КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02.11.06 р. № 2/331-А
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зеленіна В.О.
суддів: Моторного О.А.
Синиці О.Ф.
при секретарі: Голюк Н.І.
За участю представників:
Від Генеральної прокуратури України – не з’явився.
Від позивача – Осадча Н. В. – по довіреності.
Від відповідача – Мандрик В. Ф. – по довіреності.
Від третьої особи 1 – Вакуленко П. Г. – по довіреності.
Від третьої особи 2 – не з’явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України
на постанову Господарського суду м.Києва від 02.08.2006
у справі № 2/331-А (Домнічева І.О.)
за позовом Закритого акціонерного товариства "Санаторій Карасан"
до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України
третя особа 1 Державна служба заповідної справи
третя особа 2 Республіканський комітет Автономної республіки Крим по екології та природним ресурсам
про визнання недійсним п.40 Постанови №18 від 30.08.1990 року Державного комітету по екології і раціональному природокористуванню Української РСР, скасування Охоронного зобов"язання ОПСП №007 від 17 травня 2002 року, виключення
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду м. Києва від 02.08.2006 р. у справі № 2/331-А позов Закритого акціонерного товариства „Санаторій Карасан” до Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, третя особа 1 – Республіканський комітет Автономної республіки Крим по екології та природним ресурсам, третя особа 2 – Державна служба заповідної справи про визнання недійсним п. 40 Постанови № 18 від 30.08.1990 року Державного комітету по екології і раціональному природокористуванню Української РСР, скасування Охоронного зобов’язання ОПСП № 007 від 17 травня 2002 року, виключення парку санаторію „Утьос-Карасан” (парк Карасанський), який знаходиться за адресою м. Алушта, с. Утьос з реєстру територій та об’єктів природно-заповідного фонду був задоволений повністю.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2006 року було відкрито апеляційне провадження у справі № 2/331-А.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2006 року справу було призначено до розгляду на 28.09.2006 року.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Ради Міністрів Української РСР № 105 від 29.01.1960 р. „Про затвердження списку найбільш визначних парків-пам’ятників садово-паркової архітектури Української РСР” був затверджений перелік парків – пам’ятників садово-паркової архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави.
Під пунктом 33 зазначеного переліку в якості парку пам’ятника садово-паркової архітектури значився Карасанський парк, що знаходився в с. Южне, Кримська область, а пунктом 34 вище вказаного переліку до категорії парків пам’ятників садово-паркової архітектури був віднесений парк санаторію „Утьос”, що також знаходився в с. Южне Кримська область.
Відповідно до п.1 Розпорядження Ради Міністрів Української РСР № 1085-р від 01.11.1968 р. парк Карасанський та парк санаторія „Утьос” в Кримській області було об’єднано в парк „Утьос Карасан”.
Постановою Ради Міністрів УРСР „Про заходи щодо розширенню мережі державних заповідників і поліпшенню заповідної справи” № 43 від 28.01.1972 р., була затверджена нова класифікація заповідників та інших територій в Українській РСР, що охороняються державою.
Постановою Ради Міністрів УРСР „Про класифікацію і мережу територій та об’єктів природно-заповідного фонду Української РСР” № 311 від 22.07.1983 р. була затверджена класифікація територій та об’єктів природно-заповідного фонду, перелік ботанічних, дендрологічних, зоологічних парків загальнодержавного значення Української УРСР та перелік рішень Уряду Української РСР, що втратили чинність. Пунктом 3 переліку рішень Уряду Української РСР, що втратили чинність, зазначена Постанова Ради Міністрів Української РСР № 105 від 29.01.1960 р., п. 7 вказаного вище переліку зазначена Постанова Ради Міністрів УРСР „Про заходи по розширенню мережі державних заповідників і поліпшенню заповідної справи” № 43 від 28.01.1972 р.
Постановою Державного комітету Української РСР по екології і раціональному природокористуванню „Про затвердження переліку державних парків-пам’яток садово-паркового мистецтва республіканського значення” № 18 від 30.08.1990 р., затверджено перелік державних пам’ятників садово-паркового мистецтва республіканського значення станом на 01.07.1990 р., згідно результатів проведеної інвентаризації.
Згідно п. 40 зазначеного вище переліку, на підставі Постанови колегії Держкомітету Ради Міністрів УРСР по охороні природи УРСР № 22 від 26.07.1972 р. парк санаторію „Утьос-Карасан”, який знаходиться за адресою м. Алушта, с. Утьос, віднесено до категорії парків–пам’ятників садово-паркового мистецтва республіканського значення.
Постанова колегії Держкомітету Ради Міністрів УРСР по охороні природи УРСР № 22 від 26.07.1972 р. прийнята на виконання Постанови Ради Міністрів „Про заходи по розширенню мережі державних заповідників і поліпшенню заповідної справи” УРСР № 43 від 28.01.1972 р., а пам’ятки природи республіканського значення, що були затверджені Постановою Ради Міністрів УРСР від 29.1960 р. були віднесені Постановою № 22 колегії Держкомітету Ради Міністрів УРСР по охороні природи УРСР – до парків пам’ятників садово-паркового мистецтва, згідно нової класифікації.
На підставі Постанови Державного комітету Української РСР по екології і раціональному природокористуванню „Про затвердження переліку державних парків-пам’яток садово-паркового мистецтва республіканського значення” № 18 від 30.08.1990 р. Республіканським комітетом Автономної республіки Крим по екології та природним ресурсам було зобов’язано позивача укласти Охоронне зобов’язання ОПСП-№ 007 від 17.05.2002 р., відповідно до якого останньому було надано під охорону природно заповідний об’єкт парк пам’ятник загальнодержавного значення „Карасанський” загальною площею 18 га та встановлено спеціальний режим землекористування земельною ділянкою Позивача.
Відповідач у своїй апеляційній скарзі зазначає, що станом на 30.08.1990 р. Державний комітет Української РСР по екології та раціональному природокористуванню мав повноваження утворювати або визначати парки пам’ятки садово-паркового мистецтва республіканського значення на підставі постанови Ради Міністрів УРСР № 43 від 28.01.1972 р. та № 311 від 22.07.1983 р.
Однак, відповідно до ст. 26, розділу ІХ (Державні заповідники та пам’ятники природи) Закону Української РСР „Про охорону природи Української РСР” від 30.06.1960 р. (з відповідними змінами та доповненнями), що був чинним до 26.06.1991 р. до прийняття Закону Української РСР „Про охорону навколишнього природного середовища”, єдиним органом якому було надано повноваження, щодо віднесення тих чи інших об’єктів до пам’яток природи і включення їх до спеціального реєстру була Рада Міністрів Української РСР за поданням Академії наук Української РСР, Української академії сільськогосподарських наук, відповідних міністерств та відомств по пам’ятках природи республіканського значення.
Закон Української РСР „Про охорону природи Української РСР” від 30.06.1960 р. та інші акти законодавства, що були чинними на той час, не передбачали інший порядок віднесення об’єктів до пам’яток природи республіканського значення і включення їх до спеціального реєстру, крім того, що був встановлений безпосередньо у Законі Української РСР „Про охорону природи Української РСР” від 30.06.1960 р.
Закон Української РСР „Про охорону природи Української РСР” від 30.06.1960 р. не містить положень, які б передбачали право Ради Міністрів Української РСР делегувати іншим державним органам свої повноваження щодо віднесення тих чи інших об’єктів до пам’яток природи республіканського значення і включення їх до спеціального реєстру.
Таким чином, посилання відповідача на те, що відповідно до Постанови Ради Міністрів РСР „Про заходи по розширенню мережі державних заповідників і поліпшенню заповідної справи” № 43 від 28.01.1972 р. та № 311 від 22.07.1983 р. йому було надано повноваження щодо створення або визначення парків – пам’яток садово-паркового мистецтва республіканського значення є необґрунтованими.
Крім того, на думку судової колегії, посилання відповідача на Постанову Ради Міністрів РСР „Про заходи по розширенню мережі державних заповідників і поліпшенню заповідної справи” № 43 від 28.01.1972 р., як на таку, що надавала йому повноваження щодо створення або визначення парків – пам’яток садово-паркового мистецтва республіканського значення є також необґрунтованими, оскільки зазначена вище постанова втратила чинність відповідно до п. 7 Переліку рішень Уряду Української РСР, що втратили чинність, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР „Про класифікацію і мережу територій та об’єктів природно-заповідного фонду Української РСР” № 311 від 22.07.1983 р.
Доводи відповідача про наявність у нього повноважень щодо створення або визначення парків – пам’яток садово-паркового мистецтва республіканського значення на підставі Постанови Ради Міністрів УРСР „Про класифікацію і мережу територій та об’єктів природно-заповідного фонду Української РСР” № 311 від 22.07.1983 р. судом не приймаються, оскільки зазначена Постанова не передбачає таких повноважень відповідача.
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що станом на дату прийняття оспорюваної постанови Державного комітету Української РСР по екології і раціональному природокористуванню законодавство України не надавало останньому повноважень щодо прийняття рішень по створенню або визначенню парків – пам’яток садово-паркового мистецтва республіканського значення, а отже, Державний комітет Української РСР по екології і раціональному природокористуванню вийшов за межі своїх повноважень, оскільки Постанова Ради Міністрів Української РСР „Про затвердження списку найбільш визначних парків-пам’ятників садово-паркової архітектури Української РСР” № 105 від 29.01.1960 р. та Постанова Ради Міністрів РСР „Про заходи по розширенню мережі державних заповідників і поліпшенню заповідної справи” № 43 від 28.01.1972 р. на час прийняття оспорюваного акту втратили чинність.
При цьому судовою колегією береться до уваги те, що відповідно до ст. 54 Закону України „Про природно-заповідний фонд України” зміна меж, категорії та скасування статусу територій об’єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 53 Закону України „Про природно-заповідний фонд України” рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України.
Таким чином, суд першої інстанції у своїй постанові від 02.08.2006 р. помилково зобов’язав відповідача – Міністерство охорони навколишнього середовища України виключити парк санаторій „Утьос-Карасан” (парк Карасанський) з реєстру територій та об’єктів природно-заповідного фонду.
Враховуючи викладене вище, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на постанову Господарського суду м. Києва від 02.08.2006 р. підлягає задоволенню частково, постанову Господарського суду м. Києва від 02.08.2006 р. у справі № 2/331-А необхідно скасувати частково, а саме: в частині виключення парку санаторію „Утьос-Карасан” (парк Карасанський), який знаходиться за адресою м. Алушта, с. Утьос з реєстру територій та об’єктів природно-заповідного фонду, в інших частинах постанову Господарського суду м. Києва від 02.08.2006 р. у справі № 2/331-А – залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд, –
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на постанову Господарського суду м. Києва від 02.08.2006 р. у справі № 2/331-А – задовольнити частково.
2. Постанову Господарського суду м. Києва від 02.08.2006 р. у справі № 2/331-А – скасувати частково.
В частині виключення парку санаторію „Утьос-Карасан” (парк Карасанський), який знаходиться за адресою м. Алушта, с. Утьос з реєстру територій та об’єктів природно-заповідного фонду у позові відмовити.
В інших частинах Постанову Господарського суду м. Києва від 02.08.2006 р. у справі № 2/331-А – залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили негайно. Касаційна скарга може бути подана до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця.
4. Справу № 2/331-А повернути Господарському суду м. Києва.
Головуючий суддя Зеленін В.О.
Судді
Моторний О.А.
Синиця О.Ф.