Апеляційний суд Житомирської області
м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44
УХВАЛА
Іменем України
29 червня 2010 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Франовської К.С.,
суддів Широкової Л.В., Худякова А.М.,
при секретарі судового
засідання ОСОБА_1
з участю
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Коростень Житомирської області на постанову судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 лютого 2010 року
по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради Житомирської області та ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Коростень Житомирської області про визнання дій неправомірними та стягнення коштів, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", -
встановила:
Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду із позовною заявою, у якій просила визнати неправомірними д^ відповідачів в частині невиплати їй в повному обсязі коштів, передбачених ст. ст.37,39 Закону України «Про статус і соітіальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-Х11 ( далі- Закон № 796-Х11), та стягнути з відповідача ОСОБА_2 соціального захисту населення Коростенської міської ради недовиплачені грошову допомогу у зв»язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва , як особі, що постійно проживає на території радіоактивного забруднення ( ст.37 Закону №796-Х11) в сумі 2602грн.80 коп. та з ОСОБА_2 Пенсійного Фонду України ум.Коростені підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на радіоактивно забрудненій території в сумі 13014 грн.00 коп.
В обгрунтування позову зазначила, що є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії, проживає на радіоактивно забрудненій території у зоні гарантованого добровільного відселення і має право на пільги і компенсації, передбачені Законом № 796-Х11.
Проте відповідачі, всупереч Закону № 796-Х11,який пов»язує соціальні виплати із мінімальною заробітною платою, нараховують та виплачують їй такі виплати у твердих розмірах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836.
Постановою Коростенського міськрайонного суду від 01 лютого 2010 року позов задоволено частково. Постановлено визнати дії ОСОБА_2 праці та соціального захисту населення Коростенської міської ради в частині виплати позивачу щомісячної грошової допомоги у зв»яку із обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та ОСОБА_2 Пенсійного фонду України у м.Коростені в частині нарахування і виплати підвищення до пенсії не у відповідності із ст.37, ч.2 ст.39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - неправомірними.
Зобов'язано відповідачів нарахувати та виплатити позивачці належні виплати у розмірах,визначених ст.37,39 Закону за період з 1 червня 2008 року по 1 березня 2009 року.
У апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 Пенсійного фонду України у м. Коростені порушує питання про скасування постанови в частині визнання дій УПФ неправомірними та стягнення заборгованості підвищення до пенсії, посилаючись на те, що висновок суду про неправомірність дій УПФ є неправильним, оскільки при призначенні пенсій УПФ керується Законом „"Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування" та іншиими нормативними актами лише у випадках, передбачених цим Законом або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідач вказує на те, що не є розпорядником коштів на виплату вказаних коштів, і що кошти ПФ не входять до складу Державного бюджету. Крім того, спірні соціальні виплати нараховувались і виплачувались в межах бюджетних асигнувань, виходячи з реальної можливості Державного бюджету України.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає , приймаючи до уваги наступне.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення виплачується щомісячна грошова допомога у зв»язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства - у зоні гарантованого добровільного відселення - в розмірі 40% від мінімальної зарплати.
Статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що громадянам, які є непрацюючими пенсіонерами і проживають у зоні гарантованого добровільного відселення пенсія підвищується в розмірі однієї мінімальної зарплати.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3 ( а.с.5). непрацюючим пенсіонером, що проживає у м.Коростені, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та має право на пільги і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Як свідчать матеріали справи, позивачу виплачувалась грошова допомога в порядку ст..37 Закону в розмірі 2 грн.10 коп. і підвищення до пенсії в сумі 5грн.20 коп., тобто, не упередбачених Законом розмірах, а у твердих сумах, встановлених Постановою КМУ №836 від 26.07.1996 року.
Із змісту законів України про встановлення розмірів мінімальних зарплат на 2008-2009 роки не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування мінімальної зарплати з метою реалізації норм ст.ст.37,39 Закону № 796-Х11.
Встановлений постановою КМУ №836 у 1996 році розмір щорічної допомоги громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв»язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства та підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, що проживають на території радіоактивного забруднення, - протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.
Оскільки ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме статті 37, 39 Закону № 796- XI1 та законодавство щодо розмірів мінімальних зарплат, а не Постанова КМУ №836 від 26 липня 1996 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав громадян.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права, є правильними.
Що стосується доводів відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на виплату коштів, визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то слід мати на увазі наступне.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі- Конвенцію) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст..1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005 рік Broniovski v. Poland, 1996 piк,Azinas v Cyprus, 2002 Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До «майнових прав » і «власності » може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.
В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік, суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету.
Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов»язань ( рішення у справі Бурдов проти Росії, 2000 р.
Доводів щодо правильності обрахування суми заборгованих коштів та періоду нарахування апеляційна скарга не містить, тому в цій частині законність та обґрунтованість постанови не перевіряється.
За таких обставин оскаржувана постанова є законною, обгрунтованою, підстав для її скасування немає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 Пенсійного фонду України в м. Коростень Житомирської області відхилити.
Постанову судді Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 01 лютого 2010 року залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.