Апеляційний суд Житомирської області

м. Житомир, вул. 1-го Травня, 24, 10008, (0412) 47-26-44

Колегія судців судової палати в цивільних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого Франовської К.С.

суддів Широкової Л.В., Миніч Т.І.

при секретарі судового

засідання ОСОБА_1

з участю сторін та їх представників

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Радомишльського районного суду від 27 листопада 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до

ОСОБА_3 про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на ? частину будинку, -

встановила:

У квітні 2009 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до ОСОБА_3, у якому просила визнати на підставі ст. ст. 60, 74 СК України та ст.372 ЦК України спільною сумісною власністю житловий будинок з надвірними будівлями по вул..Шкідченка, 31 у м.Радомишлі , який був придбаний за договором купівлі-продажу від 3 квітня 2007 року і оформлений на ім»я відповідача та визнати за нею право власності на ? цього будинку з господарськими будівлями. На обґрунтування доводів позивач посилалась на те, що спірне домоволодіння було придбане у період проживання з відповідачем як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу, за спільні кошти, спільними коштами і працею в будинку зроблено ремонт. Після реєстрацію шлюбу 14 липня 2007 року у даному будинку вона була зареєстрована, у ньому ж і проживає до даного часу. Оскільки шлюб з відповідачем розірвано і він її права на частину будинку не визнає, позивач просить суд ухвалити по даному спору судове рішення.

Рішенням Радомишльського районного суду від 27 листопада 2009 року

ОСОБА_4 відмовлено в задоволенні позову за безпідставністю. Скасовано заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Радомишльського районного суду від 15 травня 2009 р.

Не погоджуючись з рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення її позову, посилаючись на порушення норм процесуального права, зокрема ст. ст. 10, 11, 60, 64, 212- 214 ЦПК України та норм матеріального права - ст. ст. 74, 114 СК України, п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”.

Так, зазначає позивач, суд не звернув уваги на те, що станом на 09 грудня 2006 р., тобто на момент їх спільного проживання з відповідачем, його шлюб з першою дружиною ОСОБА_5 був припинений. Крім того, суд не дав належної правової оцінки показам свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які підтвердили факт їх спільного проживання з відповідачем з грудня 2006 р. , та змісту укладеного з її згоди договору купівлі-продажу будинку.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає до задоволення, рішення - скасуванню, з ухваленням нового, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з”ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст.60 ЦПК кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відмовляючи у позові ОСОБА_4 про визнання будинку спільною сумісною власністю та права на його половину з підстав, визначених ст.74 Сімейного Кодексу, суд першої інстанції виходив з недоведеності вимог позивача про придбання відповідачем спірного будинку в період спільного проживання з нею однією сім”єю без реєстрації шлюбу .

Однак з таким висновком суду погодитись не можна.

Суд встановив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі з 14 липня 2007 року до 17 вересня 2009 року.

Згідно з договором купівлі-продажу від 3 квітня 2007 року ОСОБА_3 купив і прийняв у свою власність житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами по вул. Шкідченка, №31 у м. Радомишлі за 71718 грн., з яких 50 тис.грн. покупець сплатив за рахунок одержаного ним кредиту за кредитним договором № 56 від 22.03.2007 року, а решту суми 21718 грн. покупець сплатив за рахунок власних заощаджень (а.с.23-25 ).

Зазначений будинок був придбаний ОСОБА_3 у період , коли він не перебував у зареєстрованому шлюбі з позивачкою .

Відповідно до положень ст.74 СК якщо жінка та чоловік проживають однією сім”єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя „ від 21 грудня 2007 року № 11 роз”яснено, що під час застосування ст.74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь- якому іншому шлюбі й між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відмовляючи у позові, суд не дав оцінки поданим позивачкою доказам на обгрунтування позову.

Так, як встановлено із змісту договору купівлі-продажу будинку від 3.04.2007 року, він містить застереження про те, що покупець ОСОБА_3 , укладаючи договір, діє з письмової згоди особи, з якою він перебуває у незареєстрованому шлюбі з 9 грудня 2006 року – ОСОБА_8 (а.с.23).

Договір підписаний ОСОБА_3, ніяких зауважень з приводу застереження, ним не подано.

У заяві приватному нотаріусу, ОСОБА_4 заявила про перебування у незареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 і про свою згоду на придбання у спільну сумісну власність спірного жилого будинку (а.с.11).

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 01 березня 2010 року ОСОБА_3 у позові про визнання договору купівлі-продажу будинку в частині вказаного застереження відмовлено.

Також суд встановив, що спірний будинок ОСОБА_3 придбано частково за кредитні кошти, одержані ним за кредитним договором у Державному ощадному банку „Україна” із забезпеченням виконання іпотекою, в яку передана квартира, належна рідному брату ОСОБА_4- ОСОБА_9 (а.с.16-17). На цей факт позивачка посилається , як на один з доказів наявності сімейних стосунків і її пояснення в цій частині не спростовані.

Відхиляючи пояснення свідка ОСОБА_6, яка підтвердила проживання сторін однією сім”єю на момент придбання будинку, з тих підстав, що свідок є матір”ю ОСОБА_4Є і заінтересована в результатах вирішення справи на користь дочки, суд не дав оцінки поясненням іншого свідка - ОСОБА_10, яка дала аналогічні пояснення.

Відтак, подані ОСОБА_11Є-. докази доводять факт її спільного проживання однією сім”єю з ОСОБА_3 на час придбання спірного будинку у квітні 2007 року, що, на підставі ст.74 СК визначає право їх спільної сумісної власності на придбаний будинок та обгрунтованість вимог ОСОБА_4 на визнання за нею права на ? цього будинку.

Укладаючи договір договір купівлі-продажу будинку, сторони мали єдиний намір- придбати будинок у спільну власність для спільного проживання. З цією метою вони вчиняли всі необхідні дії для віднайдення необхідної суми коштів, разом оглядали будинок до придбання, разом прибули в нотаріальну контору для оформлення договору. Відповідач, підписуючи зміст договору до якого внесено згадане застереження , тим самим підтвердив наявність сімейних відносин з ОСОБА_4

За таких обставин окремого судового рішення про встановлення факту проживання як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, не вимагається.

На підставі наведеного, ухвалене судом першої інстанції рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову ОСОБА_4

Підлягає до скасування і рішення місцевого суду в частині скасування заходів забезпечення позову, що вжиті судом ухвалою від 15 травня 2009 року про заборону відчуження домоволодіння по вул..Шкідченка, 31. За законом, при задоволенні позову такі заходи діють до виконання рішення.

Задовольняючи позов , колегія суддів , на підставі ч.І ст.88 ЦПК України присуджує з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати на суму 1342 грн.( витрати на сплату судового збору та інформаційно-технічних витрат на розгляд справи судом), які підтверджені документально (а.с.1,4,5, 128,134,135).

Керуючись ст. ст. 303-304, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Радомишльського районного суду від 27 листопада 2009 року, ухвалене за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання житлового будинку з господарськими будівлями у м.Радомишлі по вулиці Шкідченка, 31 спільною сумісною власністю та визнання права власності на ? будинку та скасування заходів забезпечення позову, вжитих на підставі ухвали Радомишльського районного суду від 15 травня 2009 року у вигляді заборони відчуження домоволодіння по вул..Шкідченка, 31 - скасувати, ухваливши нове, яким позов ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати житловий будинок з господарськими будівлями по вулиці Шкідченка, №31 у м.Радомишлі, Житомирської області, право власності на який зареєстровано за ОСОБА_3, - спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на ? житлового будинку з господарськими будівлями по вул.Шкідченка, № 31 у м.Радомишлі, Житомирської області.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 на відшкодування понесених судових витрат 1342 грн.

В частині скасування заходів забезпечення позову - заборони відчуження земельної ділянки по вул. Шкідченка,31 рішення залишити без змін.

Рішення набирає чинності в момент проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.