Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого Франовської К.С.,

суддів Худякова А.М., Товянської О.В.

при секретарі судового

засідання ОСОБА_1,

з участю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області на постанову судді Овруцького районного суду Житомирської області від 25 лютого 2010 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області про

визнання дій неправомірними та стягнення коштів, передбачених Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, -

встановила:

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до Овруцького районного суду з вказаним позовом, зазначаючи, щойрму, як потерпілому внаслідок Чорнобильської катастрофи 3-ї категорії та проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі ст.ст. 37, 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” призначена щомісячна грошова допомога у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати, а також доплата до пенсії. Позивач посилався на те, що призначені йому кошти за 2008 рік виплачувались Управлінням праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області в розмірі меншому, ніж передбачено Законом, що призвело до порушення його прав. ОСОБА_3 просив визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області неправомірними, стягнути на його користь з відповідача невиплачені кошти, передбачені ст.ст. 37, 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в розмірі , відповідно,!711 грн.20 коп та 8556 грн.

Постановою судці Овруцького районного суду Житомирської області від 25 лютого 2010 року позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_3 не в повному обсязі коштів, передбачених ст.ст. 37, 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області на користь ОСОБА_3 передбаченої ст. 37 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва у розмірі 1711грн. 20коп. та передбаченої ст. 39 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” доплати до пенсії в розмірі 8556грн. 00 коп. за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

В апеляційній скарзі Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області просить постанову судді суду першої інстанції скасувати, посилаючись на те, що судом порушено норми матеріального і процесуального права, а саме, що суд першої інстанції не з’ясував, до відання кого з суб’єктів владних повноважень входить в обов’язок проводити нарахування конкретних сум виплат, передбачених статтями 37, 39, Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а також, що суд не дослідив і не проаналізував Закони України про Державний бюджет на відповідні роки, в яких визначено розміри видатків, що направляються управлінням Міністерства праці і соціального захисту населення для реалізації виплат потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов»язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення виплачується щомісячна грошова допомога у зв»язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства - у зоні гарантованого добровільного відселення - в розмірі 30% від мінімальної зарплати.

Статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні гарантованого добровільного відселення виплачується доплата в розмірі однієї мінімальної зарплати.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач є непрацюючим пенсіонером , потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3, постійно проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, яке віднесено до зони гарантованого добровільного відселення і має право на пільги і компенсації, передбачені Законом України

«Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Як свідчать довідки на а.с. 2,3 позивачу виплачувалась грошова допомога в порядку ст..37 Закону в розмірі 2грн. 10 коп. і доплата до пенсії в сумі 10 грн.50 коп., тобто, не у передбачених Законом розмірах, а у твердих сумах, встановлених Постановою КМУ №836 від 26.07.1996 року.

Із змісту законів України про встановлення розмірів мінімальних зарплат на 2008 рік не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування мінімальної зарплати з метою реалізації норм ст..ст.37,39 Закону № 796-Х11.

Встановлений постановою КМУ №836 у 1996 році розмір щорічної допомоги громадянам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, у зв»язку з обмеженим споживанням продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства та доплата до пенсії непрацюючим пенсіонерам , які проживаютьна території радіоактивного забруднення, - протягом тривалих років не змінювався і не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.

Оскільки ні Верховна Рада, ні Кабінет Міністрів в наступному будь-яких рішень із цих питань не приймали, то виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору, застосуванню підлягають саме статті 37, 39 Закону № 796- XI1 та законодавство щодо розмірів мінімальних зарплат, а не Постанова КМУ №836 від 26 липня 1996 року, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав громадян

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції щодо застосування норм матеріального права, є правильними.

Що стосується доводів відповідача про відсутність бюджетних асигнувань на виплату коштів, визначених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», то слід мати на увазі наступне.

Статтею 17 Закону України від 23 лютого2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі- Конвенцію) та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.,1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. В рішеннях у справах Кечко проти України, 2005 рік Broniovski V. Poland, 1996рік,Azinas v Cyprus, 2002 Європейський Суд з прав людини прийшов до висновку, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу №1 має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. До «майнових прав » і «власності » може бути прирівняно право заявника на матеріальний інтерес, зокрема щодо отримання пенсії чи надбавки до заробітної плати.

В рішенні у справі Кечко проти України, 2005 рік, суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов»язань ( рішення у справі Бурдов проти Росії, 2000 рік).

Доводів щодо правильності обрахування суми заборгованих коштів та періоду нарахування апеляційна скарга не містить, тому в цій частині законність та обгрунтованість постанови не перевіряється.

За таких обставин оскаржувана постанова є законною, обгрунтованою, підстав для її скасування немає.

Керуючись ст.ст. 303,304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів –

ухвалила:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області відхилити.

Постанову судді Овруцького районного суду Житомирської області від 25 лютого 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.