11 від 30 квітня 2004 року до зобов’язань відповідача-2 передбачав: «після збору врожаю в 5-денний термін письмово повідомити ВАТ АКТ «Автокразбанк»про місцезнаходження заставленого майна та вжити необхідні заходи щодо його зберігання».

Пунктом 3.1 цього ж договору визначено: «У випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язання за даним договором винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані при цьому збитки».

Позивач не змінював позовні вимоги в частині відшкодування йому завданих збитків, а, враховуючи вищезазначене, відповідно до тих підстав, на які посилається позивач –позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Що ж стосується припинення провадження у справі в частині зобов’язання ДП ДАК «Хліб України»«Хлібна база № 81»повернути 102 т зерна пшениці озимої, а в разі неможливості повернути вказане майно –стягнути з ДП ДАК «Хліб України»«Хлібна база № 81»вартості 102 т зерна пшениці озимої, то в даній частині рішення місцевого господарського суду не оскаржувалось.

Враховуючи викладене, судова колегія Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд з’ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу ВАТ АКБ «Автокразбанк»на рішення господарського суду Черкаської області від 07.04.2006 р. у справі № 14/58 - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 07.04.2006 р. у справі № 14/58 -  без змін.

2. Справу № 14/58 повернути господарському суду Полтавської області.

          

Головуючий                                                                                Швець В.О

Судді                                                                                          

                                                                                                         Зеленіна  Н.І.

                                                                                                         Фаловська  І.М.