КИЇВСЬКИЙ МІЖОБЛАСНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

____________________________________________

          01033, м.Київ,  вул.Жилянська 58-б                                                       тел. 284-37-31

Іменем   України

                                          П О С Т А Н О В А

04.10.06 р.                                                                                                    № 14/57                                                                                

Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий                                                                                Швець В.О

Судді                                                                                          

                                                                                                         Фаловська  І.М.

                                                                                                         Зеленіна  Н.І.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ АКБ «Автокразбанк» на рішення господарського суду Полтавської області від 07.04.2006 року

у справі № 14/57 (суддя Іваницький О.Т.)

за позовом ВАТ АКБ «Автокразбанк», м. Кременчук

до 1. ВАТ «Глобинський елеватор хлібопродуктів», м. Глобино

    2. ТОВ «Кринківське», с. В.Кринки, Полтавська область

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

в с т а н о в и в:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 07.04.2006 р. у справі № 14/57 провадження у справі, в частині зобов’язання ВАТ «Глобинський елеватор хлібопродуктів»повернути 100 тон насіння соняшника та, в разі неможливості повернути вказане майно, стягнути з ВАТ «Глобинський елеватор хлібопродуктів»вартість 100 тон насіння соняшника в сумі 153000 грн., 1910 тон зерна кукурудзи 3 класу в сумі 738450 грн., 1232,69 тони зерна кукурудзи в сумі 511729,80 грн., а всього 1403179,80 грн. було припинено; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням ВАТ АКБ «Автокразбанк»подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 07.04.2006 р., як таке, що не відповідає вимогам чинного законодавства України і фактичним обставинам справи та постановлене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

За апеляційною скаргою ВАТ АКБ «Автокразбанк»на рішення господарського суду Полтавської області від 07.04.2006 р. згідно ст. 98 ГПК України Київським міжобласним апеляційним господарським судом ухвалою від 05.07.2006 р. порушено апеляційне провадження у справі № 14/57. В судовому засіданні 27.09.2006 року було оголошено перерву на 04.10.2006 р. на 09-55.

Згідно розпорядження Голови Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 26.09.2006 р. справа розглядається колегією суддів, в такому складі: головуючий суддя –Швець В. О., судді –Зеленіна Н.І., Фаловська І.М.

Представник позивача вимоги викладені в апеляційній скарзі підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Представники відповідачів в судове засідання не з’явилися, про причини неявки суд не повідомили, не виконали вимоги ухвали суду, відзивів на апеляційну скаргу не подали. Проте, судова колегія вирішила розглядати справу без присутності представників відповідачів, так як останні були повідомлені вчасно про час та місце судового засідання.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення залишається без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.02.03 р. між Відкритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний банк «АВТОКРАЗБАНК». м. Кременчук (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кринківське», с. Великі Кринки (далі - відповідач-2) було укладено договір про кредитну лінію №04 (далі - кредитний договір), згідно з яким позивач надав останньому кредит у сумі 1500000,00 грн. зі строком користування по 25.02.2005 р.

13.06.2003 р. між позивачем та відповідачем-2 укладено додаткову угоду №1 про зміну пункту 1.1   кредитного договору, яким  відповідачу-2 надано кредит у вигляді револьверної («відкличної») кредитної лінії з лімітом заборгованості 1700000,00 грн.

В забезпечення своєчасного і належного виконання зобов’язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем-2 було укладено Договір про заставу №04-3/11 від 30.04.2004 р., відповідно до якого в заставу було передано зерно майбутнього врожаю, який відповідач-2 отримає в 2004 році, а саме: зерно ярої пшениці в кількості 102 тони заставною вартістю 71400,00 грн., насіння соняшника в кількості 1020 тон заставною вартістю 1020000,00 грн., кукурудза в кількості 5000 тон заставною вартістю 2729153,00 грн., зерно ячменю в кількості 800 тон заставною вартістю 408700,00 грн. загальна вартість заставленого майна склала 4229253,00 грн.

Позивач 30.04.2004 р. вніс заставу вище перелічених зернових культур в реєстр застав рухомого майна (витяг з реєстру №1101-329).

Відповідно до пункту 1.6 договору про заставу предмет застави залишився у користуванні та володінні відповідача-2.

Між   відкритим   акціонерним   товариством   «Глобинський   елеватор   хлібопродуктів»  (далі відповідач-1) та товариством  з  обмеженою  відповідальністю  «Кринківське» (відповідач-2)  було укладено ряд нижчевказаних  договорів купівлі-продажу (далі - договори) згідно яких відповідач-2 зобов’язувався поставити відповідачеві-1 сільськогосподарську продукцію у визначений термін, а саме згідно договорів:

-          № 576 від 28.10.2004р.- кукурудзу 3 кл. у кількості 600 тон до 06.11.2004р. за ціною 400,00 грн../тону

-          № 577 від 28.10.2004 р. -   кукурудзу 3 кл. у кількості 600 тон до 06.11.2004р. за ціною 430,00  грн./тону

-          № 596 від 03.11.2004 р. - насіння соняшнику у кількості 100 тон за ціною 1530,00 грн./тону

-          № 597 від 03.11.2004 р.-кукурудзу 3 кл. у кількості 32,690 тон до 03.11.2004р. за ціною 420,00 грн./тону

-          № 75 від 09.03.2005 р. -  кукурудзу 3 кл. у кількості 800 тон до 15.03.2005р. за ціною 395,00 грн./тону

-          № 80/1 від 15.03.2005 р. - кукурудзу 3 кл. у кількості 310 тон до 20.03.2005р. за ціною 395,00 грн./тону

-          №84/1 від 21.03.2005 р.- кукурудзу 3 кл. у кількості 400 тон до 01.04.2005р. за ціною 380,00 грн./тону

-          № 88 від 24.03.2005 р. -   кукурудзу 3 кл. у кількості 600 тон до 06.11.2004р. за ціною 370,00 грн./тону.

Товарні накладні та платіжні доручення, копії які знаходяться у матеріалах справи, свідчать про те, що відповідач-1 купив у відповідача-2, згідно вказаних договорів купівлі-продажу насіння соняшнику у кількості 32,99 тон на загальну суму 50182,46 грн. та зерно кукурудзи 3 класу у кількості 1944,108 тон на загальну суму 764706,76 грн.

На підтвердження вимоги визнати дані договори купівлі-продажу недійсними, позивач вказує, що вони не відповідають вимогам закону, так як відповідач-1 купив у відповідача-2 сільськогосподарську продукцію, яка знаходилась у заставі, та яку 30 квітня 2004 року позивач вніс у реєстр застав рухомого майна ( витяг з реєстру №1101-329) заборону на реалізацію заставленого майна відповідно до договору про заставу №04-3/11 від 30 квітня 2004 року ( договір застави №04-3/11 від 30 квітня 2004 року та витяг із реєстру №1101-329 реєстр застав рухомого майна).

У витягу з реєстру вказано, що об’єктом обтяження є невизначене майно, зерно майбутнього урожаю 2004 року згідно договору про заставу №04-3/11 від 30.04.2004р., а саме: зерно ярої пшениці в кількості 102 тони загальною площею посівів 34 га, насіння соняшнику в кількості 1020 т загальною площею посівів 512 га; кукурудза в кількості 5000 т загальною площею посівів 707 га; зерно ячменю кількості 800 т загальною площею посівів 300 га. Загальна заставна вартість майна - 4229253,00 грн.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України та частинні статті 180 Господарського кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу,  іншим актам цивільного законодавства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законодавством, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. А відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України, порушення вище перелічених вимог є підставою для визнання правочину недійсним.

З тексту договорів, які позивач вимагає визнати недійсним вбачається, що сторони в ньому визначили і погодили всі істотні умови, а тому, судова колегія прийшла до висновку, що зазначені договори купівлі-продажу між відповідачем-1 та відповідачем-2 є укладеними відповідно вимог чинного законодавства.

Матеріалами справи підтверджено, що вчинені між відповідачем-1 та відповідачем-2 договори відповідають вимогам статті 203 ЦК України.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України.

В той же час, у відповідності статті 638 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх  істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частина 3 статті 180 Господарського кодексу України передбачає, що при укладенні господарського договору сторони зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб (пункт 2  ст. 207 ГК України). Оспорювані позивачем  договори купівлі-продажу між відповідачами 1 та 2 не містять таких умов.

Статтею 7 Закону України «Про заставу»встановлено: «У договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода». Отже, відповідно викладеним обов’язковим положенням закону України «Про заставу»опис предмету застави повинен дозволити ідентифікувати предмет застави.

Майно, надане відповідачем-2 у заставу, відповідає поняттю, а тому –згідно  пункту 2 статті 184 Цивільного кодексу,  є родовим майном і його зазначення у договорі застави не дозволяє ідентифікувати його як саме те, що було предметом договору купівлі-продажу у договорах, укладених між відповідачем-1 та відповідачем-2.

Отже, посилання позивача на те, що предметом договорів купівлі-продажу між відповідачами, є заставлене майно –є недоречним і не доведеним.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Вимоги вищевказаної статті позивачем не виконані.

Посилання ж позивача на те, що місцевим господарським судом не врахована та обставина, що згідно договору застави відповідач – 2  не мав право відчужувати заставлене майно є такими, що не відповідають дійсності, адже з тексту рішення суду першої інстанції в рішенні  вбачається, що ним вказані норми чинного законодавства, які забороняють відчужувати заставлене майно, проте –позивачем не надано доказів, що відповідачем 2 відчужено саме заставлене, згідно умов договору застави  №04-3/11 від 30.04.2004 р., майно.

Враховуючи викладене, судова колегія Київського міжобласного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд з’ясував всі обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення по справі, судовою колегією не встановлено.

Керуючись ст. ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу ВАТ АКБ «Автокразбанк»на рішення господарського суду Черкаської області від 07.04.2006 р. у справі № 14/57 - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Полтавської області від 07.04.2006 р. у справі № 14/57 -  без змін.

2. Справу № 14/57 повернути господарському суду Полтавської області.

          

Головуючий                                                                                Швець В.О

Судді                                                                                          

                                                                                                         Фаловська  І.М.

                                                                                                         Зеленіна  Н.І.