Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44

РІШЕННЯ

Іменем України

21 червня 2010 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого Франовської К.С.,

суддів Широкової Л.В.,

ОСОБА_1,

при секретарі судового

засідання ОСОБА_2,

з участю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області на постанову судді Олевського районного суду Житомирської області від 21 грудня 2009 року

по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення (УПСЗН) Олевської районної державної адміністрації (РДА) Житомирської області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, -

встановила:

Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду із позовною заявою, у якій просила визнати неправомірними дії відповідача в частині невиплати їй в повному обсязі коштів, передбачених ст. ст.37,39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-Х11 (далі- Закон № 796-Х11), та стягнути з відповідача ОСОБА_3 соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації недовиплачені грошову допомогу у зв»язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва , як особі, що постійно проживає на території радіоактивного забруднення ( ст.37 Закону №796-Х11) та підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на радіоактивно забрудненій території.

В обґрунтування позову зазначала, що є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, проживає на радіоактивно забрудненій території у зоні посиленого радіоактивного контролю і має право на пільги і компенсації, передбачені Законом № 796-Х11. Проте відповідач, всупереч Закону № 796-Х11,який пов»язує соціальні виплати із мінімальною заробітною платою, нараховує та виплачує їй такі виплати у твердих розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836

Постановою Олевського районного суду від 21 грудня 2009 року позов задоволено.

Постановлено визнати бездіяльність ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення

Олевської рай держадміністрації щодо нарахування та виплати в повному обсязі ОСОБА_4 коштів, передбачених ст.ст.37,39 Закону „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи протиправною.

Стягнуто з ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації на користь позивача 2163 грн.ЗО коп. заборгованої грошової допомоги по ст.,37 Закону № 796-Х11 за період з 1.10. 2008 року по 1.10. 2009 року, та 7212 грн.60 коп. заборгованого підвищення до пенсії в порядку ч. 2 ст.39 цього ж Закону за той же період.

З відповідача стягнуто, відповідно, державне мито в сумах 54грн.40 коп. та 72 гр'н. 13

коп.

В апеляційній скарзі відповідач УПСЗН Олевської райдержадміністрації просить скасувати постанову і ухвалити нову про відмову у позові з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права. Відповідач, зокрема, вказує на те, що діяв правомірно, нараховуючи позивачу соціальні виплати, керуючись Постановою КМУ №836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Також зазначає, що ОСОБА_3 праці та соціального захисту не є розпорядником коштів, не має відповідних рахунків для перерахування коштів для соціальних виплат, а окрім того, на думку відповідача, суд першої інстанції не врахував, що Законами України «Про Державний бюджет» на відповідні роки не передбачалось бюджетне фінансування виплат у визначених Законом розмірі.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, постанова- частковому скасуванню з ухваленням нового рішення про часткову відмову у позові з таких підстав.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах

повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що громадянам, які проживають на

територіях радіоактивного забруднення виплачується щомісячна грошова допомога у зв»язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства - у зоні гарантованого добровільного відселення - в розмірі 40% від мінімальної зарплати.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 ( а.с.3), непрацюючим пенсіонером за віком, що проживає у м.Олевську, яке віднесено до зони посиленого радіологічного контролю та має право на пільги і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Як свідчать матеріали справи, позивачу виплачувалась грошова допомога в порядку ст..З7 Закону в розмірі 2 грн.10 коп., тобто, не у передбаченому Законом розмірі, а у твердій сумі, встановленій Постановою КМУ №836 від 26.07.1996 року.

Із змісту законів України про встановлення розмірів мінімальних зарплат на 2008-2009 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування мінімальної зарплати з метою реалізації норм ст..ст.37 Закону № 796-Х11.

Встановлений постановою КМУ №836 у 1996 році розмір щорічної допомоги громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв»язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства та підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, що проживають на території радіоактивного забруднення, - протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.

Оскільки ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме стаття 37 Закону № 796- XI1 та законодавство щодо розмірів мінімальних зарплат, а не Постанова КМУ №836 від 26 липня 1996 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав громадян.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права, є правильними.

Що стосується доводів відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на виплату коштів, визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то слід мати на увазі наступне.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі- Конвенцію) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст..1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005 рік Broniovski v. Poland, 1996 рік,Azinas v Cyprus, 2002 Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До «майнових прав » і «власності » може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.

В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік, суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов»язань (рішення у справі Бурдов проти Росії, 2000 рік).

Доводів щодо правильності обрахування суми заборгованих коштів та періоду нарахування апеляційна скарга не містить, тому в цій частині законність та обґрунтованість постанови не перевіряється.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо суб”єктного складу у даній справі, суд першої інстанції не врахував, що нарахування та виплата підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам в порядку ч.2 ст.39 Закону органами праці та соціального захисту населення не здійснюється. Такі нарахування відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затверджениого постановою КМУ від 24.10.2007 року №1261 та Положення про управління Пенсійного фонду в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правлінняПФ України від 30.04.2002 року №8-2 (з наступними змінами) здійснюються саме цими органами, які забезпечують своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, безпосередньо призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії та інші виплати відповідно до чинного законодавства.

За таких обставин, постанова, прийнята щодо бездіяльності УПСЗН Олевської райдержадміністрації в частині нарахування та виплат позивачу коштів, належних за ч.2 ст.39 Закону підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у позові до УПСЗН з викладених мотивів.

Відповідно, підлягає скасуванню постанова в частині стягнення державного мита в сумі 104 грн.76 коп.

У решті постанова відповідає вимогам закону і залишається без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-314,316 ДПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області задовольнити частково.

Постанову судді Олевського районного суду Житомирської області від 21 грудня 2009 року в частині визнання протиправною бездіяльності ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації щодо нарахування і виплати ОСОБА_4 доплати до пенсії в порядку ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі, що не відповідає визначеному цим Законом, та стягнення з ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації на користь ОСОБА_4 заборгованості по доплаті до пенсії в порядку ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 1 жовтня 2008 року по 1 жовтня 2009 року в сумі 7212 грн.60 коп.та стягнення на користь держави державного мита (судового збору) в сумі 72 грн.13 коп.- скасувати, ухваливши в цій частині нове рішення, яким у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації в цій частині позовних вимог відмовити за безпідставністю.

В решті постанову залишити без змін.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.