Апеляційний суд Житомирської області
м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44
УХВАЛА
Іменем України
13 липня 2010 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Франовської К.С.,
суддів Широкової Л.В.,
ОСОБА_1,
при секретарі судового
засідання ОСОБА_2,
з участю
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в м. Коростень Житомирської області на постанову судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 жовтня 2009 року
по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області та ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в м. Коростень Житомирської області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів, передбачених Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», -
встановила:
Позивач ОСОБА_4 звернулась до суду із позовною заявою, у якій просила визнати неправомірними дії відповідачів в частині невиплати їй в повному обсязі коштів, передбачених ст. 37, 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-Х11 (далі- Закон № 796-Х11), та стягнути з відповідачів недовиплачену суму доплати до пенсії як пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення в зоні гарантованого добровільного відселення та грошової допомоги у зв»язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва.
В обґрунтування позову зазначала, що є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії, працює і проживає на радіоактивно забрудненій території і має право на пільги і компенсації, передбачені Законом № 796-Х11. Проте відповідачі, всупереч Закону № 796-Х11,який пов»язує соціальні виплати із мінімальною заробітною платою, нараховують та виплачують їй такі виплати у твердих розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836.
Постановою Коростенського міськрайонного суду від 12 жовтня 2009 року позов задоволено частково.
Постановлено визнати неправомірними дії ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Коростенської міськради та дії ОСОБА_3 Пенсійного фонду України у м.Коростені в частині виплати ОСОБА_4 грошової допомоги та підвищення до пенсії не у відповідності із ст. ст.37,39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» .
Стягнуто з ОСОБА_3 Пенсійного фонду України у м.Коростені на користь ОСОБА_4 14424 грн. 00коп. заборгованості по виплаті підвищення до пенсії в порядку ч.2 ст.39 цього ж Закону за період з 01 жовтня 2008 року по 1 жовтня 2009 року.
Стягнуто з ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради на користь ОСОБА_4 2884 грн.80 коп. заборгованості по виплаті грошової допомоги в порядку ст..37 Закону за той же період.
В решті позову відмовлено.
У апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 Пенсійного фонду України у м. Коростені порушує питання про скасування постанови в частині визнання дій УПФ неправомірними та стягнення заборгованості підвищення до пенсії, посилаючись на те, що висновок суду про неправомірність дій УПФ є неправильним, оскільки при призначенні пенсій УПФ керується Законом „’’Про загальнообов”язкове державне пенсійне страхування” та іншиими нормативними актами лише у випадках, передбачених цим Законом або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідач вказує на те, що не є розпорядником коштів на виплату вказаних коштів, і що кошти ПФ не входять до складу Державного бюджету. Крім того, спірні соціальні виплати нараховувались і виплачувались в межах бюджетних асигнувань, виходячи з реальної можливості Державного бюджету України.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення виплачується щомісячна грошова допомога у зв»язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства - у зоні гарантованого добровільного відселення - в розмірі 40% від мінімальної зарплати.
Частиною другою статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення виплачується доплата в розмірі двох мінімальних зарплат.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є непрацюючим пенсіонером, має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3 , постійно проживає у м. Коростені, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення і у вказаний період позивач одержувала доплату до пенсії в порядку ч.2 ст.39 Закону № 796-Х11 в розмірі 10 грн.50 коп., а грошову допомогу - 2грн. 10 коп., тобто, не у передбачених Законом розмірах, а у твердих сумах, встановлених Постановою КМУ № 836 від 26.07.1996 року (а.с.16-17,27-28 ). '
Із змісту законів України про встановлення розмірів мінімальної зарплати на 2009 рік не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування мінімальної зарплати з метою реалізації норм ст.ст.37, 39 Закону № 796-Х11.
Встановлений постановою КМУ №836 у 1996 році розмір доплати пенсіонерам , які проживають на території радіоактивного забруднення, - протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.
Оскільки ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме стаття 39 Закону № 796-Х11 та законодавство щодо розмірів мінімальних зарплат, а не Постанова КМУ №836 від 26 липня 1996 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав громадян.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права, є правильними.
Що стосується доводів відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на виплату коштів, визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то слід мати на увазі наступне.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі- Конвенцію) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст..1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005рік Broniovski V. Poland, 1996рік,Azinas v Cyprus, 2002 Європейський Суд з прав людини прийшов до- висновку, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До «майнових прав » і «власності » може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.
В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік, суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов»язань ( рішення у справі Бурдов проти Росії, 2000рік).
Таким чином, реалізація права громадян на одержання соціальних виплат, визначених законом, не може залежати від бюджетних асигнувань.
Доводів щодо правильності обрахування суми заборгованих коштів та періоду нарахування апеляційна скарга не містить, тому в цій частині законність та обґрунтованість постанови не перевіряється.
За таких обставин оскаржувана постанова є законною, обгрунтованою, підстав для її скасування немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 Пенсійного фонду України в м. Коростень Житомирської області відхилити.
Постанову судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 12 жовтня 2009 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.