Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44

УХВАЛА

Іменем України

12 липня 2010 року

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

Головуючого Франовської К.С.,

суддів Худякова А.М.,

ОСОБА_1,

при секретарі судового

засідання ОСОБА_2,

з участю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Коростенському районі Житомирської області на постанову судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 листопада 2009 року

по справі за позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду У країни в Коростенському районі Житомирської області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів, передбачених Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», -

встановила:

Позивач ОСОБА_3 . звернулась до суду із позовною заявою, у якій просила визнати неправомірними дії відповідача в частині невиплати їй в повному обсязі коштів, передбачених ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-Х11 (далі- Закон № 796-Х11), та стягнути з відповідача недовиплачену суму доплати до пенсії як пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення в зоні гарантованого добровільного відселення та грошової допомоги у зв»язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва.

В обґрунтування позову зазначала, що є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії, працює і проживає на радіоактивно забрудненій території і має право на пільги і компенсації, передбачені Законом № 796-Х11. Проте відповідач, всупереч Закону № 796-Х11,який пов»язує соціальні виплати із мінімальною заробітною платою, нараховує та виплачує їй такі виплати у твердих розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836.

Постановою Коростенського міськрайонного суду від 11 листопада 2009 року позов задоволено частково. Постановлено визнати дії Управління Пенсійного фонду України у м.Коростені в частині виплати ОСОБА_3 доплати до пенсії не у відповідності із ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - неправомірними . Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України у м.Коростені на користь ОСОБА_3 7516 гри. 50 коп. заборгованості по виплаті підвищення до пенсії в порядку ч.2 ст.39 цього ж Закону за період з 01 червня 2008 року по 31 грудня 2008 року. В решті позову відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову і ухвалити нову про відмову у позові з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права. Відповідач, зокрема, вказує на те, що діяв правомірно, нараховуючи позивачу соціальні виплати, керуючись Постановою КМУ №836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Також зазначає, що Управління праці та соціального захисту не є розпорядником коштів, не має відповідних рахунків для перерахування коштів для соціальних виплат, а окрім того, на думку відповідача, суд першої інстанції не врахував, що Законами України «Про Державний бюджет» на відповідні роки не передбачалось бюджетне фінансування виплат у визначених Законом розмірі. На думку відповідача належним відповідачем має бути Управління Пенсійного фонду.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення виплачується доплата в розмірі двох мінімальних зарплат.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є непрацюючим пенсіонером , має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3 , постійно проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення і у вказаний період позивач одержував доплату до пенсії в порядку ч.2 ст.39 Закону № 796-Х11 в розмірі 10 грн.50 коп., тобто, не у передбачених Законом розмірах, а у твердій сумі, встановленій Постановою КМУ №836 від 26.07.1996 року(а.с.8 ).

Із змісту законів України про встановлення розмірів мінімальної зарплати на 2008 рік не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування мінімальної зарплати з метою реалізації норм ст. 39 Закону № 796-Х11.

Встановлений постановою КМУ №836 у 1996 році розмір доплати пенсіонерам , які проживають на території радіоактивного забруднення, - протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.

Оскільки ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймати, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме стаття 39 Закону № 796-Х11 та законодавство щодо розмірів мінімальних зарплат, а не Постанова КМУ №836 від 26 липня 1996 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав громадян.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права, є правильними.

Що стосується доводів відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на виплату коштів, визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то слід мати на увазі наступне.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ( далі- Конвенцію) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст..1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005рік Broniovski V. Poland, 1996рік,Azinas v Cyprus, 2002 Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До «майнових прав » і «власності » може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.

В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік, суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов»язань ( рішення у справі Бурдов проти Росії, 2000рік).

Таким чином, реалізація права громадян на одержання соціальних виплат, визначених законом, не може залежати від бюджетних асигнувань.

Доводів щодо правильності обрахування суми заборгованих коштів та періоду нарахування апеляційна скарга не містить, тому в цій частині законність та обґрунтованість постанови не перевіряється.

За таких обставин оскаржувана постанова є законною, обгрунтованою, підстав для її скасування немає.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Коростенському районі Житомирської області відхилити.

Постанову судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 листопада 2009 року залишити без змін.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.