КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 06.09.2006                                                                                           № 8/61

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Зеленіна  В.О.

 суддів:                                          Рєпіної  Л.О.

                                        Зеленіна  В.О.

 при секретарі:                              Голюк Н.І.

 За участю представників:

 від Генеральної прокуратури України - Коцур А.В. - по посвідченню

від Міністерства оборони України - Гребницька Н.Г. - по довіреності

 від Київської міської державної адміністрації - не з"явився

 від Київської міської Ради - не з"явився

 від відповідача 1 - Малиновська В.А. - по довіреності

 від відповідача 2 - Герасименко Ю.М. - по довіреності

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 31.07.2006

 у справі № 8/61 (Катрич В.С.)

 за позовом                               Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особіМіністерства оборони України, Київської міської державної адміністрації, Київської міської Ради

 до                                                   Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій"

                                                  Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Трансенерго"

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача                      

 про                                                  участь у будівництві з моменту її укладення

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м. Києва від 31.07.2006 року у справі № 8/61 позов Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київської міської державної адміністрації, Київської міської Ради до Державного підприємства „Управління капітального будівництва та інвестицій” та Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Трансенерго” про визнання недійсної угоди № 22 від 28.12.2003 р. про пайову (дольову) участь у будівництві з моменту її укладення був задоволений.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач-2 звернувся з апеляційною скаргою, просить його скасувати, оскільки вважає, що висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи та рішення було прийняте з порушенням норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргунеїредставник відповідача у судове засідання не з’ячвився, про причини своєї неявки суд не повідомив.ві №2/245, ро, доповнення до неї, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.12.2003 р. між Державним підприємством „Управління капітального будівництва та інвестицій” (замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Компанія „Трансенерго” (пайовик) була укладена угода про пайову (дольову) участь у будівництві № 22, предметом якої є дольова (пайова) участь „пайовика” у будівництві об’єкту за адресою: проспект Відрадний, 42 у Солом’янському районі м. Києва.

Об’єктом даної угоди є житлові будинки № 1 та № 2 на 448 квартир з позамайданчиковими інженерними мережами та благоустроєм за адресою: проспект Відрадний, 42 у Солом’янському районі м. Києва ( п. 1.1 угоди № 22 від 28.12.2003 р.).

Пунктом 1.1 угоди № 22 від 28.12.2003 р. сторони передбачили, що ділянкою є земельна ділянка на території України, яка відведена „замовнику” під будівництво об’єкту.

Відповідно до п. 4.1 угоди № 22 від 28.12.2003 р. відповідач 1 – Державне підприємство „Управління капітального будівництва та інвестицій” прийняло на себе, зокрема, такі зобов’язання: всі роботи підготовчо-організаційного етапу будівництва об’єкту, з одержанням всіх необхідних погоджень та дозволів, проекту відведення та оренди земельної ділянки, цільовим призначенням якої є будівництво об’єкту, технічних умов, архітектурно-планувальних завдань, проектно-кошторисної документації, експертизи, будівництва, а також всі інші роботи та витрати, які необхідні для будівництва, введення об’єкту в експлуатацію та отримання „пайовиком” у власність передбаченої угодою частки об’єкту; протягом 10 діб після введення об’єкта в експлуатацію Державною приймальною комісією оформити і передати за актом у власність „пайовику” належну йому частку в об’єкті; протягом 15 діб від дня введення об’єкту в експлуатацію передати „пайовику” всі документи, необхідні для отримання свідоцтва про право „пайовика” на належну йому частку в об’єкті. В разі здачі об’єкту в експлуатацію по окремо функціонуючих секціях, „замовник” передає „пайовику” відповідну частку та документи протягом 10 днів з моменту підписання акту Державної приймальної комісії про приймання в експлуатацію закінченої будівництвом відповідної секції об’єкту; передати пропорційно своїй частці частину об’єкту місцевим органам влади та експлуатаційній організації; застрахувати майнові інтереси „пайовика”, які останній має за цією угодою; використати отримані від „пайовика” кошти виключно на будівництво об’єкту та на виконання зазначених в угоді зобов’язань „замовника”; забезпечити введення об’єкту в експлуатацію у строк, визначений в розділі 5 угоди; здійснити матеріально-технічне, проектне та інше забезпечення будівництва об’єкту.

В свою чергу, п. 4.2 угоди № 22 від 28.12.2003 р. передбачено, що відповідач 2 – ТОВ  „Компанія „Трансенерго” прийняв на себе зокрема такі зобов’язання: здійснювати перерахування „замовнику” в передбачених угодою обсягах, строки та порядку грошові кошти для авансування (попередньої оплати) і фінансування всього комплексу підготовчо-організаційного етапу здійснення будівництва об’єкту з оплатою всіх необхідних погоджень та дозволів; проектно-вишукувальних, підготовчих, будівельних, пусконалагоджувальних, оздоблювальних, опоряджувальних та інших робіт, в т.ч. експертиз, відповідно до затвердженої встановленим чином проектно-кошторисної документації, а до її затвердження – згідно графіку оплати та календарного плану робіт підготовчо-організаційного етапу здійснення будівництва, викладених в додатку № 3 до угоди, протягом 10 (десяти) банківських днів від дня отримання від „замовника” відповідних рахунків на оплату; забезпечити щомісячне перерахування грошових коштів на утримання служби „замовника” та інспекції технічного нагляду „замовника”, загальний обсяг яких визначається згідно листа Держбуду України від 04.10.2000 р. № 7/7-1010 згідно графіку оплати, визначеному у додатку № 4 до угоди, протягом 10 (десяти) банківських днів від дня отримання від „замовника” відповідного рахунку на оплату; „пайовик” має право на залучення інших юридичних та фізичних осіб для сумісної участі в фінансуванні будівництва об’єкту; прийняти свою частку об’єкту згідно з цією угодою.

В ході виконання умов угоди № 22 від 28.12.2003 р. про пайову (дольову) участь у будівництві, сторонами виконано значну частину обов’язків, в тому числі фінансових, взятих на себе за угодою. Так, відповідачем 2 перераховано на користь відповідача 1 грошові кошти у сумі 634 000, 00 грн. (Довідка про стан проведення розрахунків видана ДП „УКБ –Інвест” та копії платіжних доручень є в матеріалах справи).

Таким чином, сторони вчинили фактичні дії направлені на виконання умов угоди       № 22 від 28.12.2003 р. про пайову (дольову) участь у будівництві, що свідчить про досягнення ними згоди щодо всіх істотних умов угоди та про намір реалізації її умов направлених на виконання взаємних зобов’язань за договором № 22 від 28.12.2003 р. про пайову (дольову) участь у будівництві.

Пунктом 3.2 угоди № 22 від 28.12.2003 р. сторони погодили, що частки сторін та порядок розподілу загальної площі об’єкту узгоджується сторонами в наступному розмірі: частка „пайовика” складає не менше 75 відсотків загальної житлової площі об’єкту, не менше 75 відсотків вбудовано-прибудованих приміщень об’єкту, не менше 75 відсотків напівпідземних автостоянок манежного типу. В свою чергу, частка „замовника” складає решта загальної житлової площі об’єкту, вбудовано-прибудованих приміщень об’єкту, напівпідземних автостоянок манежного типу.

Пунктом 5 „Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України” затвердженого Указом Президента України         № 240/93 від 01.07.1993 р. „Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей”, передбачається, що інвестор будівництва може набути у власність до 50 % житла.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що частка відповідача 1 за угодою № 22 від 28.12.2003 р. про пайову (дольову) участь у будівництві формується за рахунок як житлових площ, так і площ вбудовано-прибудованих приміщень та соціальної інфраструктури, площ напівпідземних стоянок. За домовленістю сторін, розподіл часток здійснюється з урахуванням компенсації житлових площ, площами вбудовано-прибудованих приміщень та соціальної інфраструктури, площ напівпідземних стоянок. Виходячи з того, що за статистичними даними на момент укладення оспорюваної угоди № 22 від 28.12.2003 р. про пайову (дольову) участь у будівництві середня ринкова вартість кв. м. житлових приміщень у Солом’янському районі міста Києва складала 700 доларів США, нежитлових приміщень в житлових будинках – 900 доларів США, вартість машиномісця напівпідземної стоянки складала 850 дол. США (згідно даних Інтернет – ресурсів: www.realt.kiev.ua, www.megakvartal.com, www.realty.blagovest.com), сторонами в укладеній угоді ніяким чином не порушується принцип розподілу часток, передбачений Указом Президента України, відповідно до якого замовник та інвестор будівництва отримують у власність житлові приміщення із розрахунку 50 % на 50 %.

Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини право чину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до п. 2 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” № 02-5/111 від 12.03.1999 р., якщо вирішуючи господарський спір господарський суд встановить, що зміст договору суперечить чинному законодавству, він, керуючись частиною першою статті 83 Господарського процесуального кодексу України, повинен за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.

Отже, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про невідповідність положень угоди в частині визначення частки відповідача 2 в об’єкті будівництва Указу може бути лише підставою для визнання угоди недійсною в частині визначення часток, а не підставою для визнання угоди недійсною в цілому.  

Однак, з матеріалів справи вбачається, що відповідність угоди № 22 від 28.12.2003 р. про пайову (дольову) участь у будівництві вимогам закону перевірена та підтверджена Вищим господарським судом України у справі № 40/542 за позовом Військового прокурора центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до ДП „Управління капітального будівництва та інвестицій” та ТОВ „Компанія „Трансенерго” про розірвання угоди № 22 від 28.12.2003 р. про пайову (дольову) участь у будівництві. Так, в процесі розгляду справи № 40/542 Вищим господарським судом України було встановлено відповідність умов угоди вимогам закону та не виявлено підстав для визнання її недійсною (Постанова Вищого господарського суду від 17.05.2006 року у справі 40/542 долучена до матеріалів справи № 8/61).

При цьому, судовою колегією береться до уваги також той факт, що постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2006 р. у справі № 40/542 встановлено, що ДП „Управління капітального будівництва та інвестицій” є самостійним суб’єктом господарювання та наділено повноваженнями для вирішення питань, які виникають у процесі здійснення його статутної діяльності. Питання, які виникають у ДП „Управління капітального будівництва та інвестицій” під час здійснення господарської діяльності, зачіпають лише його інтереси, а не інтереси органу управління – Міністерства оборони України, а отже, в даному разі не зачіпаються інтереси Міністерства оборони України. „Виходячи з наведеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що Прокурор, який звернувся до господарського суду з позовом до Підприємства та Товариства, не довів того, що обставини виконання (невиконання) Угоди № 22, укладеної між Підприємством та Товариством, зачіпають права і/або охоронювані законом інтереси Міністерства оборони України. При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне зазначити, що Підприємство наділено повноваженнями та правом звернутись у разі необхідності до господарського суду з позовом до Товариства з питань виконання Угоди № 22.”.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановленні рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.  

Таким чином, про визнання недійсної угоди № 22 від 28.12.2003 р. про пайову (дольову) участь у будівництві з моменту її укладення має звернутись Державне підприємство „Управління капітального будівництва та інвестицій”.

Крім того, враховуючи факти встановлені зазначеною вище Постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2006 р. у справі № 40/542, дія Указу Президента України не поширюється на угоду укладену відповідачем 1 та відповідачем 2, оскільки „Підприємство є самостійним суб’єктом господарювання, а тому... наділено повноваженнями для вирішення питань, які виникають у процесі здійснення його статутної діяльності”. В той час як аналіз положень Указу Президента України „Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей” свідчить про те, що ним регулюються правовідносини Міністерства оборони України, інших центральних органів виконавчої влади та інвесторів (п. 2 та 3 Указу). З матеріалів справи вбачається, що спірна угода № 22 від 28.12.2003 р. про пайову (дольову) участь у будівництві, з боку замовника, яким є відповідач 1, укладена безпосередньо ДП „Управління капітального будівництва та інвестицій” як самостійним суб’єктом господарювання, який діє на підставі статуту від власного імені, а не від імені Міністерства оборони України.

          Враховуючи викладене вище, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Трансенерго” на рішення Господарського суду        м. Києва від 31.07.2006 р. у справі  № 8/61 є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 31.07.2006 р. у справі № 8/61 необхідно скасувати.

Керуючись ст.ст. 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „Трансенерго” на рішення Господарського суду м. Києва від 31.07.2006 р. у справі  № 8/61 – задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 31.07.2006 р. у справі № 8/61 – скасувати.

У позові відмовити.

3. Матеріали справи № 8/61 повернути Господарському суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Зеленін  В.О.

 Судді                                                                                          Рєпіна  Л.О.

                                                                                          Зеленін  В.О.

08.09.06 (відправлено)