Апеляційний суд Житомирської області
м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44
УХВАЛА
Іменем України
06 липня 2010 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Франовської К.С.,
суддів Широкової Л.В., Худякова А.М.
при секретарі судового
засідання ОСОБА_1
з участю
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області на постанову судді Олевського районного суду Житомирської області від 08 липня 2009 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів,передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", -
встановила:
Позивач ОСОБА_2 звернулась в суд із даним позовом, вказуючи на неправомірність дій відповідача, просила стягнути на її користь 12013 грн. 10 коп. недоплаченої грошової допомоги, як особі, що проживає на території радіоактивного забруднення ,62226грн.29 коп. доплати, як особі, яка працює на території радіоактивного забруднення, та 7387 грн.25 коп. доплати до заробітної плати як інваліду, працюючому на території радіоактивного забруднення, відповідно до положень ст..37, ч.1 та ч.2 ст.39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ".
В обґрунтування позову зазначала, що є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії, їй встановлена третя група інвалідності, причина якої пов»язана з аварією на ЧАЕС, працює і проживає на радіоактивно забрудненій території і має право на пільги і компенсації, передбачені Законом № 796-Х11. Проте відповідач, всупереч Закону № 796-Х11,який пов»язує соціальні виплати із мінімальною заробітною платою, нараховує та виплачує їй такі виплати у твердих розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836.
Постановою Олевського районного суду від 08 липня 2009 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано дії управління соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації в частині не донарахування і недовиплати ОСОБА_2 коштів, передбачених ст..ст.37,39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ",- протиправними.
Стягнуто з управління праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації на користь ОСОБА_2М :
2718грн.80 коп. допомоги як особі, що проживає на території радіоактивного забруднення; 62586 грн.29 коп. доплати як особі, яка працює на території радіоактивного забруднення; 7432 грн.25 коп. доплати у розмірі 25% від розміру мінімальної заробітної плати, як працюючому пенсіонеру на радіоактивно забрудненій території.
У апеляційній скарзі управління праці та соціального захисту населення Олевської райдержадміністрації порушує питання про скасування постанови з ухваленням нового рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень тау спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення виплачується щомісячна грошова допомога у зв»язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства - у зоні гарантованого добровільного відселення - в розмірі 40% від " мінімальної зарплати.
Статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення виплачується доплата в розмірі двох мінімальних зарплат щомісячна грошова допомога у зоні гарантованого добровільного відселення-40% від мінімальної зарплати, та працюючим пенсіонерам додаткове підвищення зарплати на 25% від мінімальної зарплати.
Суд встановив, що ОСОБА_2 є постраждалою від наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, їй встановлена 3 група інвалідності внаслідок захворювання, пов»язаного з аварією на ЧАЕС, проживає і працює вона в зоні гарантованого добровільного відселення, що підтверджено матеріалами справи (7,8,10). Таким чином, право позивача на соціальні виплати, розмір яких визначено ст..37,39 Закону, підтверджено.
Довідки, подані позивачем на обґрунтування позову, свідчать про одержання соціальних виплат у розмірах, визначених постановою КМУ №836 від 26.07.96р. (а.с.9,11).
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право позивача є порушеним і підлягає захисту у визначений спосіб.
Із змісту законів України про встановлення розмірів мінімальних зарплат на 2008-2009 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування мінімальної зарплати з метою реалізації норм ст.. 39 Закону № 796-Х11.
Встановлений постановою КМУ №836 у 1996 році розмір допомоги громадянам, які працюють на території радіоактивного забруднення, - протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.
Оскільки ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме стаття 39 Закону № 796- XI1 та законодавство щодо розмірів мінімальних зарплат, а не Постанова КМУ № 836 від 26 липня 1996 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав громадян.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права, є правильними.
Що стосується доводів відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на виплату коштів, визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то слід мати на увазі наступне.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі- Конвенцію) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст.Л Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005 рік Broniovski v. Poland, 1996 pik ,Azinas v Cyprus, 2002 Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До «майнових прав » і «власності » може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.
В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік, суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов»язань (рішення у справі Бурдов проти Росії, 2000 рік).
Таким чином, реалізація права громадян та соціальні виплати, передбачені Законом, не може залежати від бюджетних асигнувань.
Доводів щодо правильності обрахування суми заборгованих коштів та періоду нарахування апеляційна скарга не містить, тому в цій частині законність та обґрунтованість постанови не перевіряється.
Разом з тим, колегія суддів виправляє помилку суду першої інстанції і виключає з мотивувальної частини постанови посилання на положення ст..233 КЗпП України як правової підстави для стягнення суми заборгованості без обмеження будь-яким строком.
Правильно вирішивши спір по суті, суд першої інстанції, при цьому вважав, що соціальна виплата в порядку ст..39 Закону № 796-Х11, як доплата, відноситься до структури зарплати. Такий висновок є помилковим, оскільки вказана виплата є соціальною гарантією, а не винагородою за працю, не входить до структури зарплати і фінансується не з фонду оплати праці, а з Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.
За таких обставин оскаржувана постанова відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві, тому підстав для її скасування немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області відхилити.
Постанову судді Олевського районного суду Житомирської області від 08 липня 2009 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.